Боротьба за незалежність

Подробиці про Волинську трагедію багатьом українцям стали відомими лише після розвалу СРСР. Цю сторінку історії радянський режим ретельно приховував. Причини очевидні: в 1943 році на Волині було військове протистояння. З одного боку – польська армія крайова, яка хотіла відновити кордони країни станом на 1939 рік (тобто повернути собі Західну Україну, яка була загарбана СРСР). Проти поляків виступили вояки ОУН-УПА, одним із лідерів яких був Степан Бандера. Українці хотіли створити суверенну незалежну державу. Це була головна мета діяльності ОУН-УПА. Завершилося все великою трагедією і загибеллю десятків тисяч людей.


До Волинської трагедії у поляків особливе ставлення

За словами голови Українського інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича, "конфлікт був багатошаровим". Зокрема, була не тільки політична, а й релігійна площина. На Волині зіштовхнулося українське православне населення і польське римо-католицьке. Й обидві сторони вдавалися до знищення цивільного населення.

Після 1991 року Польща стала підіймати питання про визнання Україною волинських подій геноцидом проти поляків. Втім, українське керівництво наполягало на тому, що до трагедії причетні обидві сторони конфлікту. Зрештою, в 2003 році тодішнім президентам Леоніду Кучмі і Александру Квасьнєвському вдалося досягти певного консенсусу: вони виступили з спільною заявою "Про примирення в 60-ту річницю трагічних подій на Волині". На Личаківському кладовищі в Львові був відкритий меморіал загиблим воякам армії крайової.

Обмін "люб’язностями"

Як не дивно, але суперечності в стосунках двох країн з новою силою розпочалися після Революції гідності. За словами політичного експерта Євгена Магди, вже рік між Україною і Польщею "постійно виникають якісь гості кути". В 2015 році після виступу у Верховній Раді тодішнього польського президента Бронислава Комаровського парламентарі ухвалили закон про декомунізацію. В законі, серед іншого, вшановуються вояки ОУН-УПА, яких у Польщі із зрозумілих причин сприймають неоднозначно.

На початку 2016 року новообраний президент Польщі Анджей Дуда відмінив рішення попередника про призначення послом в Україні Марцина Войцеховського, замінивши його на Яна Пекло. Справа в тому, що Марцин – колишній журналіст, який тривалий час займався питаннями україно-польських стосунків і дуже добре знає тонкощі "української кухні". Його призначення повинно було б укріпити взаємовідносини.

Нещодавно польська влада заборонила в’їзд на свою територію українському фольк-гурту Ot Vinta через те, що, на її думку, виконавці "cтановлять загрозу для ладу і публічного порядку в Польщі".

Перейменування Київрадою Московського проспекту на проспект Степана Бандери, вочевидь, стало додатковим козирем для деяких польських політиків. Адже рішення Київради було прийняте напередодні дня пам’яті загиблих під час Волинської трагедії, який у Польщі відзначають 11 липня. День мучеництва "кресовян" – поляків, які жили в Західній Україні і Західній Білорусії, як його називають у Польщі.


Україна також має повне право вшановувати своїх героїв

Тому не дивно, що польський сенат ухвалив резолюцію про встановлення 11 липня національним днем пам’яті жертв "геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої". Адже одним із мотивів авторів постанови було те, що "останніми роками у Західній Україні помітне зростання популярності Степана Бандери та УПА. І що при повному мовчанні Києва і Варшави, в містах постають пам’ятники Бандері, його ім’ям називають площі і вулиці, проходять марші його пам’яті. І, разом з тим, – за невеликими винятками – в Україні блокуються намагання увічнити жертви терору УПА".

Вихід завжди є

На думку Євгена Магди, перейменування Московського проспекту на проспект Степана Бандери, звичайно, внутрішня справа киян.

Це рішення можна оцінювати по-різному, але Київрада діяла в межах своїх повноважень. Однак у контексті нинішніх відносин із Польщею, яка залишається стратегічним партнером України, подібні дії не зовсім далекоглядні, – вважає експерт.

При цьому, на його думку, питання надто політизоване. Це площина для істориків, які повинні давати оцінку тим подіям. Втручання політиків лише погіршує стосунки між двома країнами.

Такої ж думки дотримується і Володимир В'ятрович. За його словами, Український інститут національної пам'яті разом з Польським інститутом національної пам'яті минулого року створили Українсько-польський форум істориків. Серед питань, які комісія має розглядати, є і щодо подій на Волині в 1943 році.

Поміж цього треба нагадати, що 2 червня 2016 року видатні українські громадські та політичні діячі звернулися до польського суспільства з листом покаяння та прощення.

Просимо прощення і рівною мірою прощаємо злочини і кривди, вчинені щодо нас, – це єдина духовна формула, що повинна бути мотивом кожного українського і польського серця, яке прагне миру й порозуміння … Доки житимуть наші народи, доти нам болітимуть рани історії. Але житимуть наші народи лише тоді, якщо, попри минуле, навчимося ставитися один до одного як рівні побратими, – звертаються підписанти листа до польського народу.

Окремо автори листа підкреслюють: "Сучасна війна Росії проти України ще більше зблизила наші народи. Воюючи проти України, Москва веде також наступ проти Польщі і всього вільного світу".

Під листом свій підпис поставили: президенти України Леонід Кравчук і Віктор Ющенко, патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет, верховний архієпископ Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук, В'ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба, Дмитро Павличко, Мирослав Попович, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський та інші.

На жаль, цей лист у Польщі викликав лише роздратування. Принаймні, так стверджує дослідниця Волинської трагедії Ева Сємашко. Він розчаровує поляків, які вважають, що українці вибачилися замало і не так, як слід.

Україна не повинна була вживати формулювання "Волинська трагедія" замість "геноцид на Волині", по-друге, не мала уникати згадки про ОУН-УПА, а по-третє, дарма прирівняла нападників із жертвами, – говорять у Польщі.

Однак, за словами Євгена Магди, Україна не може визнати Волинську трагедію геноцидом. З однієї простої причини – на той момент України як держави не існувало.

Щоб уникнути подальшої ескалації конфлікту між державами, на думку експертів, потрібно, в першу чергу, українським і польським істориками продовжувати роботу над дослідженнями. Зрештою, ухвалити спільне рішення про прощення і примирення.

Наразі резолюцію про визнання Волинської трагедії ухвалила тільки верхня палата – сенат. Польський сейм же відклав розгляд питання.

Невідомо, як далі ситуація розвиватиметься. В сеймі, зокрема, більшість належить фракції "Право і справедливість", лідером якої є Ярослав Качинський. Не думаю. що зараз ця політична сила зацікавлена в погіршенні стосунків з Україною, – вважає політолог.

Водночас, експерт підкреслює: той факт, що Петро Порошенко 9 липня у Варшаві вшанував пам'ять загиблих вояків армії крайової, ставши на коліно, – добрий знак.


Чи зможе Порошенко переломити ситуацію?

Петро Порошенко зробив правильно. Треба сподіватися, що таким кроком президент зумів перегорнути сторінку в польсько-українських відносинах. Адже Україна сьогодні перебуває в такій ситуації, коли розкидатися союзниками просто нелогічно, – наголосив він.

Власне, не тільки Україні, але й Польщі потрібно задуматися над тим, що такий конфлікт, по-перше, ослаблює позиції двох країн, по-друге, як зазначили в листі українські політичні і громадські діячі, це лише на руку Росії. Кремль воює не тільки з Україною, а й з усією Європою. Москва прагне встановити контроль на європейській частині континенту.

Волинські події, безумовно, трагічна сторінка в історії України і Польщі. Тому необхідно спільними зусиллями знайти рішення, а не нагнітати ситуацію. Найкращий захист від ворога – це триматися разом. Українці і поляки не раз вже доводили, що здатні за будь-яких обставин знайти спільну мову.

Читайте також: Хто "розгойдує" ненависть між українцями та поляками навколо Волинської трагедії