"Хлопчик, якого виховали як дівчинку"

Одним із найжорстокіших дослідів в історії психології проводився з 1965 року по 2004 рік. Сама ж жертва, тривалий час навіть не здогадувалася, що є піддослідним матеріалом навіженого вченого Джона Мані. Головними фігурами експерименту був маленький хлопчик Брюс Реймер і все його подальше життя.

Читайте також: Психиатр: Украинцев воспитывают в тотальном насилии

У 1965 році батьки Брюса піддали його операції з обрізання за порадою лікарів через проблеми із сечовипусканням. В результаті, через лікарську помилку, у хлопчика був ушкоджений пеніс. Батьки були у відчаї і не знали, що робити. Поки не побачили по телевізору програму, у якій виступав психолог Джон Мані.

Мані припускав, що статева приналежність людей обумовлена не природою, а вихованням. Батьки Брюса не зволікаючи, звернулись до вченого за допомогою і він отримав чудову нагоду на практиці довести свою теорію. Батькам психолог порекомендував змінити стать хлопчика і виховувати його як дівчинку. Подружжя скористалося цією порадою, так Брюс став Брендою. Доктор Мані публікував у наукових журналах звіти про позитивний розвиток Брюса-Бренди, писав, що хлопчик поводить себе як типова дівчинка і абсолютно відрізняється від свого брата-близнюка. Однак родина і шкільні вчителі відзначали, що все з точністю навпаки.

Уже в підлітковому віці Бренді почали давати естрогени, щоб стимулювати ріст грудей. Мані наполягав на операції з формування жіночих статевих органів. Але батько розповів все своїй "піддослідній дитині" і Брюс-Бренда відмовився від подальшого перетворення його на жінку.

Кілька разів Брюс-Бренда вчиняв спроби самогубства. Після останньої невдалої спроби він взяв собі ім’я Девід і почав повертати себе до чоловічої оболонки: підстриг волосся, почав носити чоловічий одяг і пройшов курс реконструктивних операцій. Згодом одружився і всиновив трьох дітей своєї дружини. Здавалося б, що все налагоджувалося, але тривалі експерименти над його життям, розрив з дружиною і смерть брата-близнюка призвели до четвертої спроби самогубства. Цього разу – вже успішної. Після смерті Девіда Реймера звела рахунки із життям його мати, а батько спився.

Цей експеримент показав, що ми не в силах піти проти природи. Які б новітні методи ми не застосовували – можна змінити свою зовнішність, але розум змінити неможливо.

Читайте також: Як бути успішним, мати друзів і вміти радіти: 9 правил життя Дейла Карнегі

Проект "Аверсія"

Ще один експеримент, який доводить, що неможливо змінити суть людини. З 1970 по 1989 роки в армії ПАР вирішили провести "чистку" особового складу від гомосексуалів, яких визнали людьми із психічними розладами. Спочатку "хворих" намагалися "лікувати" електрошоком, потім – перейшли до хімічної кастрації, примушували вживати гормональні препарати, а "невиліковно хворих" відправляли на операцію зі зміни статі. Точна кількість жертв цього проекту невідома – операція тривалий час була повністю засекречена. Згодом, приблизно підрахували, що цей проект завдав шкоди щонайменше 1000 людей віком від 16 до 24 років.

Єдиний відомий психолог, який брав участь в цій чистці – це доктор Обрі Левін, він був керівником дослідження, а зараз професор психіатрії університету Калгарі та успішно займається приватною практикою.

Проект "Аверсія", окрім всього іншого, показав, що людині не можна давати абсолютну владу. Ілюзія безкарності знімає обмеження у бажанні людини знущатися з тих, хто виходять за рамки її уявлення про "нормальність". Природа візьме верх над перевихованням чи бажанням тих, кому належить влада, змінити вподобання "простих смертних": гомосексуалізм у солдат "вилікувати" не вдалося, експеримент лише зруйнував їхнє життя.

"Стенфордський тюремний експеримент"

У 1971 році відбувся експеримент, який не планували, як щось неетичне чи зазіхаюче на норми гуманності. Психолог Філіп Зімбардо просто планував вивчити поведінку осіб, які потрапили до в’язниці, тобто в умови, нетипові для їх життя.

Зімбардо відібрав зі студентів 24 добровольці, яких розбили на дві групи: одні мали виконувати роль ув’язнених, інші – наглядачів. Їх закрили у підвалі психологічного факультету. Студентам-в’язням надали інструкції і поради, як вони себе мають поводи. Студенти-наглядачі лишились без рекомендацій. Учасники досліду не уявляли, як себе треба вести, але зовсім скоро студенти-наглядачі виробили свої правила поведінки і так вжилися в роль, що почали знущатися і бити студентів-ув’язнених, які зовсім нещодавно були їхніми хорошими друзями.

Наглядачі придушували повстання ув'язнених, розсадили в’язнів у камери поодинці, оскільки так буде легше зупинити заворушення і посилили систему охорони до того, що не лишали в’язнів наодинці з собою навіть в туалеті. Натомість ув’язнені відчували емоційні розлади і впадали в депресію. На питання, як їх звати, відповідали своїми тюремними номерами, а не іменем. Студенти-в’язні повністю вжилися в свої ролі і відчували себе наче у справжній в’язниці, а студенти-наглядачі відчували повноцінні садистські емоції. Здавалося, що всі забули, що це – звичайний експеримент.

Зімбардо припинив дослід, який мав тривати два тижні, достроково – через 6 днів.

Дослід показав, що людина легко піддається впливу владних авторитетів, якщо існує певна ідеологія, якої дотримується її оточення.

Стенфордський тюремний експеримент

"Крихітка Альберт"

Психолог Джон Вотсон вважав, що всі страхи дорослої людини мають свій початок з дитинства. У 1920 році він провів експеримент над сиротою Альбертом, щоб довести свою теорію. Для цього він використав білого пацюка, з яким хлопчик любив гратися.

Впродовж двох місяців дитині показували цього пацюка, а також білого кролика, маску Санта-Клауса і вату. Опісля він посадив хлопчика на килим серед кімнати і пустив до нього білого щура. Коли Альберт торкався тваринки – Вотсон за спиною дитини бив молотом по металевій пластині. Через це Альберт поступово відмовлявся контактувати з щуром. Дослід повторили через тиждень, але він був недовготривалим, тому що хлопчик почав ридати, як тільки побачив пацюка.

Через 5 днів дитині почали показувати вату, маску Санта-Клауса, білого кролика, але звуків молота по металевій пластині вчений не видавав, та дитині вистачило минулих випробувань і хлопчик боявся не тільки щура, а й всіх предметів схожих на нього. Про подальше життя Альберта з цією фобією вчений не міг зробити певних висновків –хлопчик помер у віці 6 років від гідроцефалії. Але його припущення скоріш за все були правильними, бо Альберт все своє хоч і недовге життя боявся всього, що було схожим на щура, вату, маску Санта-Клауса чи кролика.

"Бути як всі"

У Радянському Союзі теж проводили психологічні експерименти. Оскільки в СРСР було прийнято не виділятися від інших, що навіть шульг переучували писати правою рукою, провели експеримент "Бути як всі" над дітьми. Його суть полягала у тому що, групі з п’яти дітей пропонували скуштувати рисову кашу, чотирьом давали солодку, а п’ятому солону, тобто несмачну. І потім, у такому ж порядку запитували, чи сподобалась їм страва. Оскільки перших четверо дітей відповіли, що їм сподобалась каша, то п’ятий відповів так само, тому що спрацював стадний інстинкт, він хотів бути як всі.

Також проводили схожий експеримент, перед дітьми ставили чорну піраміду і пропонували назвати її білою, завчасно, попередивши всіх дітей про дослід окрім одного, його думкою поцікавилися в останню чергу. І він також відповів, що піраміда біла, послідувавши за натовпом.

Людина залежна від думок оточуючих, вона готова забити на свої погляди і вподобання, якщо існує "єдиноправильна" думка суспільства чи владних авторитетів.

Психологічні експерименти в СРСР

Автор: Валентина Дячук