Презентація книги у Львові відбудеться 11 вересня, у п’ятницю, о 17:00 в Дзеркальній залі ЛНУ імені Франка.

Уривок з п’ятого розділу. "Снайпер Сергій"

Олексій уже був на початку Інститутської, напроти готелю «Україна», біля Жовтневого палацу – старої жовтої будівлі з білими колонами. Він короткими перебіжками пробирався вгору по вулиці. Повз нього згори в бік «України» бігом проносили тіла поранених і вбитих. Вище по вулиці працювали короткими чергами «калашникови» й одиничними пострілами СВД. Туди ж, нагору, переміщувалися, зігнувшись і перебіжками, молоді хлопці в будівельних касках та мотоциклетних шоломах із дерев’яними й жерстяними щитами. Вони були неозброєні. Лише дехто мав дерев’яні палиці.

Цик – спрацювала СВД. Один із хлопців на протилежній від Олексія стороні вузької вулиці впав на спину, випустив щит, засмикав ногами.

Цик – відразу другий вистріл. У хлопця, який нахилився до пораненого, з пластикового шолома вирвався фонтанчик крові. Він упав поряд без руху. Перший поранений кричав, благаючи про допомогу. Олексій знімав усю цю страшну сцену телевіком черезвулицю. Він навіть бачив моторошну гримасу болю на обличчі пораненого.

До пораненого щосили знизу летів якийсь невисокий щуплюватий хлопчак у білій касці з червоним хрестом.

«Б...дь! – промайнуло в голові Олексія, поки він вистроював кадр у видошукачі. – На ньому навіть бронежилета нема! Що за…?!! Та це ж не хлопець! Це дівчисько!!!!!!!!!!!!!!! ЦЕ Ж…!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!» (28 Калібр СВД.)

Ніка підхопила пораненого ззаду під пахви, потягла його вниз вулицею. Незастібнута каска зірвалася з її голови. Червоний хрест злетів.

Раптом із протилежної сторони вулиці зірвалася темна фігура з двома камерами наперевіс, у бронежилеті й без каски, і кинулася до Ніки…

* * *

– Так, хорошо. Первый в минус. Второй его тащит. Все правильно. Молодцы ребята, – тихо говорить снайпер. – А ну-ка, мы его утяжелим десятью-то граммулями.

Постріл. В серце. Об’єкт звісив голову, затихає, ніжками не сукає.

З того, що його тягнув, злітає каска.

– От страха? Прицеливаемся. Плавненько, Сережа, плавненько.

Б...дь, это ж девчонка. Стоп. К ним кто-то бежит. – Стрілок переводить приціл на того, хто біжить. Каже голосно: – Журналист, по ходу. Две камеры .

– По журналисту минус, минус, – тріщать навушники.

Стрілок переводить приціл на дівчину, до якої біжить журналіст. Дівчина повернула голову до того, хто біжить. Її скроня під темними локонами в прицілі. Стрілець затримався на секунду, змахуючи піт із брів. Постріл.

– Работу закончили, работу закончили. Конец связи , – долинає металевий голос із навушників.

Снайпер, навіть не дивлячись, поцілив чи ні, діловито стає на коліна, складає гвинтівку, згортає каремат, зачиняє вікно. Професіонал…

* * *

У стрибку Олексій збив Ніку з колін. Куля поцілила йому в бік, зламала ребро через броник. Ніка лежала під ним. Повернувши голову до нього й дивлячись йому в очі, зненацька прошепотіла:

– А я тебе чекала… – І притягла його до себе обома руками.

Стрілянина вщухла так само несподівано, як і почалася. Ясне холодне небо над Майданом готувалося прийняти свою Сотню…

– Так, добре. Перший у мінус. Другий його тягне. Все правильно. Молодці хлопці,

– … – Нумо додамо йому десять грамуль ваги.

– Від страху? Прицілюємося. Плавнесенько, Сергійку, плавнесенько. Б...дь, це ж

дівчисько. Стоп. До них хтось біжить. – … – Журналіст, по ходу. Дві камери.

– По журналісту мінус, мінус.

– Роботу закінчили, роботу закінчили. Кінець зв’язку.

Читайте також: Уривок з третього розділу. "Андрій-Боксер"