Ми дістаємо "з широких штанин" не що інше як український паспорт. А згадувати будемо саме оті інші паспорти – "серпасті" і "молотасті". Спробуй тільки не пред'яви такий на вимогу працівника міліції. Без паспорта – ти ніхто.
Читайте також: Згадати Все. Джаз: музика інтелігенції
Цим документом у первісні радянські часи справді можна було пишатися. Паспорт автоматично підносив людину до вищої касти – "городських". Селян чомусь за людей тоді не вважали На зорі повальної індустріалізації рахувалися лише з міським населенням, потенційними робітниками заводів.
Те, що радянський паспорт був інструментом для контролю, підтверджує його генезис. Він був вигаданий в 1932 році, якраз напередодні голодомору, з метою відфільтрувати міське населення від сільського, яке підлягало утилізації. У сільській місцевості роль паспорта відігравала довідка від голови колгоспу. В часи голодомору наша бабуся за дві пухові подушки купила довідку і поїхала на заробітки. Отак вона і врятувалася,
– пояснив письменник і видавець Віталій Капранов.
Книжечка чи навіть папірчик з фотографією, виданий державою, могли врятувати життя, бо давали право виїжджати із села і уникнути штучного голоду. Але і потім селян людьми держава не вважала ще довгі роки. Виїжджати із села без спеціального дозволу – не мали права. Узаконене кріпацтво стосувалося навіть молоді, потенційних студентів. На навчання відпускали неохоче. Інша справа – на будівництво народних об'єктів. Країні не вистачало рук, і селянам лімітовано дозволяли заробити грошей на будівництвах століття. Відносно вільними людьми селяни стали аж у 1974 році. Саме тоді і в глибинку прийшла паспортизація.
"Щасливі" колгоспники у СРСР насправді не мали права покидати свій населений пункт
Великі міста, де жила партійна еліта, оберігали особливо. Кримінальні і політичні екс-в'язні мали відмітки у паспортах, що автоматично забороняло їм мешкати у столицях. І взагалі таких людей не підпускали до цих міст ближче як на 100 кілометрів. Словом паспорт – це книжечка з фотографією, яка знала про вас абсолютно все. Ви могли бути безкінечно прекрасною людиною, але якщо у паспорті стояли якісь специфічні відміточки – ставлення до вас відповідне. І цим часто користувалися міліціонери. Зупинити на вулиці і спитати паспорт – абсолютно звична процедура у радянські роки.
Знайома ситуація багатьом мешканцям СРСР: "паспорта нєту – давай монету. Манєти нєт – снімай піджак":
Тримати паспорт в порядку – важливіше, ніж стежити за гігієною зубів. А мати хороші стосунки з паспортисткою – неабиякий привілей. Адже паспортисти "рішали" питання прописки.
Більше про штампи у головному документі радянської доби і "міряння паспортами" – дивіться у програмі.