На заводі Малишева взяли за основу артилерійський тягач АТ, подовжили його шасі та вдосконалили гусениці. Працівники авіаційного заводу взялися за створення салону. У їхньому розпорядженні було 28 квадратних метрів, у які потрібно було помістити все: зону з двох"ярусними ліжками, кают-кімнату, туалет з умивальником, радіостанцію і невеличку кухню. Щоправда в ній можна було лише розігрівати консерви, а не готувати страви.
Наприкінці 1958 року одразу три машини доставили до Антарктиди, а 10 січня 1959 року четверта експедиція вирушила підкоряти полюс.
Максимальна швидкість 30 км на годину, хоча реально рухались не швидше 10-ти. Крім власних 35 тонн, "Харків'янки" тягли за собою ще й причіп з паливом вагою 70 тонн.
Читайте також: Історія українського "хрещеного батька" радянських космодромів
Генератор повністю забезпечував електрикою. Потужна пічка підтримувала температуру. Кузов з алюмінієвою обшивкою покрили ізоляцією із восьми шарів капронової вати. А лобове скло наділили електропідігрівом.
Команді було комфортно. Це при тому, що температура якось опускалась до -72 градусів.
26 грудня полярники таки дійшли до полюса, подолавши 2700 км.
У 1975 році харків’яни врахували побажання полярників і випустили нову модель.
"Харків’янка-2" мала кращу теплоізоляцію, навіть без опалювання салон втрачав не більше трьох градусів. До того ж дизельний двигун винесли за межі салону, адже вихлопні гази добряче дошкуляли полярникам.
Читайте також: Український виробник зброї, чиї гвинтівки сміливо конкурують з іноземними зразками
"Харків’янки" прослужили в Антарктиді більше 40 років, ще й на початку 2000-их їх можна помітити на кадрах з арктичних станцій.
