32 РОКИ ПО ТОМУ

Найнебезпечніші рівні радіації охоплюють менші території. Чим важчі частинки ядерного пального, тим ближче вони впадуть. Чим менший рівень забруднення – тим він однорідніший і більшу площу займає.

Спочатку була 30-кілометрова зона. Після вибуху зробили круг радіусом 30 кілометрів – круг передбачуваної зони ліквідації наслідків. Всередині 30-кілометрової є десятикілометрова зона, більш забруднена. Спочатку ці зони були просто кругами геометричними. Потім їх межі провели за показниками реального забруднення.

Це сталося несподівано для всіх. Це було абсолютно непередбачене явище – і тому ми всі там учились в процесі. Я теж учився. Робив такі речі, які ніколи б не зробив в іншому стані і за інших умов. І тому я не засуджую, наприклад, Горбачова. На перших етапах аварії на вищих рівнях керівництва країни йшла затримка - ніхто не міг повірити у колосальний масштаб аварії й забруднення. На третій день, як мені розказували, замміністра енергетики бадьоро доповідав у Москву, що за три місяці четвертий енергоблок (якого вже не було) знову підключать до єдиної енергетичної мережі Радянського Союзу.

Героїзм простих ліквідаторів постійно стикався із ідіотизмом штабних офіцерів. Мені на той момент було 27 років. Коли я потрапив у Чорнобиль, то побачив соціальну радянську систему у розрізі: колосальна здатність мобілізувати гігантські ресурси, кинуті на ліквідацію, і при цьому – не менш колосальна неефективність. У мене особисто левова частка зусиль, нервів і здоров'я пішла не на боротьбу із радіацією. Моя задача була зранку привести колону БРДМ, отримати завдання у штабі, роздати їх, розіслати екіпажі, самому поїхати на розвідку, ввечері здати дані у штаб і виїхати із зони у табір, який розташований за 5 км. Вночі – опрацювати гори паперів, порахувати дози, скласти плани на ранок, розписати машини, скласти звіти. З цього денного розпорядку найбільше нервів, окрім боротьби з начальством, у мене займала процедура виїзду із зони та спілкування із дезактиваторами.

З моєї точки зору у політиці відселення не було розуміння того, що ефекти радіації, в залежності від дози, суттєво відрізняються. Відселяли понад міру. Наші екіпажі розвідки часто були останніми, хто приїздив вимірювати села, це називалося об'єктивний контроль. Коли ми бачили, що забруднення більше ніж 0,7 міліренген на годину – село треба виселити. Живе село. В якому іноді вже живуть відселені мешканці ще кількох сіл. І от завтра до них прийдуть, скажуть "Кидай все назавжди, худобу під ніж і геть звідси". Я знаю, який піднімався вий. Це неймовірні страждання людей. Тому я завжди кажу, що політика щодо місцевого населення має бути гнучкою. Когось потрібно було виселяти назавжди – це десь 20 сіл і місто Прип'ять у тому числі. Для когось потрібне було повне тимчасове відселення. У поясі, ще далі від епіцентру – відселення тільки дітей і вагітних на певний період. Наступний пояс – зона, куди потрібно просто підвозити їжу, воду і спеціальні засоби, але жити їх можна залишати.

Найбільше самі ліквідатори постраждали не від опромінення. Більшість, як я, одержали дози у межах радіаційної травми, з якими організм впорався. Але людей нажахали, пообіцяли компенсації, якщо вони захворіють. І хтось себе накрутив, хтось самонавіявся...

Мій особистий висновок: по-перше, Homo sapiens, як біологічний вид, фізично збудований значно міцніше, ніж прийнято думати. В тому числі – і в сенсі стійкості до радіації, яка є лише одним із впливів довкілля на організм. По-друге, ми значно вразливіші, ніж прийнято думати, як істоти з розвинутою психікою та як соціальні істоти. Зараз, у глобально інформатизовану еру, ми значно вразливіші до інформації. Один із найбільш неочевидних уроків Чорнобиля: зараз ЗМІ настільки ж потужні, небезпечні і неконтрольовані, як ядерна енергетика у 1986 році. Тоді і суспільство, і професіонали теж не розуміли всю міру небезпеки.

Є два медичні наслідки Чорнобиля, які твердо і надійно пов'язані із фактом опромінення. Перше: кількасот смертей від гострої променевої хвороби тих ліквідаторів, які були задіяні у найперші дні. Друге. Полісся регіон із великим йододифіцитом. Тому щитовидна залоза місцевих жителів дуже жадібно поглинає весь той йод, який потрапляє в організм. Найжадібніша до йоду щитовидка у дітей. Ця залоза приймає участь у процесах росту, а діти ростуть найшвидше, тому йод їм більш потрібен. На тлі цього всього вибухає 4-й реактор, де напрацьовується, крім всього іншого, радіоактивний йод, як продукт поділу пального. Організм тих дітей нахапався всього того, щитовидна залоза сконцентрувала велику кількість радіоактивного йоду, він опромінив її. До цих подій рак щитовиднї залози у дітей був дуже рідкісною хворобою – 2-3 випадки на 100 тисяч дітей. Після Чорнобиля частота зросла приблизно на 100 раз. Після шалених дебатів у ВОЗ, МАГАТЕ і так далі, було доведено і визнано, що це був наслідок Чорнобильської аварії.

Було кількасот смертей від гострої променевої хвороби тих ліквідаторів, які були задіяні у найперші дні. Жоден із місцевих жителів не помер. Я не дуже довіряю цій статистиці. Але навіть якщо вона у десять разів применшена, то мова йде про кілька тисяч людей. На фоні загальної кількості ліквідаторів у 600-900 тисяч людей, це дуже незначний відсоток.

Чомусь вважається, що гостра променева хвороба – це капут. Нічого подібного. Є легка форма. Я особисто знаю людей, колишніх операторів 4-го блоку, які перенесли променеву хворобу. Їх пролікували, вони позакінчували університети, мають родини, нормальні люди, позитивні, здорові та соціально активні. Так, вони мають певні обмеження щодо способу життя, але такі обмеження не завадили би нам всім: здоровіше харчування, правильний режим. Тобто, променева хвороба легкого ступеню не є смертельним діагнозом. Так само, як і рак щитоподібної залози. Завдяки моніторингу його рано виявляють, оперують, прописують синтетичні гормони.

Один із найпоширеніших чорнобильських міфів - радіація у будь-якій кількості є небезпечною, навіть від малих доз радіації можуть бути негативні ефекти. Це все теж дурниці з цілого ряду причин. Малі дози радіації нейтралізуються організмом. Більше того, негативні ефекти, навіть якщо вони є, не виявиш із чисто науково-методологічних міркувань. Людина – складний об'єкт, на який впливають тисячі чинників. Для того, щоб довести, що саме радіація спричинила ті чи інші негативні зміни, треба забезпечити такі експериментальні умови, коли всі інші фактори будуть стабільними. Із людьми це не можливо. Ми не можемо контролювати кількість випитих чашок кави, недоспаних годин, стресів через любовні переживання і так далі. Окрім того, існує поняття гормезису, позитивних ефектів малих доз радіації. Гормезис вже давно доведений у рослин, і відносно недавно – у мишей.

Саркофаг – це один із успіхів ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Успіх, що вдалося все це впхати у цей сарай. З нуля за півроку розробили концепцію, креслення і почали будувати. Він зняв проблему – а потім його можна латати скільки завгодно.

Саркофаг потрібен. Але потрібно розуміти, що це великий сарай. Специфічний і товстий, побудований, щоб відгородити блок від оточуючого середовища, щоб туди не потрапляла вода, щоб вітер все це не розносив. Там було багато дірок – їх залатали. Західна стінка була ненадійна – її підперли. Я, як і багато інших фахівців, не впевнений, що потрібна аж така дорогуща арка.

Була дуже велика міжнародна допомога, особливо у перші роки, я навіть не можу її всю перерахувати. . Співчуття було колосальне. Тоді якраз занепадав Радянський Союз, розпадалася соціально-економічна система. Середина 90-х – це суцільні злидні і на рівні держави, і на рівні окремих сімей і людей. Тому міжнародна допомога була тоді надзвичайно актуальна.

Ми – нація переможців Чорнобиля. Це є колосальний досвід – і професійний, і особистий, і чисто людський – яким потрібно ділитися, заробляти на цьому і піднімати впізнаваність нашої країни. Я давно пропоную ідею створення Чорнобильського національного парку, як один із заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Визнано, що домінують соціально-психологічні негативні наслідки катастрофи. Туризм – один із засобів боротьби із цими наслідками. Добре, що зараз нове керівництво Чорнобильської зони починає по-державницьки дивитись на туризм, починає спілкуватись із туроператорами. Думаю, що після роковин будуть зроблені нові кроки і Чорнобильський туризм буде розвиватись далі

Аварія на ЧАЕС – непересічна катастрофа. Це сталося з найпередовішою на той момент технологією людства, у культурно важливій частині світу, Європі, і у той момент, коли увага планети була націлена на Радянський Союз - завдяки Перебудові, завдяки Горбачову, який з'явився замість старих напівмерців, що типу керували країною, і пробував щось змінювати на краще. Тому ця подія зачепила культурно-історичний нерв людства. Додалося також те, що у той час почалася комп'ютерна революція, яка привела до того, що після Чорнобиля постійно зростала потужність медично-діагностичної апаратури, яка дозволила виявляти більше паталогій. Чорнобиль – це була подія, яка показала катастрофічне розходження реальності із її моделями. Можна сказати, що до Чорнобиля всі жили як в раю: ніхто не уявляв, скільки і яких довкола техногенних загроз.