Від моделі до каратистки: інтерв'ю з Галиною Мельник

1569 Читать новость на русском
Галина Мельник
Галина Мельник

18 березня в українських каратистів розпочалась підготовка до 54-го Чемпіонату Європи, який відбудеться у Гвадалахарі (Іспанія) з 28 до 31 березня. Буде серед них і львів’янка Галина Мельник, яка на останньому етапі Серії А в Зальцбургу завоювала бронзову нагороду. Перед початком зборів ми розпитали у неї про її шлях в карате, хобі, можливість стати моделлю, спаринги з хлопцями та досягнення.

Вона любить слухати Люкс ФМ, бо там грає українська музика і виходять всі музичні новинки. Колись полюбляла слухала Поп-Рок. Очікує на вихід фінального сезону серіалу "Ігри престолів" та дивиться серіал "Друзі" англійською мовою. Любить книги Дена Брауна.

– У Вашій сім’ї ще є спортсмени?
– Я перша спортсменка.

– Коли та де почали займатись карате?
– Починала займатись в клубі "Арей". Ще в першому клас до нас прийшла жінка, яка роздавала листівки про клуб. Зразу сказала мамі та татові, що хочу на карате. Вони відповіли, що це не для дівчат і не жіночий вид спорту, тому не піду. Через рік мій друг і сусід пішов на карате. І його бабця просила, щоб ми ходили вдвох. Так і почала займатись. У 18 років, коли вступила в університет, перейшла в клуб "Юніон". З 14 років в збірній України.

Читайте також: Карате, як фехтування – треба чітко відчути дистанцію, момент та завдати удар, – Катерина Крива

– Якою Ви були тоді спортсменкою?

Я завжди була тихенькою. Займаюсь – то займаюсь, вигравала – то вигравала. До мене десь ставились, як до дівчинки. Хлопцям завжди більше діставалось. Я десь рік була єдиною дівчиною в групі. Але це дало можливість краще розвиватись. Хлопці сильніші та швидші, тому ти вимагаєш від себе більше, щоб не відставати. Тому коли виходиш на бій з дівчиною, зразу це відчуваєш. Навіть зараз віддаю перевагу спарингу з хлопцями.

– Іншими видами спорту займались?
– В школі грала у волейбол, була капітаном команди. Це ми тільки між школами грали. Ходила на байдарку два роки, але тільки для себе. Постійно їздила в Наварію. Мені подобалось приходити, сідати та плавати. Одного разу їздила на змагання, але нічого не виграла. Люблю скелелазіння в приміщенні. Тепер відкрила для себе сквош.

– Хто був першим тренером?
– Це була жінка. Тетяна Ушакова, майстер спорту України з карате, 3 дан (SKIF) – чорний пояс. Досягнення – перше місцем у куміте міжнародного турніру International karate Association "Hachi-o-Kai" у 2000 році. З нею я працювала до 18 років.

– Після зміни клубу тренування сильно змінились?
– Після переходу в "Юніон" до Антона Нікуліна почала тренувати всю техніку. Не було такого, що робиться акцент на чомусь одному. Буквально робимо все. Немає такого, що ти добре б’єш ногою і будеш тільки її розвивати. Ти маєш стати універсальним бійцем і мати все. Раніше я працювала тільки в одні стійці, і поміняти її було складно. Зараз, в залежності від суперника, можу міняти стійки. В Нікуліна ігровий підхід, ми завжди використовуємо ігри на реакцію, кмітливість. Було тяжко перебудовуватись, і з деякими моментами досі боремось.

Читайте також: Тренер збірної – це така посада, що всі чекають, коли ти обіср**ся, – Антон Нікулін

– Було колись бажання покинути карате?
– В 14-15 років хотілось. Всі твої друзі та однокласники йдуть гуляти, а ти мусиш тренуватись. І так кожного разу. Відповідно, в деяких моментах ти теж хочеш піти гуляти і думаєш, навіщо тобі те карате. В цей час батьки зіграли велику роль, і не давали можливості іти гуляти та відправляли на тренування. Я їм дуже вдячна, бо те, що зараз маю – завдяки їм. Багато моїх одноклубників тоді залишили спорт, і тепер жаліють, бо це був втрачений час. Можливо, ще через те, що йшли геть одноклубники і я хотіла піти.

– Коли остаточно зрозуміли, що буде займатись карате професійно?

Після першого чемпіонату Європи серед дорослих в Туреччині у 2017 році. В мене був дуже важкий поєдинок, мала зламаний ніс. І тоді щось змінилось. Чи образливо було, чи щось інше, але це мене дуже розізлило. Потім восени я вже взяла третє місце на турнірах Прем’єр-ліги. Добре, що перелом був без зміщення, і тепер не видно. Тоді лікар приховав факт перелому, сказав, що просто сильно вдарили. Я прокидаюся зранку з сильним болем. І як аватар синя. Краще було не підходити до дзеркала. Про те, що перелом, дізналась у Львові після рентгену.

– Чому саме спортивним карате?
– Тоді не думала про це, пливла по течії. Починала з традиційного карате. Але коли почала розвиватись, вирішила займатись спортивним.

– Як вчились в школі?
– Добре. Краще середнього, була одна 8, а все інше 9, 10, 11. Добрі оцінки були з малювання, біології (дуже її любила). Досі малюю. Маю два блокноти з малюнками. Ще мама мені купує великі картини, які треба самій розмальовувати. Малюнки до спорту не мають відношення. Більше квіти, пейзажі. Це наразі як хобі, що розслабляє. Малюнки – це тільки для мене, нікому не показую.

– Чим ще захоплювались?
– Крім відвідування гуртка з малювання, була в "Пласті". Але не довго, десь рік чи два. Він був як гурток, ми залишались після уроків, вчились вузли в'язати, вивчали природу, орієнтуватись на місцевості. Навіть брала участь в змаганнях з орієнтування, де перемогла.

– Про що мріяли?
– Всі питали, коли закінчувала школу, "що далі?", "ким будеш?", "куди вступаєш?". Я дуже хотіла піти вчитись на дизайнерку. Напевно і пішла б, якби не батьки. Вони завжди добре ставились до того, що я хочу, постійно підтримували. Переконали, що в мене у спорті все добре. Напевно, бачили перспективи, і вмовили поступити в Університет фізичної культури. Диплом писала про людей з інвалідністю в карате. Оцінювала їх участь в змаганнях. Було опубліковано пару моїх статей на цю тему. Матеріалу все більше та більше, щоб продовжити досліджувати, але часу все менше.

– Як проходить ваш день?
– Нічого не встигаю. Зараз тренуємось двічі на день, з 18 березня збори. Дуже багато дрібних справ. Треба підготувати документи, здала паспорт, щоб фотографію вклеїти, а без нього не всі довідки дають. Тому, крім тренувань, більше нічого не встигаю. Кожного дня графік різний. Вчора на 7:45 було тренування, сьогодні на 9:00. Але перший варіант кращий, бо потім великі тягучки і важко добиратись. Зранку я не снідаю, це для мене дуже важко. Далі тренування, потім особисті справи.

Читайте також: Я захищаю честь України та пишаюсь цим, – чемпіонка Європи зі стрільби з лука Жанна Наумова

– Ваш організм не сприймає нову їжу…
– Це було в Китаї і Японії. Там специфічна кухня. В Японії важко було найти іншу їжу. А ж в кінці змагань найшли італійський ресторан і поїли. Закордоном добре, що в супермаркетах продають салати, їх тільки заправити треба. Тому це сильно помагає – у мене після зважування тільки салатики. А так їм все, що бажає організм. Солодке – так солодке, хоче фруктів – їм фрукти.

– Який бій найбільше запам’ятався?
– В Токіо за бронзу. Коли ти виходиш битись, то вся увага на вас. А це Токіо, багато глядачів, класна атмосфера. Я виграла завдяки класному удару з розвороту в корпус. Це теж дуже класно.

– Найемоційніша перемога?
– Коли зайняла перший раз третє місце на етапі Прем’єр-ліги. Я програла за вихід у фінал і здобула третє місце (вересень 2013 року, Нідерланди, в категорії -61).

– Яка головна нагорода в кар’єрі?
– Третє місце на чемпіонаті Європи (42-ий чемпіонат Європи серед кадетів, юніорів та молоді з карате WKF у 2015 році – прим. авт.). Але для мене кожна Прем’єр-ліга та Серія А – це важливі нагороди, бо там б’ються найсильніші спортсмени світу.

– Чому рік розпочався невдало?
– Не знаю точно. Були фактори, які вплинули та не вдалось вибороти нагороду. Ми після змагань аналізуємо виступи, але не зациклюємось на поразках. Поміняли зараз роботу, поміняли тактику. Зараз готуємось до Чемпіонату Європи, на який основний акцент.

– Часто передивляєтесь свої бої?
– Так. Сама аналізую, не тільки з тренером. Дивлюсь де удар зайшов, який саме. Прокручую це в голові, обдумую як треба було повестись в тій чи іншій ситуації. Переважно знаю, яка спортсменка, що виконує.

– В рейтинг часто дивитесь?
– Кожного першого числа, завжди. Але і так можу зайти, оку приємно.

– Чи є тиск зі сторони – дівчина має одружитись, народити дітей?

Звісно є. Батьки бачать, що спорт іде добре, тому не мають питань. А родичі часто говорять так. Я нікуди не поспішаю. В мене зараз почався хороший період, тому треба працювати. Особисте життя треба відсунути на другий план. Антон Нікулін завжди каже, що є хлопець. Мені потім пишуть з питаннями чи є, хто він. Хлопця немає, наразі маю чим зайнятись.

– У нас часто можна почути, що карате – це не жіночий вид спорту…
– Коли кажу, що каратистка, то мені не вірять. Кажуть, що гімнастика або волейболістка.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

#chilltime #rest #karategirl #beachclub #mantra #odessa #ukraine

Допис, поширений ᕼᗩᒪYᑎᗩ ᗰᕮᒪᑎYK (@galinka_melnyk)

– А якими є українські каратистки?
– Можливо фотомоделі, які б’ються, бо в нас всі дівчата дуже красиві. Я колись була моделлю в 10-11 класі. Пробувалась в модельному агентстві, ходила по подіумі під час Lviv Fashion Week. Але тренування збігалися з показами, тому вибрала карате.

Другу частину інтерв'ю з Галиною Мельник читайте на Спорт24

powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі
Залиште відгук