"Огонь запеклих не пече". Саме ці слова з Шевченківської "Гамалії" намагалися перекласти англійською мовою після зустрічі з Шайло Гаррісом. Так американського військового охарактеризував український морський піхотинець Віктор. На ці слова українця надихнула історія американського побратима.
11 вересня 2011 року. Найбільша терористична атака в світі. За один день загинуло близько 4 тисяч мирних мешканців у США. Саме після цього 27-літній мешканець Техасу Шайло Гарріс вирішив піти до війська.
Я пішов служити з правильних причин – через атаку на мою націю. Так само, як і ви. Ми робимо свою роботу, щоб це не робили інші,
– звертається Шайло Гарріс до українських військових.
Шайло Гарріс провів зустріч з українськими військовими (фото: Даниїл Тюрін)
Онук ветерана Другої світової війни та син ветерана в'єтнамської війни. Саме з батьком він радився щодо військової служби. Той рекомендував повітряні війська, однак сина відправили у кавалерію. Підписав контракт на 6 років. Потрапив в Ірак.
"Ми патрулювали міста, заходили в будинки, шукали вибухівку. Кожного дня в зоні ризику. Після таких обходів ти розумієш свою смертність. Ми бачили автомобілі, які підривалися. Нас хотіли просто вбити. Тому я розумію українських солдат, які стикаються з таким щодня. На це треба мати сміливість", – зізнається Шайло Гарріс.
Саме на шостому році військової служби трапилась подія, яка назавжди змінила його життя. 19 лютого 2007 року під час патрулювання дороги в південному Іраку його автомобіль Humvee підірвався на саморобній вибуховій бомбі. А після цього по ньому завдали удар з гранатомета.
Я вірю, що в цій ситуації зі мною був Господь, бо не знаю, як зумів би звідти вибратися,
– розповідає американець.
Троє його товаришів по службі загинули на місці – Едар Клівленд, Шон Майкл Данкін та Меттью Боу. Самого Шайло та Едама Девайна, який в цей день був за кермом, госпіталізували. Спочатку гелікоптером з місця події, а потім – і до Німеччини в госпіталь.
"В цей час я побачив своє відображення в окулярах знайомого. Чорне обличчя, всюди ллється кров, вух немає. А в його очах страх", – пригадує Шайло. Вже потім з жартом додає: "Я подивився на ліву руку – а там не було декількох пальців. Подумав, що за це мені дадуть декілька вихідних днів".
Окрім двох пальців на лівій руці та одного – на правій, старший сержант втратив обидва вуха, частину носа. Була зламана ліва ключиця та сьомий шийний хребець. 35% шкіри зазнали опіків третього ступеню. 2% – такий шанс на виживання давали медики.
"Я питав, де мої побратими. На що лікар мені відповів – дізнаєтеся через декілька місяців. Після цього мене відправили на 48 днів у кому", – розповів Шайло.
Шайло Гарріс переніс понад 70 операцій (фото: Даниїл Тюрін)
Це як альтернативна реальність. Там темно, страшно, нестерпно. Я не хотів спати, бо боявся не прокинутися,
– зізнається Шайло Гарріс.
Майже три роки він провів у військових госпіталях. Спочатку його відправили до Німеччини, щоб хоч якось стабілізувати його стан. Адже, окрім отриманих поранень, в нього була двостороння пневмонія, зараження крові, проблеми з циркуляцією крові. А вже згодом – в Армійський медичний центр імені Брука в США. Під час транспортування в нього сталася зупинка серця.
"Я стільки пробув на медикаментах, що не пам’ятаю цей період лікування", – зізнається Шайло.
За перші роки лікування йому зробили близько 50 операцій.
10 кроків. Саме стільки запропонували йому зробити лікарі, коли він пішов на одужання.
Я зробив тільки три. Після цього я готовий був здатися. Я був спустошений. Але через декілька днів я вирішив, що мушу це зробити. Я повинен був переставляти ліву ногу за праву. Спочатку 10 кроків. Потім 20 кроків. І так я втік зі своєї кімнати,
– розповів Шайло.
Історію "втечі" він розповідає з усмішкою. Поки за ним ніхто не приглядав, він зумів дійти до ліфта і спуститися ним в їдальню. Мета – чізбургер, яким він хотів поласувати. Однак медики перехопили його швидше, аніж це йому вдалося.
Однак три роки – це не лише усмішка. Було важко. Не лише самому Шайло, але і його родині.
Поки я жив у госпіталі, до мене приходив психолог. Але не було психолога для моїх дітей, моєї тодішньої дружини,
– розповідає військовий.
Питання про те, чи допомагала йому держава, задали українські воїни.
В 2010 році, після трьох років лікування, Шайло Гарріс вийшов у відставку. І коли життя почало налагоджуватися, сталася ще одна трагедія, яка могла покласти всьому кінець. У вересні 2012 року він потрапив в аварію – водій вантажівки влетів у його автомобіль. Нові травми, чергові операції та потреба у лікуванні "загнала" його у нову депресію, що вилилося у вживання алкоголю: "Я не знаю, як поставив пістолет назад. Але я подумав про доньку. Яку спадщину я залишаю дітям, який внесок в життя інших людей я залишу по собі?"
Це, а також самогубство іншого ветерана війни, зумовили написання книжки "Сталева воля". Хоча, зізнається Шайло, писати її не хотів. Адже це занадто особисто, на відміну від зустрічей, коли є можливість поспілкуватися з іншими людьми, в тому числі з ветеранами. На зустрічі у Львові український переклад книжки він дарує присутнім на ній українським ветеранам.
Книга Шайло Гарріса "Сталева воля" (фото: Даниїл Тюрін)
Я зустрічаюся з сім’ями загиблих побратимів. Я боявся цієї зустрічі, адже був лідером групи. Але ми порозумілися. Важливо жити спогадами, щоб пам’ятати їх. Я втратив трьох друзів – і це найбільший опік мого життя,
– зізнається Шайло Гарріс.
З цього моменту Шайло став активним учасником спільноти, почав ходити на зустрічі ветеранських організацій. "Моя подорож крізь пекло, аби стати тією людиною, якою я мав стати", – йдеться в його книжці. Загалом він змінив своє життя, ставши його активним учасником. В нього п’ятеро дітей та четверо онуків від першої дружини. Ще двоє всиновлених дітей у його другої дружини Джеймі.
Ставте розумні цілі, мисліть позитивно, вивчайте нове, займіться самопізнанням, дійте командно. Підбирайте людей, які додають позитив до вашого життя,
– радить Шайло українським військовим.
Тепер він їздить світом і своїм особистим прикладом надихає інших на зміни.
"Я не хочу, щоб мене жаліли. Я хочу бути Шайло", – підсумовує американський ветеран.