Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      #SOSмайбутнє. Рятуймо Україну, негайно!

      3964
      Роман Балаян – кінорежисер – бере участь в акції
      Роман Балаян – кінорежисер – бере участь в акції / Наталія Заболотна

      Чергова урядова псевдореформа знову нагадує не панацею, а пігулку ціаністого калію.

      Цього разу ― для української культури, яка й без того не може похвалитися відмінним здоров'ям. На вівтар реформування та децентралізації хочуть покласти початкову професійну естетичну освіту ― тобто, школи мистецтва, в яких навчаються майбутні музиканти, художники, танцюристи, актори. Переведення цих шкіл на фінансування з місцевих бюджетів та зниження їхнього статусу до, фактично, гуртків самодіяльності стане черговим раундом у боротьбі української держави із своїми талановитими дітьми.

      Звичайно, це стане ударом по українській культурі, яка все більше нагадує фабрику кадрів для західних країн ― коли вже на Батьківщині таланти не те, що не користуються підтримкою, а мусять опиратися усім можливим і неможливим перепонам, що їх чинить держава.

      Не треба вважати, ніби це є результатом лише дурості наших чиновників ― мова йде і про цілком конкретну матеріальну мету, що ставлять перед собою архітектори цієї реформи. А саме, про можливість поступового відчуження тих шкіл та будинків юнацької творчості, куди ходитиме все менше дітей. Невипадково ж Міністерство культури все частіше називають "Міністерством нерухомості": бо культурної політики в нас немає, а от закладів та земельних ділянок, що можна передати в чиїсь руки, вдосталь. Тому скандали навколо дозволів Мінкульту на будівництво в історичних зонах українських міст вже стали чи не головним інформаційним приводом цього відомства.

      Та мова йде не лише про рейдерство нерухомості ― йдеться про рейдерство майбутнього.

      Я й справді вважаю, що той рак рейдерства та банального нехлюйства, який зараз охоплює всю гуманітарну галузь нашої держави, викрадає в українців не тільки приміщення мистецьких та спортивних шкіл, не тільки видатні історичні пам'ятки, від яких скоро залишаться лише спогади у рубриці Фейсбуку "В цей день 5 років тому".

      Ті наші безталанні та жадібні сучасники в державних органах, які на своїх посадах мали б опікуватися гуманітарним розвитком України, насправді цинічно відбирають в нас майбутнє.

      Ми кожного дня бачимо, як з вулиць зникають історичні будівлі та соціальні й культурні заклади. Вони перетворюються або на руїни, або на фундамент для "гральних залів" (тобто, підпільних казино), ломбардів та кабаків, що швидесенько вилазять на цих ділянках. Чесно кажучи, навіть не знаю, який з цих варіантів є гіршим: бачити розвалини замість колишніх культурних центрів, бібліотек та замків, чи бачити червоні від сигаретного диму очі тих підлітків, які після чергового програшу в казино несуть у ломбард обручки батьків. І звинувачувати дітей тут нема сенсу ― бо їм випало жити у суспільстві, що наполегливо відбирає в них можливості розвитку, а натомість підкидує дешеве пиво та цигарки, а також медалі за перемогу в умовних конкурсах на поширеність дитячого алкоголізму, наркоманії та СНІДу.

      Проте я точно знаю, що із цим вже негайно треба щось РОБИТИ.

      Кепслок слова "робити" тут не випадковий – бо про культуру, про освіту, про гуманітарну безпеку в нас до сих пір заведено лише говорити абстрактно-пафосними фразами. І це відбувається навіть на третьому році гібридної війни, під час якої захист гуманітарного простору України став просто життєво необхідним. Простіше кажучи, якщо ви не вкладаєте гроші та ресурси у розвиток людини, то будете вкладати їх у боротьбу із сепаратизмом, у будування наркологічних диспансерів, в'язниць та у закупівлю зброї для поліцейського контролю.

      Такого майбутнього я не хочу.

      Із колегами, друзями та однодумцями я почала у соцмережах акцію #SOSмайбутнє. Це ― громадянський моніторинг українських міст та сіл, де ми фотографуємо найбільш кричущі ознаки прийдешньої тотальної гуманітарної катастрофи. А саме: зруйновані стадіони, неймовірні будівлі минулих століть, що доживають свої останні роки, мистецькі школи, які потребують негайної модернізації. Ми власноруч створюємо цей народний реєстр тих місць та закладів, які потребують допомоги вже зараз. Негайно.

      Ми кажемо владі: почуйте громадянське суспільство і зрозумійте, що гуманітарна сфера не може бути на останньому місці в переліку державних пріоритетів (або й взагалі поза ним). Ми маємо змусити чиновників дотримуватися законів України. А в головному Законі записано чітко:

      Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості.

      І саме у цьому розвитку нам відмовляють ті, хто мав би нести за нього відповідальність.

      Наша кінцева мета – змусити українську державу розвивати суспільство так, як це робиться в Європі. Там, де держава не притримує зароблені на суспільстві гроші (у вигляді податків, особливо з надприбуткових бізнесів – того ж алкогольного чи азартного), а автоматично направляє їх на гуманітарний розвиток. Де стан музеїв не залежить від того, скільки гривень на них буде "наколядовано" у традиційну ніч ухвалення держбюджету перед новим роком. Де гуманітарна безпека – це і є основа держави. Адже, в іншому випадку, нащо ця держава взагалі потрібна?

      Попереду – непроста законодавча та організаційна робота. Бо зараз гуманітарна реформа взагалі відсутня у переліку тих зобов'язань, які взяла на себе влада перед західними партнерами. А значить, робити в цьому напрямку ніхто нічого не збирається, якщо тільки не буде громадянського тиску.

      Звичайно, #SOSмайбутнє – лише перший крок до цієї реформи. Але крок дуже потрібний: бо ми оголяємо той нерв суспільства, що зараз намагаються прикрити брехливими розповідями про патріотизм та показною боротьбою із радянською спадщиною – ніби на її місці наразі державою створюється щось нове.

      До #SOSмайбутнє вже доєдналися справжні герої української культури – Роман Балаян, Іван Драч, Григорій Грабович, Мирослав Попович. Кожного дня свої фотографії на підтримку акції шлють громадяни з різних куточків країни.

      Роман Балаян

      Іван Драч

      Григорій Грабович

      Мирослав Попович

      Долучитися до того, аби рятувати українську гуманітарну сферу, хочуть і підприємці – ми вже мали кілька зустрічей із непересічними представниками бізнес-спільноти, на яких обговорювали, що робити, аби бізнес в Україні сприяв розвитку суспільства, як у західних демократіях, а не експлуатував його, як у пострадянських деспотіях.

      Погодьтеся, компанія достойна. Але без вас вона не буде повною – адже йдеться не тільки про майбутнє держави, а і про ваше особисте. Ви бачите своє майбутнє серед збережених замків Прикарпаття та модерних музеїв, залами яких бігатимуть ваші діти? Чи посеред руїн та під прицілом в'язничних охоронців?

      Доєднайтеся до акції #SOSмайбутнє у Facebook!

      Читайте також: Жадан написав відкритого листа Нищуку

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

      Вибір редакції

      Коментарі
      Більше новин
      При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
      не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
      Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
      Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
      Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
      Залиште відгук