«Нам дуже близька ідея розмаїтості»
З поверненням «Серебряную свадьбу»! Не важко було знову виходити на сцену після досить тривалої паузи?
Дякую! Не важко, а навіть приємно. Адже в цьому завжди є своя чарівність: коли ти скучив, то зустрічі в сто разів приємніші. І ще, мене надихають мої діти!
Ваш новий альбом про чарівний ліхтар. Чому саме цей девайс ХІХ століття?
Тому що він чарівний, бо він світить і передбачає поєднання різних непоєднуваних елементів. Картинки, які проектувалися за допомогоючарівного ліхтаря, завжди були дуже різними: це могли бути якісь науково-популярні посібники з біології, ілюстрації до Даніеля Дефо або інших популярних книг того часу, дитячі казки, анатомічна будова людини. Загалом, це могли бути зовсім різні картинки і цим нам дуже близька ідея розмаїтості, тому що наша програма складається з дуже різноманітних пісень: різних за настроєм, емоціями, історіями.
Кліп на пісню «Черная речка». Чому таке поєднання: Пушкін, дуель і комунальна квартира?
Ця пісня була написана абсолютно непередбачувано, дуже швидко і на рівному місці! Було незрозуміло, що саме дало поштовх до її написання. І коли я створила цю пісню взимку і залізла в Інтернет подивитися – ось пам'ятаю, дуель була якось взимку.Дивлюся – й справді взимку і через кілька днів. Мені здалося, що це якийсь знак долі, якась містична подробиця. І ми вирішили цю пісню негайно записати і викласти в Інтернет. Ніби своєрідна спроба прокрутити час назад і зупинити людину, яка йде від нас. Тоді ми почали записувати вдома, аби викласти, і зафіксувати інтернет версією містичний факт народження цієї пісні. Ніби дуель ось-ось повинна відбутися, але ми її попередимо, якщо попросимо Пушкіна не ходити на цю Чорну річку. І коли ми стали співати всі разом в нашій комунальній квартирі, в якій ми живемо, випадково вийшла дуже точна ідея: ніби велика родина намагається зупинити дорогу людину, яка нас покидає.
Наскільки мені відомо, Пушкін – один із Ваших улюблених поетів. А кого ще любите?
Ще я дуже люблю Арсенія Тарковського, Олега Григор'єва, Миколу Олейникова, Анну Ахматову і ще багатьох інших поетів.
А музикантів?
А ось музикантів я люблю всіх! Адже будь-яка людина, яка володіє грою на музичному інструменті і робить це з любов'ю, гідна захоплення, бо грати на будь-якому інструменті дуже складно. Я, як людина, яка не володіє грою на жодному інструменті, відчуваю перед музикантами будь-якогостилю і роду святобливий трепет.
Ви кажете, що не граєте на музичних інструментах. А як же концертино, яке практично завжди з Вами на сцені?
Тільки на концертино я й граю. Але це скоріше продиктовано моєю любов'ю до концертино, ніж художньою цінністю мого виконання. Адже це такий дуже клоунадний інструмент. Ця маленька гармошка була дуже популярна серед переселенців, які їхали кудись працювати і не могли взяти громіздкі інструменти з дому, і тому брали щось маленьке і компактне. Це були і раби на плантаціях, і просто робітники, які їхали на заробітки, наприклад, з однієї країни в іншу, більш розвинену. Це такий собі інструмент мандрівників. І мені це дуже близьке: щоб не везти з собою багато всього, потрібно взяти маленький компактний інструмент. А ще він себе дуже зарекомендував серед мандрівних музикантів, зокрема, клоунів. І мені здається, що концертино кумедне. У нього така мандрівна історія, і це мені дуже близько душевно. А зараз концертино – невід'ємний інструмент моїх виступів і він мене дуже підтримує. Це – єдиний інструмент, на якому я бодай трішки вмію грати.
«Білоруську мову обов'язково потрібно рятувати»
Повернуся до кліпів. Плануєте ще знімати до нового альбому?
Ой, я навіть не знаю. Ми дуже суворі і прискіпливі в плані кліпів і нам хотілося б співпрацювати з якимось великим режисером, а посередні режисери нам не цікаві. Нам би хотілося, щоб прийшла якась велика людина і зробила з того, що зробили ми, чудовий витвір мистецтва. Але всі великі режисери вимагають великих гонорарів, а ми, як гурт незалежний і альтернативний, таких гонорарів не можемо дати. Тому ми чекаємо якогось дива і збігу, коли прийде великий режисер, який не переслідуватиме матеріальних вигод, і зробить видатний витвір на якусь нашу видатну пісню.
Недавно бачила ролик на «Будзьма», де Ви розповідали про космонавтику. Звідки любов до неї?
Ця любов ще з дитинства, тому що я дитина радянської епохи, і мріяла, що буду космонавтом. Я їла пасту з тюбиків, бо журнал «Мурзилка» писав, що космонавти їдять їжу з тюбиків. Звісно, все це з глибокого дитинства, коли ця романтика космонавтики була ще дуже потужна і всі діти на питання «ким ти будеш?» відповідали – «космонавтом». А зараз воно все повернулося до мене, коли я потрапила на фестиваль астрономів і потоваришувала з мінськими астрономами. Це чудові люди, дуже цікава і особлива каста захоплених дивовижних людей, які поєднують в собі і наукові знання, і якусь містику зоряного неба, таку прекрасну незбагненність.
А Ви збираєтеся ще писати пісні на білоруській мові?
Мені дуже важко писати вірші білоруською мовою, бо я все-таки виросла в російськомовному середовищі, де й сформувалась як поет. І мені дуже важко перемкнути свій мозок на мелодику білоруської мови, на побудову рими, на образи, які б народжувалися на білоруській. Але мені це дуже цікаво, я з величезним ентузіазмом читаю вірші білоруських авторів і є кілька поетів, на чиї вірші я б хотіла написати пісні. І я думаю, що це обов'язково трапиться. Це дуже болюча тема – білоруська мова, – її обов'язково потрібно рятувати.
Ви, мабуть, знаєте про заборони деяких білоруських авторів, театральних діячів, музикантів, зокрема, «Ляпіса Трубецького» та «Крамбамбулі» в Білорусі. Як гадаєте, це тимчасове явище чи справжня загроза білоруській культурі?
Білоруська культура, скажімо, не може піти в небуття, адже безліч людей нею цікавляться, вона розвивається. А навіть якщо є якісь вияви немилості, то це часто не прямі гоніння на білоруську культуру. Скоріш за все, йде якась конфронтація опозиційної та офіційної влади, і ті гурти, які підтримують опозиційні структури, потрапляють в такі списки. Ймовірніше, ось так все відбувається. Але є величезна кількість людей, які будують білоруську культуру поза політикою, і роблять це абсолютно спокійно, а іноді навіть отримують якусь підтримку, – хоч і не завжди вдалу і повноцінну, але підтримка все одно є. А ось ці моменти переслідувань створюють навіть якусь романтичність і величезне бажання молоді йти в протест і підтримати мову й культуру. Тож, іноді це навіть сприяє. Ось наш гурт абсолютно аполітичний, метафізичний, відтак, питання політики і реального повсякденного життя нам не дуже цікаве. Нам цікаве життя людського духу, яке в будь-якій ситуації буде глибоким і різноманітним, якою б не була влада. Тому ми не підтримуємо владу, але, водночас, і не хочемо з нею конфліктувати, адже вона нас не цікавить.
«Мені дуже бракує чотирьох рук»
Ну тоді давайте не про політику. У Вас – група, виступи, зйомки, театр, діти. Як ви це все поєднуєте? Не важко, не втомлюєтеся?
Я постійно перебуваю в стані панічного існування: завжди кудись запізнююся, завжди щось не встигаю, живу за списком, який з часом втрачаю, і, в результаті, не дотримуюся його. А ще мені здається, що це не зовсім можливо поєднувати все в повній мірі. Якщо ти хочеш бути дуже хорошою мамою чи татом, ти повинен розуміти, що діти потребують дуже багато часу, постійної присутності і дуже глибокого занурення у їхній світ. А поєднувати це з творчістю, я вважаю, – неможливо. Тому я постійно відчуваю себе огидною матір'ю, а коли занурююся у світ дитини, то відчуваю себе не зовсім творчою людиною, бо вже когось підвела, щось не написала. А як тільки я починаю більше займатися театром, то розумію, що група вже обурюється. Коли займаюся більше групою – щось втрачаю в театральній сфері. І я постійно кидаюсь від одного до іншого. Тому, я б хотіла бути Шивою. Це ж у цього бога дуже багато рук? Мені дуже не вистачає чотирьох рук, – по одній на кожну сферу. Ну і ще двох або трьох голів. А взагалі, я хотіла б, що б у мене було їх чотири, – я тоді б все встигла. А ще б не завадило кілька секретарів, які б контролювали цих чотирьох хаотичних людей.
А кого б Ви найбільше хотіли зіграти?
Я б дуже хотіла зіграти Соню Мармеладову, – це мій улюблений персонаж. Вона мені дуже близька за своїм внутрішнім станом.
Вашу доньку звати Софія.
До речі, так! Це, звісно, така сумна асоціація, адже доля Соні Мармеладової далеко не весела, але це таке жіноче ім'я, яке викликає у мене дуже велику ніжність і бажання оберігати таку людину. Ну і, зрештою, Софія – це мудрість, а це гарна якість для людини, яка з дитячих років змушена жити в циганському таборі. І її може врятувати лише мудрість і хороше почуття самозбереження.
«Ентомологія – це ще одна моя пристрасть»
До речі, про дітей. А як поживає Ваш проект «Музика для комашок»?
«Музика для комашок» – це такий плаваючий проект, оскільки, коли я його тільки розпочала, то думала, що це буде проект смішних пісень під кумедні інструменти, і які б виконувалися для такої доросло-дитячої аудиторії, тобто, коли наші шанувальники зможуть прийти на наш концерт разом з дітьми. Але це не виключно дитячий проект, не з тих, які замовляють дітям на день народження, щоб їх розважити. А коли дорослі і діти можуть разом гриміти, шуміти, реготати, бавитися. Але одного разу я знайшла вірші чудового поета Миколи Олейникова (до речі, він родом з України, ну ви знаєте) про комах – моторошні, жорсткі, жахливі і несамовиті вірші маленької людини, яка асоціюється з маленькою комашкою в страшному і жорстокому тоталітарному світі. «Страшно жить на этом свете, в нем отсутствует уют, – ветер воет на рассвете, волки зайчика грызут» або ж «Дико прыгает букашка с бесконечной высоты, разбивает лоб бедняжка... Разобьешь его и ты!». Ось така основна ідея його віршів. Тоді мені здалося, що «Музика для комашок» повинна бути іншою – на поезію Миколи Олейникова і несамовито сумною. Коли людина відчуває себе маленькою-маленькою комахою в кошмарному світі. Тому я зараз думаю про дві концепції і не наважуюся: повинна вона бути страшною чи ні. Але це моя мрія, бо я обожнюю комах, а ентомологія – це ще одна моя пристрасть, адже світ комах дуже дивний, фантастичний. Вони – як прибульці, неймовірних форм, у них неймовірні особливості поведінки і вони найбільше зі всіх тварин схожі на людину, тому що у них настільки дивні механізми... Ось мурахи, наприклад, або бджоли: як вони діляться на касти, як придумують стратегії захоплення чужої території, вони беруть рабів, приручають інших комашок, – у них взагалі дуже багато дивних функцій. Це якийсь особливий світ в нашому світі, тому комашки обов'язково повинні відобразитися в моєму житті якимось великим твором: проектом або спектаклем.
А Ви співаєте дітям колискові? Не хотіли б зробити якийсь проект з колисковими?
Так, звичайно співаю! Але мені здається, що є достатньо проектів з колисковими, тому в мене і не народжуються такі ідеї. Я просто уявляю таку програму з колисковими, коли всі засинають на третій пісні. Але я думаю, що якась колискова в нашому репертуарі все ж з'явиться, якщо у нас буде дитяча програма.
Ваші пісні та виступи – це такі маленькі історії про людей з деталями, про особливих людей. Це – про вас, ваших знайомих і друзів чи це фантазія?
Це все фантастичні персонажі, але за основу взяті події з реального життя чи якийсь особливий образ. Ще, до речі, в марксизмі-ленінізмі була описана така ідея, згідно з якою нічого нового придумати вже не можна, бо вся фантазія людини опирається на реально існуючі речі. А людина тільки це все розвиває і трансформує, поєднуючи непоєднуване. Я дуже погоджуюся з цією думкою.
«Всі ми їдемо у величезному кабаре-потязі»
Коли я Вас вперше почула, то одразу згадала британський гурт «The Tiger Lillies». Чи був якийсь їхній вплив на вашу творчість?
Загалом, ніякого. Просто це люди, які існують в кабаре-культурі і грають в тій же традиції, що й ми. Тільки ми займаємося розвитком кабаре сьогоднішнього дня, яке ґрунтується на подіях наших реалій з невеликими відсиланнями в ретро, а в них – конкретне європейське кабаре з тематикою їхнього життя. За посланням і за емоціями ми абсолютно різні. Але у нас одне кабаре-коріння. А от якщо взяти, наприклад, 30 кабаре гуртів, то ми будемо мимоволі схожі на один з них, адже вони теж, розвиваючись в своєму середовищі, вийшли на нашу грань. Можна сказати, що всі ми їдемо у величезному кабаре-потязі, а вони з нами їдуть в одному вагоні. А от з «The Tiger Lillies» ми все ж в різних вагонах.
А з якими виконавцями Ви б хотіли заспівати разом?
Є одна виконавиця, яка на мене дійсно вплинула, з якої відбувається мимовільне копіювання, і з якою я б навіть і не посміла мріяти щось виконати разом – це німецька кабаре-діва Мерет Бекер, яка грає з групою «Ars Vitales ». Ось з «Ars Vitales» я б безмежно хотіла співпрацювати. Вони грають на всяких шумових інструментах, якихось папірцях і безглуздих дудках, – це такі собі музиканти-клоуни, музиканти-ексцентрики. А мені цього дуже не вистачає, і, мені здається, що саме такими будуть майбутні кроки «Свадьбы»: переходити від стандартних інструментів до більш несподіваних і фантазійних.
«Я б дуже хотіла, щоб у мене був свій маленький театр з двох-трьох друзів»
Те, що відбувається на сцені: в більшій мірі імпровізація чи все ж таки певний сценарій?
Це суміш. Є театральні номери, робота з ляльками, яка вимагає не одного дня роботи, і на імпровізації тут жодним чином не виїдеш. Тому є певний сценарій і певні точки, яких потрібно дотримуватися, інакше, все зруйнується. Але в рамках цього існує також і імпровізація.
Вистави під час концертів Ви організовуєте з тієї причини, що ви за освітою режисер?
Так, напевно. Я, як режисер, безумовно, дуже хочу внести якісь певні моменти у виступ.
А яку театральну виставу Ви б хотіли поставити?
Дуже-дуже багато різних п'єс хотілося б поставити! Найулюбленіша і найзворушливіша – «Трамвай бажань» Уїльямса Теннессі.
Не думали про власний театр?
Про театр, як про будівлю – ні. Я боюся, адже це занадто велика адміністративна відповідальність. Я б дуже хотіла, щоб у мене був свій маленький театр з двох-трьох друзів, з якими ми могли б подорожувати і ставити камерні і дуже тонкі роботи. Зараз у мене такий театр уже є, – він називається «Картонка», але наразі у нас тільки дві вистави і ми з ними подорожуємо. Одна вистава називається «Був би у мене дракон», а інша – «Людина неймовірної сили».
За Вашим сценарієм?
Перша – за моїм сценарієм, а друга вистава за казкою сучасного французького письменника.
Мультик хотілося б відзняти?
Шалено хотілося б відзняти мультик, але це дуже важка і копітка робота. Я б із задоволенням взяла участь, як сценарист, співрежисер, але це специфічна діяльність.
А який Ваш улюблений мультик з дитинства?
Пам'ятаю зачарування «Їжачком у тумані», «Капітаном Врунгелем», – ці мультфільми мене дуже тішили. Дуже не любила лялькові про «дідусів-лісовичків». Це дуже повчальні мультики, і «дряпали» мене з дитинства. Особливо ось це: «Треба робити так!», «Дружба найсильніша!». Такі мультики хочеться негайно спалити. В дитинстві я підсвідомо це відчувала і, думаю, що відчували всі. Мені подобалися мультики, які містили якусь чарівну атмосферу. Пам'ятайте, такий прибалтійський мультфільм, де була чарівна ніч, бігали вогники, бігав маленький гномик, і весь мультик був піснею. Там немає ніякої повчальності, але його я запам'ятала ще з дитинства. Тому багато людей мого віку полюбили аніме, адже воно схоже на «той литовський мультфільм».
А малювати вмієте?
Ні, взагалі не вмію. І вже немає часу вчиться, адже життя моє схиляється до обрію, тому я ні за що нове не беруся, а хочу завершити те, що вже розпочала. Вже не встигну, мабуть, навчитися малювати...
Тоді я Вам побажаю вдало все це завершити, продовжуючи творити чарівні пісні та чудові театральні вистави.
Дякую дуже!
Розмовляла Іра Вовк,
Телеканал новин «24»