Молоду індіанку знаходять мертвою посеред снігу. Вона бігла босою понад шість миль, в умовах дикого холоду і неабиякого переляку. Це все, що хочеться розповісти наперед про сюжет "Вітряної ріки". Решту краще дивитись в кінотеатрі, бо ця стрічка не така вже й насичена подіями. Зате вона базується на реальних подіях і справляє враження правдивої. "Вітряній ріці" легко повірити, і від цього ефекту доволі передбачувані події сприймаються особливо моторошно.
Також у кіно: "На драйві": надійний хлопець і чорт за кермом
Стрічка видалась дуже атмосферною і гарно психологічно грає на глядачеві. Тут переплітаються проблеми ставлення до корінних американок, загальної байдужості "білих" американців до "червоних", самосуду через безвихідь.
Один із головних героїв – мисливець. Під час розслідування він часто порівнює людей із вовками, а інші персонажі працюють як додатковий знак оклику до його суджень. Він ніби говорить тобі з екрану: "Глянь, вовк не вбиває найбільш невезучого оленя, він просто вбиває оленя. Так що борись, тоді в тебе будуть хоч якісь шанси".
Вовка не вполювати там, де він повинен бути. Треба шукати, де він був насправді. Нескладним шляхом слідчі знаходять винних, але й не в загадці була справа, а в тому як нам подають цей детектив на екрані. "Вітряна ріка" варта уваги. Особливо уваги тих, хто скучив за вдумливим психологічним розслідуванням. Деякі кадри цього фільму бачити в рази складніше, аніж ріки крові в бойовиках. Бо ця жорстокість надто близько і виглядає надто справжньою, щоб не проймати.
Також у кіно: "Тілоохоронець кілера": як протилежні характером чоловіки стають друзями