Заїдьте в геріатричні пансіонати чи спецінтернати – там смертю тхне, – пауерліфтер-чемпіон

Павло Козак

Друга частина розмови з Павлом Козаком про роботу тренером і максимальні показники, відновлення і Паралімпіаду, Ніка Вуйчича та мрію.

У першій частині Павло розповів про дружину і сестру, найбільшу перемогу та навчання, заняття боксом й інклюзивність Львова – читайте за посиланням.

Про роботу без тренера

Без тренера тренуюся завжди. Навіть партнер по тренуваннях не завжди є. Важко в плані фаховості, професіоналізму, розуміння нейротравми тими ж тренерами. Взяти навіть тенденцію по Україні, простіше набрати фізично здорових, які можуть доїхати з пункту "А" в пункт "Б", для них не потрібно адаптовувати зали. Орендатор залу, де я тренуюсь, мав на меті зробити пандус в тому приміщенні. Давно хотів це зробити, але власники цього приміщення категорично проти, оскільки воно орендоване і, як кажуть, люди з інвалідністю нецікаві.

Читайте також: Унікальний додаток для людей з інвалідністю з'явиться в Україні

Людина, яка дала мені "вудку, а не рибу", допомагав хорошою методикою та методологією був Кисілевич Анатолій Георгійович. Він часто привозив мені потрібну спортивну літературу, що дало мені поштовх в розвитку як спортсмена і тренера.

Проблемою вітчизняного спорту в цілому, а не лише інваспорту, є брак кваліфікованих фахівців. Хтось дуже щільно сидить "на стакані", хтось зовсім нефаховий у специфіці підготовки атлетів з нейротравмою. А хтось, при всьому своєму великому бажанні тренувати мене, не знаходить розуміння з боку керівництва чи власників закладу. Тому доводилось тренуватись і тренувати самостійно.

Про складання програм тренувань

Не мало літератури було перечитано, не мало на практиці було випробувано. Починав я залізо тягати в 85-ій школі, у Фіщука Юрія Богдановича, це мій перший хороший тренер, який впустив до себе в зал і заклав хорошу базу. Колись було багато літератури російською мовою, білоруські видання хороші були, звідти і черпали інформацію. Зараз є інтернет. Не завжди щось хороше пишуть. Маючи той досвід, який в мене є, часом аналізую і дивуюсь на ту "єресь", яку роблять чи пишуть люди…

Про роботу

Основна робота зараз у Центрі відновного лікування "Модричі", та я й роботою це не назву, це вже частина мене.

Зараз надійшла пропозиція повернутися до роботи персонального тренера. З фізично здоровими людьми простіше працювати, ти слідкуєш за технікою, диханням і всім решта. Слухаєш які запити в людини і до чого вона готується. Коли ти знаєш скільки в тебе часу, прораховуєш усі нюанси тренувального процесу. Відповідно, складається цикл на певну кількість тижнів, за які ти маєш вивести атлета на пік форми.

Фізичні навантаження завжди мають бути дозованими, саме для того ми прораховуємо циклічність, процентовку і намагаємось дотримуватись режиму. Перша заповідь хорошого тренера – не нашкодь! Здоров’я атлета чи звичайної людини має бути пріоритетним питанням для фахового тренера.

Про тренерську роботу

З фізично здоровими простіше, бо ти не вигадуєш велосипеда. Наприклад, я не можу робити ні присідання, ні станову тягу, але я можу адаптуватись і виконувати тягу гантель чи штанги в нахилі або блочні тяги, щоб якісно пропрацювати свої найширші м’язи спини. Було б бажання і голова на плечах, а комбінувати можна по різному.

Для людей з нейротравмою стараюсь мінімізувати чи виключати взагалі осьові навантаження в сидячому положенні, оскільки такі навантаження є часто протипоказаними і лише погіршують становище зламаного хребта. Коли ти працюєш з людьми з інвалідністю, то повинен мати максимум інформації про цю травму, щоб не спровокувати ускладнень. Чим вищий рівень ураження, тим більше м’язів паралізовано, десь є повне, а десь часткове ураження.

Коли фізично здорова людина під час виконання певних вправ, працює з вагою стоячи, навантаження на хребет часом становить 100-110%. Коли сідає, маючи опору на сідниці і дві здорові ноги, навантаження становить 130-140%. Коли у людини є нейротравма і ноги не функціональні, в них немає опори, то навантаження на поламаний хребет зростає вдвічі чи навіть втричі, в залежності від вправи, техніки виконання і кута лавки, що є протипоказані і може нашкодити здоров’ю.

Типова помилка всіх новачків – гонитва за вагою. Ні до чого доброго це не приводить, як наслідок, непотрібні травми. Ще раз повторюсь, фізичні навантаження мають бути дозованими, а вага прийде сама, якщо дотримуватись режиму з тренуваннями, харчуванням і сном. Чудес не буває, це робота і час.

Про максимальні силові показники

Зараз 150 кг з паузою не прожму, трошки часу ще треба, щоб відновитись, набрати форму. Я жав штангу вагою 150 кг, коли важив десь близько 57 кілограмів. Нестабільно тренувався, харчувався аби як, недосипав, схуд, як наслідок, впали силові показники. 

М’язова маса для легковаговика дуже важлива. З максимальною вагою штанги працюю не частіше, як раз 4 тижні чи навіть раз у 2 місяці. Попри те, що після одруження не виступав по жиму штанги лежачи 2,5 роки, та влітку знову успішно повернувся до виступів і зрозумів, що є ще порох в порохівниці та є чим воювати.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Маленький фотозвіт з Чемпіонату Світу WPAU 2019 #sportlife #champion #

Допис, поширений Pasha Champion (@championpasha)

Про відновлення

Стосовно якихось цільових фізпроцедур на відновлення чи масажу, то з цим трохи складно… не завжди є час чи фінанси. Завжди аналізую чи ціль виправдовує засоби та методи.

Фінансово я не потягаюся з людьми з Іраку, Ірану, Саудівської Аравії, Китаю, Нігерії. Там все зовсім по-іншому, з тобою працює команда фахівців: тренери, лікарі, дієтологи. Атлети, окрім тренувань, не завантажені іншою роботою. А ти мусиш працювати на кількох роботах, щоб утримувати сім’ю. Вирви, при наших заробітках, з сімейного бюджету 10 тисяч доларів в рік на підготовку, коли в тебе дружина в декретній відпустці і маленька дитина…це нереально.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Сім'я️

Допис, поширений Pasha Champion (@championpasha)

В мене колега у 2010 році виїхав в Дубаї, він був на фейс-контролі в тому клубі, де я "запалював" часто, каже: "Паш, там та сума множиться на 10-15 разів – це мінімум".

Я готовий пахати, готовий віддатися в руки кваліфікованому тренеру, коли буде адекватне відношення і хороша фінансова підтримка. Спортсмени потрібні молоді, здорові, готові, щоб показували захмарні результати, при тому інвестувати кошти в їхній розвиток особливого бажання ніхто немає. Лише вішати чужі лаври собі на шию є бажання в багатьох чиновників чи тренерів після чергової перемоги певного атлета.

Про участь в Паралімпіаді

Не буду брати участі, бо я тверезо дивлюсь на речі. Немає часу та коштів на якісну підготовку, саме якісну підготовку! Бігаючи по двох-трьох роботах, маючи мацьопу, дружину… я вище голови не стрибну. Навіть за наявності коштів є речі, для яких тобі треба більше часу. Тому підготуватись і кваліфікуватись на Паралімпіаду було б нереально складно.

Читайте також: Не концентруюся на негативі, тому що я не бачу в цьому ніякого сенсу, – чемпіон Антон Дацко

В мене було дике бажання виконати норматив майстра спорту України міжнародного класу (МСУМК), але коли я вперше став чемпіоном, виконав норматив і потрапив в збірну, не таку збірну я бачив. Ейфорія пройшла, коли озвучили цифри. У свій час, коли Кучма був президентом, цифри були зовсім інші, доплати за МСУМК до зарплати збірника становили 30-40%. При Ющенку – половину врізали, Янукович – помножив все на 0. Зараз ситуація ще гірша, познімали ставки в тренерів, спортсменів. Вирішують, які види спорту є пріоритетними, які ні. Плавання, фехтування, біатлон, перегони на лижах – пріоритетні. Є поділ по класах, різні види зброї, різні дистанції забігів чи запливів.

Про "фігурне катання" на візку

В мене манера їзди досить екстремальна, але я технічний, тобто, на своєму візку я застрибував на 25-сантиметрові бордюри, при цьому не вбиваючи колеса, стрибав по сходах... Підіймаю передню частину візка, закидую корпус і мене сама інерція виносить. Практика, практика і ще раз практика. Часом, коли випадала така можливість, в Україні чи закордоном, любив покататись у скейт парку. Бажання пропадало, коли візок починав сипатись. Якісні компоненти – недешеве задоволення. При наших дорогах та доступності, ресурс візка швидко падає. Що для українця, який пересувається на активному візку, є буденністю – це для німця чи австрійця є екстримом.

Катався, здебільшого, для себе, шліфував техніку їзди. "Бігав" вечорами на Сихові, коли переривався від залу або коли не тренувався: баланс, фінти, повороти, все на задніх колесах. Резина на асфальті дуже швидко горить, ціна пари хороших покришок на сьогодні – більш як 2000 гривень. Якість дешева не буває.

Про програму "Перший контакт"

Вона передбачала роботу з людьми, які зазнали ураження спинного мозку або якоїсь іншої нейротравми, але когнітивно збережені. Якщо людина з когнітивними порушеннями – працювали з її рідними, з оточенням. Надавалися навики техніки переміщення на візку, консультував по роботі кишківника, сечового міхура, профілактиці відлежин, соціалці. Допомагали соціалізуватися, пристосуватися. Саме з атовцями такою діяльністю почав займатись з вересня 2014-го року, на базі військового шпиталю. Довгий час працював на волонтерських засадах.

Читайте також: Олександр Луцик і Олег Савчук допомагають людям з інвалідністю підкорювати гори

Про конфлікти зі спортзалами

Мав конфлікт з Sport life, категорично відмовили в тренуванні та роботі у них. Аргументуючи тим, що на візку, при тому, що в мене було досвіду 12 років тільки в "залізному" спорті, і я на той час був вже майстром спорту міжнародного класу за трьома федераціями і чемпіоном світу. Я то питання спустив тоді на гальмах, не конфліктував. Побачив, що це не є те середовище, де мені будуть раді, де зможу себе реалізувати. Політика власників даної мережі є зовсім нелояльною до людей з інвалідністю.

Візитка картка закладу – це його тренера, їхні досягнення, фаховість, професіоналізм… Я не переварюю в будь-яких речах аматорства, бо від цього залежить якість послуг, здоров’я, а часом навіть життя клієнта. Наприклад, нефаховий механік на СТО випустив автомобіль з підіймача, неналежно відремонтувавши його, що спричинило ДТП, шкоду майну, інвалідність, чи забрало чиєсь життя. Так само з тренувальним процесом – ти злегковажив, поставив людині погано техніку, як наслідок надрив чи розрив м’язів, сухожилків, протрузії, міжхребцеві грижі. Правила біомеханіки ніхто не скасовував, але не всі "фахівці" це розуміють.

Про машину

Моя старенька "ластівка" заїхала сюди на польських бляхах. Розмитнення вартувало більше, ніж за саме авто. Не знаю як я раніше давав собі раду без автомобіля. До хорошого швидко звикаєш. Ця робоча конячка стільки доброго і мені, і людям зробила, на ній не знаю скільки десятків колясок перевозив лише на госпіталь, атовцям. Без машини не міг закрити в місті навіть за хорошої погоди 2-3 питання, з машиною можу закривати 8-10 питань. Опустив сидіння, затягнув свою коляску, поклав біля себе, а в багажному відділенні могло їхати 2-3 коляски чи засоби гігієни. Без автомобіля такого не зробиш. Це не є пакет з супермаркету, який ти можеш на колінах везти. З машиною все значно легше, простіше, швидше. Авто для людини на візку – це необхідність. Так, це витрати, але це й комфорт і більше можливостей в тому числі заробітку. Прикро коли щось дуже затратне ламається, роки беруть своє.

Про публічні виступи

Я завжди був відкритий до співпраці з адекватними щирими людьми. Не старався бути ні для кого мотиватором, направду, не старався. Ніколи не ставив собі це за мету. Намагався лише бути собою, бути справжнім і максимально зняти навантаження зі своїх рідних і близьких. І я тільки втішусь, якщо мій досвід, багаж знань допоможе комусь легше адаптуватися, соціалізуватися в суспільстві.

Я був таких умовах і становищі, що неодноразово, міг вийти в вікно чи спитись. Я не мав морального права на такі речі. Життя дається лише раз – потрібно його прожити достойно, залишити по собі хорошу пам'ять. Я жив на 5 поверсі, в будинку без ліфта, умов не було, було лише бажання вирватись, рухатись далі. Це були надлюдські випробування, як для мене, так і для сім’ї. Де є поручні, я самостійно підіймаюсь по сходах. Перші два-три поверхи ти ще летиш, а на останньому вже ледве дихаєш.

Про зустріч з Ніком Вуйчічем

Вдалося поспілкуватися, але, чесно кажучи, від тієї зустрічі в мене тільки якийсь осад залишився. Побачив там людей (ми зустрічались на обіді в готелі) не тої категорії, високопосадовці, бізнесмени... Комерція скрізь, тут також нею разило. Дико було почути від Садового Андрія Івановича, що Вуйчіч буде почесним радником по доступності. Ніби у нас немає своїх? Є ж Грибальський Ярослав Володимирович та багато інших кваліфікованих фахівців у сфері доступності. Багато дітей чи дорослих з інвалідністю хотіли б з Вуйчічем поспілкуватись чи побачитись ближче, а на "Арені Львів" такої можливості не було.

І стосовно почесного радника по доступності… Згадую проєкт "Соціологія соціальної роботи" в Політехніці, коли в нас викладали фахівці з Канади, США, Англії, Австралії. Щоб ти розумів, що їхній підхід не актуальний для нашого суспільства, культури та умов. Так само і з Ніком, йому поталанило народитися не в тій сім’ї і не в тій країні.

В Україні люди з легшими травмами чи патологіями гинуть від ускладнень сотнями. Чим далі від міста, тим сумніша картина. Люди банально не мають санвузлів, належного догляду чи опікунів, не мають з ким поспілкуватися, чахнуть на очах. Заїдь в геріатричні пансіонати, спеціалізовані інтернати, а там реально смертю тхне. Сумні реалії сьогодення життя людей з інвалідністю в Україні.

Читайте також: Міста проти людей: чому українські мегаполіси недоступні для українців

Про "золото" на Чемпіонаті Європи 2010 року

Я привіз з Відня багато осаду, хоч і їхав туди в піднесеному настрої. Це був мій перших міжнародний виступ з фізично здоровими атлетами. Чекав від того турніру комерційного вихлопу. Четверті змагання за доволі короткий термін, трохи мене виснажили але більше перегорів саме через організаційні моменти.

Повіз нас один власник львівського спортивного клубу, щоб ми представили його клуб та інтереси. І не виклав всієї інформації. Розповідав, що усі затрати на поїздку бере на себе, а насправді збрехав нам. Шляху назад вже не було і довелось шукати кошти самостійно. За тиждень до поїздки я мав лише половину від необхідної суми. Озвучили, що турнір комерційний, що буде хороший призовий фонд. Я був впевнений, що зайду на п’єдестал і бодай відіб’ю хоч частину коштів. Тільки ми приїхали у Відень, почалися неприємні сюрпризи. По-перше, 52-ої категорії не було вже 2 роки в тій федерації. Дали папірець підписати, що якщо я хочу виступати, то виступатиму на дві вагових категорії вище. Я погодився без вагань. Далі нам сказали, що до нас лояльно поставилися, не треба по 75 євро вступних платити, а в мандатній комісії сказали, що треба вступні заплатити. Плюс дорога, пальне, готель… Поїздка стала можливою, завдяки старим друзям – Петру Писарчуку та Назару Яцишину, саме вони посприяли фінансово.

Тоді виступ на Чемпіонаті Європи нам коштував 700 євро на двох. Не маленькі гроші на той час були. Ми повернулись до Львова, і коли ейфорія від перемоги минула, я сказав цій людині, яка дезінформувала нас: "Чоловіче, більше мене під такі сумнівні авантюри не підписуй". Я хоч і виборов золото Чемпіонату Європи, а малий (Богдан Кошулаб – хлопчина-ампутант, якого я купу років треную) взяв срібло, кошти інвестовані в поїздку ми не відбили, оскільки турнір виявився некомерційним насправді. Нам просто збрехали, щоб зацікавити і використати у своїх цілях.

Про найцінніші перемоги

Дві значні нагороди: у 2016-му році, перед одруженням, коли закінчив рекордом на Чемпіонаті Світу серед здорових хлопців. Попри те, що скинув кілька кілограмів, але був на куражі. Мій день тоді був. Для мене і моєї вагової категорії той виступ став одним з найкращих. Був готовий на 145 кг в 56-ій категорії, дуже задоволений результатом. І ще було на Чемпіонаті України у 2010 році, коли я зарубався з Войтком, коли перші дві спроби мені не зарахували, а третьою спробою я з останнього місця вириваюся на перше, виконую норматив майстра спорту України міжнародного класу і стаю чемпіоном.

Про мрію та мету

Ніколи не пускав все течією. Якщо плив по течії, то дуже короткий період, щоб зекономити сили на ривок. Я по своїй натурі бунтар. Хтось скаже, що я конфліктний, але це не правда. Я люблю мати справу з адекватними людьми і відкритий до будь-якої співпраці. Люблю, щоб співпраця була взаємовигідною.

Хочеться зачепитися за нормальну роботу, щоб мати час на себе. І останню пропозицію роботи персональним тренером я розглядаю як таку можливість: коли я зможу займатися і людьми, і собою, і зможу якісно рости. На якому рівні це буде, це вже інше питання. Якщо знайдуться люди ініціативні, які захочуть долучитися гривнею, то буди лише радий.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Актуалочка від чемпіона!)

Допис, поширений Pasha Champion (@championpasha)

Хотілося б в перспективі мати свій благодійний фонд, спортивний комплекс, чи щось на зразок реабілітаційного центру. Проблема інвалідності завжди була, є і буде. Побутового, виробничого травматизму, неврологічних захворювань ніхто не відміняв. Ініціативи створення та функціонування таких закладів мають підтримуватись на місцевому та державному рівнях. Такі заклади мають функціонувати на постійній основі, де людина матиме умови потренуватися, поплавати, якісь фізпроцедури прийняти, візок підремонтувати. Щоб центри та послуги були доступними, як фізично, так і фінансово.

Співпраця має будуватись на взаємовигідних умовах. В більшості випадків або на твоєму горбі хочуть виїхати в рай, або тобі в кращому випадку 10%, а їм 90%. Я не хлопчик з вулиці і я не новачок в спорті, громадській діяльності чи реабілітації. В мене школа життя хороша. Кожна людина хоче, щоб її праця оцінювалась належним чином, але і кваліфікація повинна відповідати оплаті. Велике щастя працювати в хорошій команді. Така команда неодмінно буде мати успіх у своїй сфері діяльності.

Спілкувалися Станіслав Безушко та Христина Кобак

powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі
Залиште відгук