Проєкт створений за підтримки Parimatch

Під звуки вибухів люди покидали домівки та свої рідні міста для того, аби вберегти найцінніше – життя. Інші ж стали на захист своїх міст та вирішили допомагати тим, хто цього потребував.

Робити все, що потрібно

Член ТрО №9 Дмитро Стригун, коли почалось вторгнення Росії, вирішив, що потрібно робити все, що треба, не знаючи, що буде далі.

Ми прокинулись від повідомлень наших друзів прикордонників про те, що почалась атака, були завдані точкові удари по радіолокаційних установках. Це була 5:30 ранку. Основна задача тоді була – швидко зібратись. Я зібрав речі, які в мене були, зимові на декількох людей, спакувався, поїхав на вокзал, взяв квиток, який був останнім на Київ. Вже о 7 годині ранку був у Києві,
– розповідає Стригун.

Війна для дніпрянина Дмитра почалась ще під час Революції Гідності. Тоді він з іншими колегами та міжнародними партнерами організовували допомогу для постраждалих, а також для дітей у сірих зонах. Каже, що відчував – повномасштабна війна неминуча, все інше – лише питання часу. Тому після перших же вибухів поїхав захищати столицю.

"Ми поїхали на Полярну, там вийшло досить швидко записатись (в ТрО – 24 канал), ми отримали автомати, не було можливості перевдягнутись, нас одразу доправили до рубежу, який ми маємо охороняти, бо було дуже багато інформації, що там проривається танкова колона, кадирівці", – згадує про події того дня Дмитро.

Часу для прийняття рішень було мало

Адвокат за фахом Марина Харькова розповідає, що в перший день війни розуміла, що без досвіду в армію її не візьмуть, не дадуть зброю, але сидіти без діла жінка не змогла, тож вирішила робити щось корисне.

Перші два дні було усвідомлення того, що трапилось. Неможливо було уявити, чому це все відбувається. Я стояла в офісі і дивилась на проспект Бажана, який був вщент забитий машинами, вони всі виїжджали з Києва. Тоді я приймала для себе рішення, що робити мені далі,
– розповідає Марина.

Її війна застала зненацька: коли на Київ полетіли перші ракети. Марина – мама двох дітей і, як більшість українців, змушена була прийняти одне з найскладніших рішень у житті. Так, жінка залишилась у столиці, стала волонтеркою Parimatch та почала розвозити військовим усю найнеобхіднішу їм допомогу.

Тероборонівець Дмитро з перших днів захищав столицю зі сторони Вишгорода. Каже, що часу на прийняття рішень не було, тож їхали туди всі у тому, в чому були. Проте відразу хлопці з ТрО відчували значну нестачу бронежилетів, касок та зброї.

Оборонці відчували нестачу найнеобхідніших під час війни речей

"На той момент, коли ми були, до нас ця лава не дійшла, бо якби дійшла, мені здається, нічим хорошим би це не закінчилось. На той момент озброєння, яке ми мали, це були просто автомати. Навіть не той калібр, який дозволяє вести якийсь ефективний вогонь. Не багато було й набоїв для ведення повномасштабного опору", – каже боєць.

За словами Дмитра, основні ресурси кидались на Збройні Сили України, а ТрО залишалось номером 2 щодо забезпечення. Найбільше це розуміли пересічні громадяни, волонтери та представники бізнесу.

На першому етапі нам дуже допоміг Parimatch. Вони оперативно довозили, наприклад, дрони, яких у нас не було, вони своїми ресурсами доставляли їх нам. Худі, шкарпетки, тапки також нам передали,
– розповідає чоловік.

Волонтерку вже почали впізнавати на блокпості

Волонтерка Parimatch Марина вже навіть має улюблений блокпост у столиці – на Дарницькому мості. Каже, що там завжди були величезні черги з автівок, які прагнули його перетнути. Інколи у черзі можна було простояти годину, а інколи – від 4 до 6 годин. Для Марини цей блокпост став улюбленим через те, що впродовж кількох місяців вона проїжджала його по кілька разів на день. Там волонтерку вже навіть впізнавали та пропускали без черг.

Хлопці з Parimatch запропонували на постійній основі розвозити найнеобхідніші речі військовим ЗСУ. Так я й втягнулася в цю справу, і вважаю, що цей мій невеличкий вклад. Як зараз пам’ятаю: ми їдемо, сирена кричить, майже одна машина на дорозі, хтось ще розбігається, а ми їдемо, бо в нас адреса, куди треба завезти коптери,
– ділиться Марина.

Жінка каже, що запитів було багато – від військових та цивільних. Спочатку гуманітарну допомогу Марина розвозила на власному авто, але черги за бензином значно ускладнювали доставку необхідної продукції. Тоді ж їй запропонували пересісти за кермо електрокара.

"Вісім годин за кермом ми розвозили броніки, медикаменти, гуманітарку тощо. Насправді була охоплена дуже велика кількість людей, залучено дуже багато волонтерів для того, щоб все це працювало. І це заслуга багатьох людей, дуже багато працювало на те, щоб кожен бронік доїхав до свого бійця", – додає вона.

Швидкість роботи волонтерів зашкалювала

Так, корпоративні електрокари щодня розвозили бронежилети, коптери, їжу, медикаменти та багато іншого. Для ефективної комунікації були створені спеціальні чати. Це дозволяло швидко дізнатися про потреби військових, звичайних людей, у яких війна забрала майже все, і оперативно привозити їм усе необхідне.

За словами Марини, ці чати були зроблені дійсно професіоналами, адже як тільки отримували замовлення, то воно не відлежувалось десь на складі, а одразу потрапляло до кінцевого споживача.

Навіть у нас був такий випадок, що ми забирали товар трьома "Теслами", велика така партія була. Ми їх навіть не довезли до складу. Одразу стали на вулиці, пересортували, нам швидко написали, що і куди треба було відвезти, де є запит. Ми перевантажили все по машинах, і кожна повезла товар до місця призначення – швидкість зашкалювала,
– розповідає Марина.

Член ТрО №9 Дмитро Стригун пригадує, що зв’язався з Parimatch через товариша, який дав йому контакти та запитав, яку допомогу може отримати і чого потребує.

"Вони запитали, які основні проблеми і що в нас вже є. Це відбувалось дуже швидко", – каже Дмитро.

Перші два місяці війни Росії проти України були найгарячіші щодо поставок, адже тоді не вистачало всього – від звичайної їжі до повної амуніції.

Дмитро каже, що була дуже велика кількість людей, тож не вистачало всього, а основної частини спорядження не було для того, щоб захиститись і відчувати себе в повній безпеці.

Волонтерка Марина підтверджує, що справді тоді був брак усього, адже все зупинилось – не вистачало медикаментів, лангетів, турнікетів, наколінників, форми, бронежилетів. Тож прохання лунали з усіх сторін.

Зараз найбільша потреба військових – дрони, ноутбуки та автомобілі. Волонтерський рух та допомога Parimatch і надалі залишається з армією, яка щодня боронить Україну, а також з людьми, які попри біль та втрати, досі вірять у перемогу! І ти розумієш, для чого ти це робиш, і не чекаєш, що тебе там десь накриє, бо може накрити тих хлопців, які там,
– додає Марина.

Дмитро ж переконаний, що зараз такий час, коли проявляються найкращі якості людей, і вже немає сірих відтінків – є лише біле та чорне. Але попереду на нас обов’язково чекають мир та перемога України.

Проєкт створений за підтримки Parimatch