Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Ворога бачив в обличчя, до них тут 50 метрів, – боєць 24 ОМБр із Зайцевого

      Майже рік "Борода" на війні
      Майже рік "Борода" на війні / 24 канал

      Селище Зайцеве Донецької області не перший рік залишається однією з найгарячіших точок на передовій. Півроку 21-річний боєць "королівської" бригади на псевдо "Борода" боронить країну від ворога в епіцентрі війни.

      16-річним він пішов по стопах батька і став військовим. Нині Олексій – заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення. У його розпорядженні 51 боєць.

      Про реальну ситуацію у селищі, контакти з місцевими та з ворогами, особливість військової тактики, психологічний аспект війни та ще дещо військовий розповів в ексклюзивному інтерв'ю сайту "24" у перервах між обстрілами.

      Що спонукало стати військовим?

      Я з військової династії. По маминій і татовій лініях усі чоловіки були військовослужбовцями. Батько та дядько – нині в армії. Малим тата майже не бачив, був переважно з мамою.  Дитинство було хорошим, з міцною дисципліною і купою виховних бесід. А потім сам потрапив у це русло – 16-річним вступив до Національної академії сухопутних військ імені Сагайдачного у Львові. Провчився майже 4 роки. Далі пришвидшений випуск – і я потрапив у війська.

      Читайте також: Як жителі Зайцевого виживають у розділеному навпіл селищі: відео

      Подався до лав ЗСУ, щоб не рушити династію?

      Тато хотів, щоб я був військовим, а мама не була у захваті. Я пішов добровільно. Вирішив, що так має бути, і все. Подавав документи тільки в академію.

      До війни чим захоплювався?

      Зброєю різних видів і систем. Мав наукові інтереси. Любив почитати книги, факти звірити, проаналізувати. Зіграла не останню роль династія військових.

      А далі – війна? Ти на Донбасі майже рік. Де виконував бойові завдання?

      Відразу після випуску 25 березня 2017-го опинився у 24 ОМБр. А вже 8 квітня був на першій лінії зони АТО у Попасній Луганської області. Там моя бригада перебувала до 3 місяців. Далі – пункт постійної дислокації. І ось з 15 січня ми заїхали у Зайцеве Донецької області. Донині боронимо країну тут. Багато нового дізнався: і з тактики, і як поводитись з людьми.


      У Зайцевому бійці 24 ОМБр з січня 2018-го

      Що саме?

      Значна відмінність між локаціями у дистанції до ворога. У Попасній перебували на позиціях, де не було прямого контакту з ворогом. Там завеликі відстані: не кожне озброєння могло дістатися пункту призначення.

      А в Зайцевому відстані до ворожих позицій дуже маленькі – 50 метрів і далі.

      Тут думаєш про інші речі: як захистити особовий склад, як спланувати бойові дії, щоб не було дружнього вогню по собі, як поводитись з підлеглими у роті та місцевим населенням. У Зайцевому лісистої місцевості майже нема. Відкриті поля, перепади висот – це все треба враховувати.

      Відтак змінилась і тактика ведення війни?

      Звісно. Тепер застосовуємо тактику ведення активної маневреної оборони. З нового – застосування бронетехніки та стрільба з закритих вогневих позицій.


      Песик "Бороди" Адольф, що живе разом з військовими

      Згадай перші дні на Донбасі. Що бачив довкола? Що відчував, коли все змінилось?

      Мене дивувало, як можна їхати поїздом таку маленьку відстань військовим ешелоном три доби. У +30, а вікна не відчиняються. До такого академія не готувала.

      Приїхали у Луганську область, представили комбригу і відправили на наші позиції. Безкрайні степи Донбасу – перше, що добре постає перед очима, бо такої природи ніде не бачив. Спочатку не розумів, що таке терикон. Потім дійшло.

      А з іншого – те, чого вчили в академії – не зовсім збігалося з реальністю. Я опинився на стикові двох тактик. Учили за радянським статутом, а тут лінії оборони і засоби ведення війни геть інші.


      Зайцеве тритижневої давності

      У чому відмінність?

      У книжці пишеться, що все просто: стоїмо в одну лінію, стріляємо у ворога і наступаємо. А насправді стояти маємо дуже ламаною лінією. Та й через мінські домовленості зброю великих калібрів треба відвести. Тому зовсім інші засоби війни застосовуємо.

      Які мав емоції у перші дні?

      Здивування. Страху не було. Тільки когнітивний дисонанс. Я уявляв одне, а в реальності все зовсім інше. Не міг співставити ці дві картинки.

      Адаптувався?

      Процес адаптації триває донині, бо кожного разу нові умови. А на першій бойовій позиції за кілька днів ознайомився –  і стало легше.

      Який він – найтяжчий бій або ситуація?

      Не запам’ятовую бої. А от перший артобстріл був сильний. Поруч вибухнула 152-міліметрова міна. Уламків не було, тільки ударна хвиля і висока температура. Я був за 7 метрів від будівлі. Внаслідок вибуху відкинуло, вдарило й трохи контузило. Але цей незрозумілий звук – чи то свист, чи то шелест – запам’ятовується.


      Слід від вирви, утвореної ворожою 152-міліметровою міною

      Ти бачив в обличчя ворога?

      Так. Людей різних національностей. Простих солдатів, найімовірніше, місцевих. Дідів під 50 років, таких собі "хронів". Сиділи на позиції, аби сиділося, і гроші їм платили. Професійних військових не бачив.

      На твою думку, проти вас нині воюють переважно кадрові російські військові чи, так би мовити, "ополченці"?

      Коли ми заїхали в Зайцеве, мали справу з "ополченцями", якими командували кадрові російські офіцери. Але зараз у нас тут "маленьке" загострення, і почастішали заїзди груп професійних військових російської армії.

      Загострення?

      Коли ми заїхали сюди, потужних обстрілів майже не було. Зрідка по нас вели вогонь зі стрілкової зброї або великокаліберних кулеметів.

      А через місяць, себто з початку березня, "гади" почали використовувати артилерію. Обстрілюють вночі, а кілька останніх днів – ще й зранку. О сьомій вже починається канонада…

      З якої зброї гатять?

      82-міліметровий міномет, який нібито дозволений мінськими домовленостями. Переважно використовують його і артилерійські самохідні установки калібру 120 мм.


      У селищі всього до ста людей

      Як зустріли "побєдобєсіє"?

      Феєрверками у нашу сторону – турбуючими обстрілами. Ворог опускав по 2-3 міни кожні 30 хвилин. Били не прицільно, але наводили шум. Я очікував гіршого.

      "Отвєточку" дали?

      Дзеркальну відповідь на провокації.

      Які настрої у мирних жителів?

      У Зайцевому лишилось до 100 людей, за офіційними даними. Доводилось з ними спілкуватись хвилинку-дві. Більшість нейтрально налаштовані. Мало тих, які кажуть: "Дякую, хлопці, що з нами". А є ті, хто говорить, мовляв, "єслі би вас нє било, здєсь би нє стрєлялі". З останніми конструктивної розмови не виходить.


      Розгромленими будинками в Зайцевому вже нікого не здивуєш

      Що бачиш в їхніх очах?

      Страх. Бо сепаратисти часто кладуть снаряди в село. Просто гатять по житлових будинках. Так, позавчора пошкодили 2 житлові будинки. Не новина, що стріляють по мирних, аби зробити картинку для своїх ЗМІ, мовляв, "ВСУ – нєгодяї, разграмілі жилиє дома".

      Магазини в селищі є?

      Один. Паняночка з Опитного привозить товари. До місцевих приїжджає гуманітарна допомога. Та й ми з місцевими, які на нашому боці, ділимось харчами.

      Ти заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення. У чому твоя робота?

      Я вивчаю кожного військовослужбовця. Знаю їхні соціально-психологічні особливості, проблеми у колективі та сім'ї. Намагаюсь допомогти у вирішенні. Частково впливаю на їхню свідомість, аби діяли правильно в тій чи іншій справі або ситуації.

      Також проводжу роботу щодо підняття морального духу кожного воїна. Новоприбулим військовослужбовцям обов'язково потрібно надати допомогу у адаптації до нових умов, як побутових, так і психологічних у колективі. Також вкладаю частку своєї роботи у сержантів підрозділу. Адже наразі в армії формується сержантський корпус. Сержанта потрібно навчити чомусь, аби потім він міг навчити підлеглий особовий склад відділення. У не бойовій обстановці здійснюю психологічну підготовку військовослужбовців до екстремальних дій, нестандартних ситуацій.

      Але основною роботою я вважаю просту розмову з солдатом. Адже солдат, що перебуває "на нулі" має більше переживань та психотравмуючих ситуацій, а поділитися нема з ким. Кожен солдат в окопі хоче аби його чули, розуміли.

      Чи гостро стоїть проблема з мотивацією мобілізованих або новоприбулих контрактників в армії? Як допомагаєте адаптуватись?

      Таких, хто прямо каже, що не хоче воювати, я не бачив. По деяких видно, що війна – не їхнє. Бійців, які важко переносять психологічний аспект війни, відправляємо на інші завдання. Готувати їсти, наприклад. З декого виходять хороші медики, які добре надають домедичну допомогу.

      Тобі не траплялись зрадники серед своїх?

      Ні, на щастя. Надіюсь, не зустріну. Це смертельний гріх.


      "Борода" планує лишатися армії

      Як зберігаєш бойових дух?

      4 роки я вчився не просто так, тому не відчуваю завеликої напруги у бойових діях.

      Маю високу мотивацію, тому стресів не боюся.

      Своїм прикладом я й допомагаю солдатам. Якщо командир підрозділу не втрачає бойового духу, то й рядові не будуть його втрачати. Для зняття стресу є багато методик. 

      До яких методик подолання стресу вдаєшся, коли ситуація кризова?

      Стрес добре виганяється через фізичну активність. "Ключ" направлена, щоб вивільнити стрес власними силами організму. Треба натиснути на точки, щоб активувати кровообіг. Є спеціальні вправи, щоб розрухати себе. Вони схожі на розминку, але добре допомагають.

      Згадай конкретний приклад стресової ситуації. Як зарадили?

      У лютому командир взводу втратив ногу внаслідок поранення з великокаліберного кулемету. Відбулась вогнепальна ампутація ноги. Солдат швидко надав домедичну допомогу. Командира евакуювали і врятували. Нещодавно поставили протез. Він не втратив ту жагу до життя, доліковується і хоче продовжувати службу в ЗСУ.

      А от для солдата, що надавав допомогу, ситуація виявилась кризовою. Це було, вочевидь, найстрашніше, що він побачив на війні...

      Одразу його забрали з бойової позиції. Зробили гарячого чаю. Відіспався трішки. А далі пояснили, що він врятував життя командиру своїми діями. Що це війна, і всяке буває. Якби не було б перетягування джгутом, ситуація була б інша. І він правильно це прийняв.

      Як відновлюєш свої сили?

      Іноді вистачає поспати "зайвих" 30 хвилин.

      Далі буде….

      Фото: Олексій Годзенко та  боєць на псевдо "Борода"

      Джерело: 24 канал
      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин
      При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
      не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
      Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
      Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
      Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
      Залиште відгук