Настав час розправитися зі страхами, які глушать наші мрії і звужують наш світ, а також знижують наш шанс на щастя. Вибравши сміливість, а не досконалість, ми відстоюватимемо свою позицію, залишивши позаду те, що робить нас нещасними, і відважимося досягнути того, чого щиро і пристрасно хочемо.

Цікаво: Антидемократична поведінка та неприхований фашизм: до чого тут Трамп

Досконалість направить нас на безпечний шлях, проте сміливість дасть досягнути бажаного. У книзі "Недосконала, проте смілива. Менше стережися, більше лажай. Живи сміливіше!", яка вийде на початку грудня у видавництві Bookchef, Решма Саджані ділиться міркуваннями і практиками, як відмовитися від потреби в досконалості й стати сміливими. Будучи сміливою, хоча й недосконалою, кожна з нас може стати творцем свого найповнішого, найсміливішого і найрадіснішого життя.

Решма Саджані – американська юристка, політикиня, борчиня за права жінок. Засновниця організації "Girls Who Code" ("Дівчата, які кодують"). Виступає із лекціями на платформі TED talks.

Решма Сауджані
Решма Саджані під час виступу на TED talks / Фото з відкритих джерел

Ми виховуємо наших дівчат бути ідеальними, і ми вчимо наших хлопців бути сміливими,
– говорить Решма Саджані.

Саджані взяла на себе відповідальність навчати дівчат ризикувати та програмувати – двох навичок, необхідних для того, щоб просунути суспільство вперед. "Заради справжнього розвитку ми не можемо залишити позаду половину нашого населення, – каже вона. – Потрібно, щоб ви сказали кожній жінці, яку ви знаєте, щоб вона змирилась із недосконалістю".

менше стережися, більше лажай

Уривок з книги:

У 2010 році я зробила неможливе. Балотувалася до Конгресу СІЛА у тридцять три роки без жодного досвіду роботи на виборних посадах. З тринадцяти років я мріяла стати державним службовцем і провести реальні зміни, але убезпечувала себе, лишаючись поза політикою. Натомість я незмінно працювала в одній іменитій інвестиційній компанії. Я віддала їй довгі години своєї виснажливої праці. Я ненавиділа цю роботу, хай навіть таку високооплачувану і престижну. Лишалася там, бо думала, що це — те, що я маю робити. Щоночі й кожної вільної секунди на вихідних я займалася фандрейзингом і організаторськими питаннями. В цій сфері мої зусилля були цінними і ефективними, але серцем я відчувала, що хочу почати велику гру й робити великі речі.

Щодень я почувалася дедалі нікчемнішою на роботі, допоки не сягнула найвищої точки відчаю — моменту, коли зрозуміла, що час щось змінювати. Це трапилося, коли з політичних кіл Нью-Йорка до мене долетіла чутка про те, що конгресвумен з мого округу збирається звільнити своє місце після вісімнадцяти років роботи і балотуватися до сенату. Я усвідомила: ось моя злітна смуга. Особисто спитала думку кількох важливих людей: кожен з ентузіазмом сказав, що маю спробувати. Я знала, як збирати гроші, мала гарні політичні ідеї, сильний бекграунд та репутацію — було все, крім виборного досвіду. Я відчула запал уперше за довгий час. Нарешті я почала рухатися до життя державного службовця, про яке завжди мріяла, і ніщо не могло зупинити мене.

Зверніть увагу: Новий світ у дебютній книзі Крістіни Далчер: жінкам мовчати!

Потім трапилося це. Конгресвумен вирішила не звільняти свого крісла: це означало, що мені доведеться конкурувати з нею, якщо я ХОЧУ йти до кінця. Несподівано всі ті, хто підтримував мене і говорив "спробуй", почали казати: "О, ні, ні... ти не можеш висунути свою кандидатуру проти її". Вона була досвідченим системним гравцем, силою, на яку треба зважати, тож вони наполягали, що в мене жодних шансів. Я не просто втратила палку підтримку жіночої частини партійної еліти — ці жінки прямо казали мені, що це не мій час і вимагали відступити.

Але я вже зайшла надто далеко, щоб капітулювати. Ось моя мрія — рукою сягнути. Я хотіла цього надто сильно, аби відвернутися і втекти. Повірте, було багато таких моментів, коли я думала: божевільна. Але я все одно пішла на це. Я знала, що такої можливості більше не буде, тож, якщо не спробую, шкодуватиму все своє життя.

На мій подив, це стало сюрпризом і для багатьох інших людей: моя кампанія привернула увагу. Ось вона я — молода нова зірка з Південної Азії без досвіду державної служби, про яку ще вчора ніхто нічого не знав, але люди її слухають, а кампанія збирає й збирає пожертвування. Навіть New York Observer і Daily News схвально відгукнулися про мене. Після того як дві національні газети розмістили моє фото на головній сторінці, а СNBС оцінила мою кампанію як одну з найзапальнішх у країні, на зміну моїй обережній надії прийшла впевненість у тому, що виграю.

Коли справа дійшла до найвищої точки кипіння, виявилося, що виборці переймалися нестачею досвіду більше, ніж хтось міг би подумати. Я не просто програла: це було фіаско. Всього 19 % голосів на противагу 81 % моєї опонентки.

У цій історії найцінніше не те, що я балотувалася до Конгресу. Не те, як видовищно і нищівно я програла, і навіть не те, як я збирала себе докупи після такої публічної і принизливої поразки. Цю історію варто розказувати через той факт, що це був перший раз за все моє доросле життя, коли я зробила щось дійсно сміливе (тобто балотувалася в тридцять три роки).

Якби ви тоді поглянули на мою біографію — Єльська школа права, а за нею низка престижних робіт у корпоративному світі — ви, можливо, подумали б, що я була відважною "йде-і-перемагає". Але бути цілеспрямованою і бути сміливою — не обов'язково одне й те саме. До Єльської школи права, в якій мені відмовляли аж тричі, мене привело прагнення мати ідеальне резюме, а не сміливість. Робота в юридичній фірмі (одній з топ-5), а потім у провідній фінансовій компанії з управління активами — до цього всього я прийшла не зі справжньої любові до права чи великого бізнесу. Це було бажання ощасливити мого тата-емігранта і здійснити його мрії. Ще з часів, коли я була маленькою дівчинкою, завжди орієнтувалася на те, щоб бути найліпшою, тому планувала кожен свій крок так, щоб він наблизив мене до "розумної" і "компетентної" версії себе. Це, у свою чергу, відчинило мені двері до тих посад, які начебто зроблять мене розумною і компетентною. Я обрала все це, щоб зліпити "ідеальну себе", бо вірила: це — шлях до ідеального життя.

Незважаючи на те, як це виглядало зовні, до цього моменту жодне моє рішення не було справді сміливим з однієї простої причини: лише тепер на аркуші — жодної лінії. Я вперше пішла не за сценарієм і робила те, що справді мало колосальне значення для мене. Я вперше наважилася щось зробити без стовідсоткової впевненості в успіху й ризикнути втратити набагато більше, ніж просто перемогу на виборах. Я могла втратити свою гідність, репутацію і впевненість у собі. Чи змогла б я впоратися з цим?

Не я одна витрачаю своє доросле життя, просто здобуваючи посади і займаючись проєктами, які — я знаю — мені під силу. Багато жінок продовжують робити те, в чому вони будуть успішними, не полишаючи зони комфорт й впевненості в собі. Я чую це знову й знову від тисяч жінок, з якими зустрічаюся по всій країні, незалежно від раси, віку чи матеріального стану. Я чую це, розмовляючи з 24-річною вигулювачкою собак у "Старбаксі", в якої є неймовірна ідея: це революція в її сфері діяльності, але вона впевнена, що ніколи не зможе зробити цього, бо вона "слабка в бізнес-питаннях". Чую це від редакторки журналу, якій п'ятдесят вісім — я сиджу навпроти неї на заході зі збирання коштів для політичного проєкту — вона каже, що нещаслива і "вигоріла" ще багато миль тому, але не хоче йти з роботи, навіть попри свій гарний матеріальний стан. Чому? А тому що, каже вона, знизуючи плечима, "це те, на чому я знаюся". Як керівниця неприбуткової "Girls Who Code" я бачу те саме й у своїх молодих працівницях: вони не зголошуються на проєкти в тих сферах, де не мають досвіду, тоді як чоловіки стрімко і впевнено кидаються на невідомі території, ні на йоту не переймаючись можливою поразкою чи ризиком пошитися в дурні.

Є причина, чому ми, жінки, почуваємося і поводимося саме так. Жодних біологічних детермінант: це все через те, як нас виховують. Ми, дівчата, вчимося грати безпечно ще змалечку. Виборювати всі найвищі оцінки, щоб потішити батьків і вчителів. Бути обережними і не дертися надто високо на дитячих лазанках — так ми не впадемо і не заб'ємося. Сидіти тихо і покірно, виглядати гарненько, бути поступливими, і тоді нас будуть любити. Добромисні батьки й вчителі схиляють нас до тієї діяльності, в якій ми будемо сяяти, неперевершені, водночас віднаджуючи від сфер, до яких у нас немає природних здібностей, щоб вберегти від негативних ПОЧУТТІВ і посередніх оцінок. Звичайно, в них добрі наміри: жоден батько не захоче побачити свою доньку пораненою, зневіреною або розгубленою. Нас замотують у кокон з повітряно-бульбашкової плівки з любов'ю і турботою, тож ніхто не усвідомлює, як сильно кожен шар віддаляє нас від вміння приймати ризики і йти за мрією в майбутньому.

Успіх потребує наполегливості! Вона мила туалети за 9 доларів на годину, написала книгу і стала відомою