Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Залишити не можна продати: про українські підприємства-баласти і що з ними робити

      Як впливають на економіку України підприємства-баласти?
      Як впливають на економіку України підприємства-баласти? / informator.news

      Україна має тисячі проблемних підприємств. Вони не тільки не приносять прибутки, а й витягують гроші з українців. Але рішення є.

      Проблеми держпідприємств

      Народний депутат, голова Ради підприємців при Кабінеті міністрів України, президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко у коментарі 24 каналу розповів, що в Україні залишилося майже 3,5 тисячі державних підприємств. А на весь Євросоюз (28 країн) – їх менше 400. Якщо скорелювати по кількості на одну країну, то у нас має бути 30-35 таких підприємств. А у нас – у сто разів більше.

      Але більша частина з цих 3,5 тисяч, не залежно від того, де вони і які, – знаходяться в занедбаному стані. Вони втрачають свою ліквідність, привабливість, використовуються тільки для корупційних схем.

      Читайте також: Іноземні інвестори негативно оцінили перші призначення Зеленського

      Економічний аналітик Андрій Вігірінський зауважив, що підприємницька діяльність апріорі націлена на отримання прибутку. Українські державні підприємства не нові – їм по 30-40-50 років. І в своїй більшості вони збиткові. Постійно збитковими дозволяє їм залишатися власник – держава. Чому дозволяє – бо виконує соціальну функцію, захищає трудовий колектив, який у випадку закриття залишиться без роботи.

      Збиткові держпідприємства України
      Більша частина українських держпідприємств є збитковими / Фото УНІАН

      Підприємства оборонного комплексу наче й державні замовлення мають, і міжнародні комерційні контракти. Але у державній формі власності є проблема – немає незалежних наглядових рад і голів правлінь. А отже зарплата керівника підприємства не залежить від фінансових результатів. Зокрема, у НАК "Нафтогаз" і "Украгазвидобування", які демонструють прибуток у декілька мільярдів гривень за рік, частка цього прибутку йде у вигляді бонусів керівникам. Вони зацікавлені, щоб це був легальних дохід, з якого вони сплачують податки і розпоряджаються ними так, як вважають за потрібне. Їм немає потреби ховати ці гроші.

      У тих підприємств, де такої залежності немає, керівництво зацікавлене отримувати додатковий дохід від діяльності підприємства в не зовсім легальний спосіб, і не зовсім оподатковувати його. І маємо ситуацію, коли у керівника зарплата 10 тисяч гривень, валовий дохід – декілька сотень мільйонів гривень, прибутку – декілька тисяч гривень. І все влаштовує. Прибуток розмивається за рахунок високих фінансових втрат. Є багато способів розмити фінансовий результат. Але формується "чорний" потік грошей, який не оподатковується.

      Вугільні проблеми

      Є державні вугільні шахти. Вони в такому запущеному стані, що туди страшно спускатися, зауважив Леонід Козаченко.

      Козаченко Леонід
      Народний депутат, член аграрного Комітету ВР Леонід Козаченко / Фото AgroPortal.ua

      Але якби ці шахти були вчасно приватизовані, туди треба було б інвестувати не великі кошти, щоб в 3-4 рази збільшити видобуток вугілля, одночасно зменшивши затрати. І вартість його б не перевищувала 24 доларів за тонну. Сьогодні ми купуємо за кордоном – за 150 доларів і більше, створюючи корупційні схеми по відмиванню величезних коштів. Нормально експлуатувати ці шахти ми не можемо, а зарплату цим людям платимо з наших кишень.

      Шахти в Україні
      Вугільні шахти в такому запущеному стані, що туди страшно спускатися, – Козаченко / Фото Ukranews.com

      Андрій Вігірінський зауважив, що це і є значною мірою проблема вугільних шахт – соціальна відповідальність, наче б то держава захищає людей, які втратять роботу. Але – собівартість продукції у неефективних держшахт вдвічі вища ніж ціна, за якою відпускають продукцію. У підприємства формується заборгованість. Частково вона компенсується дотацією з держбюджету. Частково – не компенсується, борги продовжують наростати.

      Читайте також: Дострокові вибори і економіка: чого чекати українцям

      Вігірінський
      Політолог Андрій Вігірінський / Фото TheWorldNews.net

      Соціальна проблема у випадку закриття вугільних підприємств – нікуди не дінеться, принесе чимало головного болю урядовцям. Виходить ситуація – підприємство випускає нерентабельну продукцію, відпускає її за заниженою ціною, отримує збиток, її від'ємна звітність не формує грошовий потік, під нього не можна кредитуватися і провести якусь модернізацію. І цей цикл повторюється з року в рік. Вирішити його можна або продажем цих підприємств за максимально номінальною вартістю, або – закриття.

      Леонід Козаченко нагадав: від початку незалежності на дотацію цих шахт було витрачено понад 30 мільярдів американських доларів. А ці шахти могли б дати втричі більшу суму прибутку, якби вони були вчасно приватизовані.

      Продати з п'ятьма невідомими

      Якщо продавати, зауважив Вігірінський – виникає питання обмежень, які будуть покладені на інвестора. Зокрема – скорочення трудового колективу. А його не можна не скорочувати, бо інакше – інвестор буде збитковим. Навіщо йому підприємство, яке не приноситиме прибуток? Крім того, в нього ще треба буде вкласти суму в мільйонах доларів, щоб привести технологічні процеси виробництва до сучасних.

      З подібною проблемо стикнулася, наприклад, компанія "Метінвест". Антимонопольний комітет після п'яти років розгляду справи дав "Метінвесту" дозвіл на покупку Дніпродзержинського коксохімічного заводу. Це чи не найдовший випадок винесення рішення АМКУ в історії України.

      Дніпровський коксохімічний завод
      Дніпродзержинський коксохімічний завод / Фото Дніпроград

      В результаті, інвестор отримав актив з доволі зношеними батареями, а інвестиції, яких потребує завод, мають на сьогодні туманні строки окупності. За останні п'ять років вкладення в завод обмежувалися лише мінімальними витратами на ремонти для підтримки виробничого процесу, а інші потреби, в тому числі й екологічні фінансувалися за остаточним принципом.

      Крім того, АМКУ обклав Метінвест обмеженнями, досить жорсткими: встановлення зобов'язань на термін до 7 років, протягом яких ДКХЗ зобов'язаний виконувати умови по реалізації певних обсягів продукції на активи, не пов'язані з Групою "Метінвест". Йдеться про реалізацію коксового горіха і дріб'язку протягом 3 років, масла поглинального і пеку кам'яновугільного протягом 7 років. Такі зобов'язання є нормальними для розвинених європейських країн і США, однак для реалій України з її політичною і економічною нестабільністю даний термін є занадто довгим. Якщо врахувати загальний термін розгляду питання про придбання активу, а потім терміну встановлених зобов'язань, угода по суті затягується на 12 років. Складно знайти схожий приклад в історії України.

      Читайте також: Слідкувати за владою і не панікувати, – поради українцям від економічного радника Зеленського

      Втім, навіть після довгого чекання і всіх обмежень Метінвест не відмовився і повинен виконати місію з порятунку активу.

      Метінвест – толкова компанія, вона працює по повній вертикалі, і хоче мати завершений цикл виробництва, – прокоментував ситуацію Андрій Вігірінський. – Це публічна компанія, яка свою фінансову звітність не приховує, а аудитує. І якщо вони прийняли для себе таке рішення, чекали так довго, то вони впевнені, що зможуть з цим щось зробити.

      Аграрні проблеми

      Величезна кількість сільськогосподарських підприємств малоліквідні, відзначив Леонід Козаченко. Але проблема в тому, що вони як правило розміщені на землях сільськогосподарського призначення. А ця земля, яка зареєстрована за ними – перебуває в незаконному обігу. Її хтось обробляє, платить за це комусь гроші. А підприємство тим часом перетворюється на металобрухт.

      Серед проблемних сільськогосподарських підприємств – кондитерські цехи, цехи по виробництву пива, заводи по виробництву вин і шампанських вин, горілки і горілчаних виробів, свиноферми, молочні ферми, підприємства, які виробляють борошно, переробляють овочі та фрукти. Їх дуже багато. Тих, які ще звітують, дають якийсь річний баланс – близько півтисячі. Ще майже півтисячі – перебувають у стадії ліквідації, – каже Козаченко.

      Збиткові сільськогосподарські підприємства
      В Україні велика кількість сільськогосподарських підприємств малоліквідні / Фото LiveJournal

      На багатьох підприємствах була створена штучна заборгованість. Наприклад, є підприємства лікеро-горілчаної індустрії. Більша частина з них зупинена, бо їх "прокручували", хотіли створити непосильний борг перед штучними кредиторами, а потім забрати за борги чи продати за три копійки, бо це підприємство – боржник. Але викуповували саме ті, хто створювали ці штучні борги.

      Як це робилося. Якесь підприємство брало гроші, передавало державному підприємству на ремонт покрівлі. Ніхто цю покрівлю не ремонтував. Але це підприємство борг повинне було вернути. Не вертало. Потім йому давали кошти на ремонт каналізації, потім – ще на щось. Це підприємство пропускало гроші через фіктивні фірми, які ніби-то ремонтували труби, покрівлю, потім приховано без офіційної звітності перед фіскальними органами, готівкою повертали цьому кредитору. Ці підприємства були зупинені, борги на них "повішені". Але змінювалася влада, і часом забрати за безцінь не встигали. Так воно і повисло – по сьогоднішній день, – додає Козаченко.

      Інший приклад – зруйнована молочно-товарна ферма. Але до неї причетні 2 тисячі гектарів землі. Цю ферму нікому не продають і вже не продадуть – вона зруйнована і там корів немає, але вона рахується за державою, бо землю хтось незаконно обробляє.

      Є, наприклад, підприємство "Київська коконосушарка". Ніяких шовкопрядів в Україні вже понад років 20 ніхто не бачив. Дане підприємство не працює. Але за ним рахується земля. Хто її обробляє – не можна отримати інформацію. Продати цю фабрику теж нікому не можна – вона давно вийшла з ладу.

      Тому вже давно назріла масштабна приватизація, або ліквідація – що завгодно, щоб вичистити цей бруд, який висить на плечах нас із вами.

      По спиртових заводах також багато таких прикладів. Після розвалу Радянського Союзу ми виробляли 5,5 мільйонів декалітрів спирту, з них експортували в тому числі в далеке зарубіжжя – близько 3,5 мільйонів. Зараз в 14 разів менше випускаємо цієї продукції. Ці заводи також зруйновані і пограбовані. У світі всього 11 країн, де є державна монополія на спирт, серед них і Україна. Якби вчасно приватизували ці заводи, то мільярдів 1,5 доларів отримали б від цього. Сьогодні навіть 20 мільйонів не отримаємо.

      Спиртові заводи
      Україна у числі 11 держав світу, де всановлена державна монополія на спирт / Фото із соцмереж

      Леонід Козаченко відзначив: були приклади, коли підприємства пробували витягнути з боргового болота. Але потім змінювалася влада, і вони знову "тонули". Це Державна продовольчо-зернова компанія України, яка отримала від Китаю 1,5 мільярда доларів позику. І ті ж китайці були готові за неї не менше, як 1,5 мільярди заплатити. Сьогодні її обтяжили боргом, не знаю, де дівся той мільярд. А збитки, мабуть, знову нам на наші плечі доведеться взяти.

      Читайте також: Нова газова криза для України: коли, чому та до чого готуватися

      Юридично-проблемні активи

      Окремою категорією проблемних активів на ринку України є юридично-стресові (або юридично-проблемні) активи, пояснив у коментарі 24 каналу партнер юридичної фірми "Селепей, Волковецький і партнери" Андрій Селепей.

      Андрій Селепей
      Андрій Селепей / Фото InfoResist

      Кореневою причиною їх появи в Україні є відсутність верховенства права. Кількість таких активів в Україні є достатньо високою, це пояснюється тим, що економіка України є достатньо розвиненою як для країни з таким низьким рівнем верховенства права.

      Джерелами появи юридично-проблемних активів є корпоративні конфлікти, недружні поглинання, незаконні агресивні дії учасників ринку (рейдерські захоплення), затяжні судові та позасудові спори, які в умовах неефективності судової та правоохоронної систем не вирішуються. Правове поле у сфері вирішення спорів створює можливість для процесуальних маніпуляцій, це сприяє появі на ринку юридично стресових активів.

      Іншим джерелом юридично стресових активів є банкрутство їх власників, зокрема, спричинене спекулятивним кредитуванням банками і фінансовими установами. Конфлікт між інтересами різних груп кредиторів, нездатність кредиторів знаходити спільну мову з бізнесом, низький рівень культури кредитування є тими чинниками, які стимулювали виникнення все більшої кількості таких активів.

      Характерною особливістю процесу вирішення проблем навколо стресового активу є його комплексність – необхідно вирішити весь спектр проблем різного характеру і бажано одночасно. Це зробити досить не просто, адже стресовий актив, в переважній більшості, вимагає інвестицій, а інвестування у проблемні активи є високо ризиковим – і це відлякує інвесторів. Банківські продукти не мають необхідних налаштувань для кредитування цього сегменту проектів. Для ефективного використання і збільшення вартості стресових активів необхідно долучати їх до діяльності системних компаній із сформованою візією і сильною бізнес-моделлю, це також достатньо непросто зробити, адже цивілізований бізнес має низький рівень терпимості до високих юридичних ризиків.

      Зазначені вище особливості роблять діяльність із ревіталізації стресових і, зокрема, юридично стресових активів достатньо унікальною з точки зору набору необхідних компетенцій – це глибока юридична компетенція, розуміння інвестиційної справи та управління бізнес проектами. Потенціал діяльності із ревіталізації стресових активів є дуже великим як для бізнесу, так і для країни в цілому. Окремо взятих десять середніх проектів із ревіталізації стресових активів здатні принести понад 1 тисячу робочих місць, великі надходження до бюджету у вигляді податків, для бізнесу це часто єдина опція зростання і встановлення присутності в окремих регіонах країни.

      Вдалим прикладом вирішення проблематики навколо стресових активів є проект ревіталізації активів торговельної групи "Таргет" у Харкові. Після незаконного виведення з-під іпотеки банку активи декілька разів перепродавалися, статус заборгованості в понад 50 мільйонів доларів був класифікований як безнадійний. Незаконні набувачі майна користувалися заставними активами у тіньовий спосіб і поза правовим полем. Після 4 років реалізації проекту активи є вільними від юридичних ризиків, діяльність в них здійснюють на правових підставах всеукраїнські оператори логістики та ритейлу, сплачуються податки, працевлаштовані сотні людей.

      Даний приклад є доказом того, що в Україні сьогодні можна здійснити правовий захист активів всупереч сильному адміністративному ресурсу, ставлячи на експертність своєї команди, а також, що навіть самі прогресивні компанії готові прийти на в минулому стресовий актив, за умови належної адаптації таких активів під потреби відповідних індустрій,
      – каже Селепей.

      Нефективні підприємства і український бізнес

      На думку Леоніда Козаченка, сьогодні з тих 3,5 тисяч державних підприємств принаймні близько тисячі об'єктів, тобто, третину, можна негайно продати нашим українським інвесторам.

      Вони модернізують їх, створять додаткові робочі місця. І не треба буде брати в банках позички, щоб пенсії виплачувати, а це будуть живі кошти, це дасть імпульс розвитку, – зауважив нардеп.

      Андрій Вігірінський впевнений, що українські бізнесмени можуть викупити значно більше підприємств. Просто вони будуть показувати гроші походженням з офшорних юрисдикцій. Але станом на сьогодні в цьому немає нічого поганого.

      Міжнародне законодавство в частині інвестицій і податкових "гаваней" стало значно жорсткішим, і тепер не так просто тримати гроші в тих "гаванях". Гроші не цікаві як майно, а цікаві як спосіб заробляння більше грошей. І зараз вдалий момент для того, щоб починати продаж держпідприємств, розуміючи, що наші підприємці, які раніше реінвестували гроші за кордон, тепер повертають їх в Україну. Обсяг усіх інвестицій в Україну за минулий рік склав 1,3 мільярди, за даними Нацбанку, з них 500 мільйонів – це повернуті кошти, які були виведені з України, – відзначив аналітик.

      Читайте також: Нова газова криза – спосіб підвищити ціну, – експерт

      Він також зауважив момент – під державними підприємствами завжди є земельні ділянки, під військовим майном – так само. На них можуть бути не оформлені права власності, інші документи. Підприємство може бути цікавим як з точки зору збереження його профілю діяльності, з іншої сторони – як об'єкт для забудови. Наприклад, "Кузня на Рибальському". Її власник Сергій Тігіпко зберігає профіль діяльності підприємства, а частина земельної ділянки – вільна від виробництва, і він забудовує її житловими будинками.


      Завод "Кузня на Рибальському" / Фото НВ.Бизнес biz.nv.ua

      Наш страх продати щось призводить до того, що підприємства втрачають цінність, стають баластом. За кожен об'єкт треба платити земельний податок, за електроенергію, комунальні послуги. Ці збитки або накопичуються, або погашаються за рахунок дотацій або грошового потоку, який повинен генерувати інші потужності.

      Є у нас Одеський припортовий завод (ОПЗ). В чому цінність цього об'єкту для нас, якщо він зараз стоїть, а половина трудового колективу працює в Ірані. При сьогоднішніх цінах на газ і нинішній кон'юнктурі завод навряд чи запустять. А свого часу ми могли продати ОПЗ за 1 мільярд, потім 600 тисяч, 300 тисяч доларів… Зараз він вже нікому не потрібен, немає трудового колективу. І ціна, яку за нього можуть дати з усіма його боргами – десята частина від того, що могли б виручити раніше. Бо "люди не зрозуміють". Значить – ви погано пояснювали і погано хотіли продати цей об'єкт, – пояснив аналітик.

      Одеський припортовий завод (ОПЗ).
      Одеський припортовий завод / Фото LexInform

      Є ще купа оборонних підприємств, не факт що кожне з них потребує державної структури власності. До всього, оборонні підприємства – це наукові розробки, які можуть бути цікаві різним інвесторам. Але – "ми свої надбання не віддамо". Тим часом, наука і техніка вже пішли вперед, і наші "надбання" за якийсь час будуть не цікаві.

      Китайці зацікавлені зайти на наші вугільні шахти – і грошима, і технікою, і людьми. Так, будуть якісь скорочення, зміни в технологічному процесі. Нашим людям це може не подобатись. Але це в короткому проміжку часу. А в довготривалому – принесе об'єкту і регіону додатковий дохід.

      Я вважаю, що все, що працює, і платить податки – на краще. У нас інша ментальність – має бути державне, бо розкрадуть. Але ж – вже розікрали. І більшість із будівель тих баластових підприємств буде використана як будівельний матеріал. І це нормально. Бо легше будувати нове, ніж відновлювати розвалене,
      – зауважив Вігірінський.

      Читайте також: Чому стрибає валюта та що варто знати, щоб спокійно жити

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин
      Залиште відгук