Більшість українців вступає до університету в 17-18 років і одразу починає думати про своє майбутнє. Ми – нація, яка рано дорослішає. Доказом цього є люди, про яких ми поговоримо далі.
Звісно, успіх, це дуже умовне явище, яке кожен трактує по своєму. Для когось – це стати хорошим батьком, для інших – побудувати кар'єру від самого низу, для деяких – відкрити власний бізнес. Редакція сайту "24" вирішила розпитати перспективних людей, які починали шлях до здійснення своїх мрій під час навчання в університеті, тобто в досить юному віці.
Звісно, успіх, це дуже умовне явище, яке кожен трактує по своєму. Для когось – це стати хорошим батьком, для інших – побудувати кар'єру від самого низу, для деяких – відкрити власний бізнес. Редакція сайту "24" вирішила розпитати перспективних людей, які починали шлях до здійснення своїх мрій під час навчання в університеті, тобто в досить юному віці.
Серед багатьох успішних українців, які робили свої перші кроки ще у студентському віці, ми обрали досить різних: тут і ті, що тільки починали в університеті розкривати себе, але зараз вже мають власний бізнес, і ті, що радикально підійшли до питання тріумфу в житті, і ті, які й досі навчаються.
Отже, журналісти сайту "24" взяли інтерв'ю у засновника стартапу Petcube Олександра Нескіна, політолога і автора книги "Як працює путінська пропаганда" Миколи Давидюка, одного з авторів успішного стартапу Mevics Влада Моржанова, засновника стартапу у США Allset Стаса Матвієнко, власника турфірми та політика Володимира Кравценюка, студентки, яка не тільки паралельно веде бізнес, але і займається волонтерством, Марти Фецатчин.
Отже, журналісти сайту "24" взяли інтерв'ю у засновника стартапу Petcube Олександра Нескіна, політолога і автора книги "Як працює путінська пропаганда" Миколи Давидюка, одного з авторів успішного стартапу Mevics Влада Моржанова, засновника стартапу у США Allset Стаса Матвієнко, власника турфірми та політика Володимира Кравценюка, студентки, яка не тільки паралельно веде бізнес, але і займається волонтерством, Марти Фецатчин.
Олександр Нескін
Один із засновників і СТО компанії Petcube
Микола Давидюк
Директор аналітичного центру "Політика", політолог та політтехнолог, автор книги "Як працює путінська пропаганда"
Стас Матвієнко
Один із засновників компанії Allset
Володимир Кравценюк
Власник туристичної фірми "Одісей 2012", політик
Віктор Лауштан
Один із засновників і СЕО компанії Mevics
Марта Фецатчин
Студентка, власниця бізнесу по продажу американських дитячих іграшок "Marta Dall", волонтер
1
Дехто каже, що бізнес починається з проблеми. Я вважаю, що бажання повинно бути першим.
Petcube – один із найуспішніших стартапів в Європі у 2014 році за версією The Europas, а також найперспективніший проект 2013 року за версію Ain. Petcube – ґаджет, який створено, щоб розважити домашніх тварин, які залишаються вдома на самоті, коли їх господарі пропадають цілими днями на роботі.
Одного разу Олександр Нескін, один із засновників ґаджету Petcube, розказав, що мав проблему: їх пес дуже сумував за господарями, поки ті на роботі, тож він гриз меблі і докучав сусідам гучним виттям. Тоді Олександр придумав створити такого собі міні-робота, який би бавився із собакою, поки господарів не було вдома. Тваринці сподобалась нова забавка. Тоді з'явився успішний стартап, який розвивається і по нині.
В основну команду до Олександра приєднались Ярослав Ажнюк та Андрій Клен. Разом вони активно працювали над створення ідеального Petcube, і не збираються зупинятись на досягнутому.
Журналісти сайту "24" задали Олександру кілька питань про те, як студентське життя вплинуло на його успіх.
Одного разу Олександр Нескін, один із засновників ґаджету Petcube, розказав, що мав проблему: їх пес дуже сумував за господарями, поки ті на роботі, тож він гриз меблі і докучав сусідам гучним виттям. Тоді Олександр придумав створити такого собі міні-робота, який би бавився із собакою, поки господарів не було вдома. Тваринці сподобалась нова забавка. Тоді з'явився успішний стартап, який розвивається і по нині.
В основну команду до Олександра приєднались Ярослав Ажнюк та Андрій Клен. Разом вони активно працювали над створення ідеального Petcube, і не збираються зупинятись на досягнутому.
Журналісти сайту "24" задали Олександру кілька питань про те, як студентське життя вплинуло на його успіх.
Можете поділитись таким собі коротеньким мануалом, інструкцією, як реалізувати свою ідею з нуля?
Petcube був не першим моїм бізнесом. Все почалося зі шкільних років, коли в мене було нестерпне бажання грати з моїми друзями в комп'ютерні ігри. Ми побудували локальну мережу між декількома будинками, а згодом стали постачати ці послуги для всіх наших сусідів.
Ще пізніше в мене з'явилося інше бажання, як у багатьох хлопців 17 річного віку — це інтерес до протилежної статі /сміється/. Тоді я жив з батьками, тому бізнес треба було робити з власним офісом. Тож з моїм партнером ми відкрили веб-студію.
У всіх цих випадках бізнес починався з бажання.
Не виключенням був і Petcube, в мене було бажання спробувати створити щось фізичне та розважити мого пса, який докучав сусідам.
Дехто каже, що бізнес починається з проблеми. Я вважаю, що бажання повинно бути першим.
Ще пізніше в мене з'явилося інше бажання, як у багатьох хлопців 17 річного віку — це інтерес до протилежної статі /сміється/. Тоді я жив з батьками, тому бізнес треба було робити з власним офісом. Тож з моїм партнером ми відкрили веб-студію.
У всіх цих випадках бізнес починався з бажання.
Не виключенням був і Petcube, в мене було бажання спробувати створити щось фізичне та розважити мого пса, який докучав сусідам.
Дехто каже, що бізнес починається з проблеми. Я вважаю, що бажання повинно бути першим.
Які мали перешкоди на шляху до реалізації? Як Ви впорались з ними? І що би Ви порадили нашим читачам робити, якби їх спіткала невдача, або ж банальні лінощі на якомусь з етапів реалізації власного проекту? Як побороти цей стан?
Зліва на право: Ярослав Ажнюк, Олександр Нескін, Андрій Клен
Їх було багато... Закінчувався річний бюджет у вересні, виживання в Китаї – країні, яку я називаю викликом для твого мозку і тіла, тайфуни, які зупиняли виробництво...
Але, мабуть, таке, що в мене залишилося в пам'яті в деталях, був запуск виробництва першого Petcube.
Це був вересень. Я вже провів у Китаї 6 місяців, не виїжджаючи. Ми затримували доставку пристроїв на 4 місяці всім 1700 людям, хто нас підтримав на Кікстартері. Здавалося, фініш вже був от-от, розпочнеться виробництво та скоро я зможу повернутися додому.
Найдорожчий і найвідповідальніший етап виробництва – це створення пресс-форм. Він займає близько 2 місяців, а коштує, як дуже хороший електромобіль. І от одного разу, за декілька тижнів до завершення цього етапу, я отримую дзвінок від директора фабрики. Він тремтячим голосом каже мені в трубку: "I feel broken hearted, very sorry", але мого партнера заарештували та всі пресс-форми конфіскували. Все починати заново.
Впоратись з такими станами та ситуаціями допомагають друзі, партнери, сім'я. В Petcube 3 співзасновники — Андрій Клен та Ярослав Ажнюк. За всі 3 роки існування, коли на когось з нас находила хандра, двоє інших підтримували та не давали опустити руки.
Але, мабуть, таке, що в мене залишилося в пам'яті в деталях, був запуск виробництва першого Petcube.
Це був вересень. Я вже провів у Китаї 6 місяців, не виїжджаючи. Ми затримували доставку пристроїв на 4 місяці всім 1700 людям, хто нас підтримав на Кікстартері. Здавалося, фініш вже був от-от, розпочнеться виробництво та скоро я зможу повернутися додому.
Найдорожчий і найвідповідальніший етап виробництва – це створення пресс-форм. Він займає близько 2 місяців, а коштує, як дуже хороший електромобіль. І от одного разу, за декілька тижнів до завершення цього етапу, я отримую дзвінок від директора фабрики. Він тремтячим голосом каже мені в трубку: "I feel broken hearted, very sorry", але мого партнера заарештували та всі пресс-форми конфіскували. Все починати заново.
Впоратись з такими станами та ситуаціями допомагають друзі, партнери, сім'я. В Petcube 3 співзасновники — Андрій Клен та Ярослав Ажнюк. За всі 3 роки існування, коли на когось з нас находила хандра, двоє інших підтримували та не давали опустити руки.
Від усвідомлення того, що Ви є засновником одного з найкращих стартапів в Україні, в якийсь момент Ви не відчули зіркової хвороби чи чогось подібного?
Вона була ще до того /сміється/. Ще в дитинстві я був "директором міжгалактичної спілки мрійників", згодом до "букету" ще додався синдром самозванця.
Я вважаю, що є багато підприємців, стартаперів, які живуть з таким набором. І саме він є рухомою силою, яка дозволяє приймати важкі рішення, залазити на нові вершини, вплутуватись у те, у що "здорова", розумна, раціональна людина не полізла б ніколи.
Я вважаю, що є багато підприємців, стартаперів, які живуть з таким набором. І саме він є рухомою силою, яка дозволяє приймати важкі рішення, залазити на нові вершини, вплутуватись у те, у що "здорова", розумна, раціональна людина не полізла б ніколи.
Що плануєте робити в майбутньому? Зупинитесь на Petcube?
Ще багато домашніх тварин по всьому світу чекають на Petcube... /сміється/
Три головних поради для сучасних українських студентів від Вас?
- Бажання. Проблема. Бізнес. На перше місце я ставлю бажання. Підприємець сьогодні – це боксер, в якого немає грошей на шматок м'яса, а завтра треба вистояти бій з сильнішим супротивником. Єдиний спосіб зробити це — мати велике бажання на перемогу та йти стиснувши зуби.
- Приймай рішення, базуючись на інформації, яка в тебе є сьогодні, а не на тій, яку очікуєш отримати завтра.
- Порада початківцям: будьте амбіційні, не будуйте бізнес з думкою, що вас купить Google, Uber чи будь-яка компанія. Створюйте власний глобальний бізнес
2
Я думаю, що треба мріяти і планувати. Якщо людина ні про що не мріє, то вона нічого не досягне. Якщо людина не планує, то вона до того, про що мріє, буде йти десятки й десятки років.
Микола Давидюк – директор аналітичного центру "Політика", політолог, політтехнолог. Закінчив Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Кандидат політичних наук.
Микола також написав книгу про російську агресію, яка називається "Як працює путінська пропаганда", де він розглядає різні кейси брехні Кремля проти України.
Микола часто виступає на різних телеефірах, пише в інтернет-виданнях, де пояснює різноманітні політичні процеси в Україні.
Журналісти сайту "24" задали Миколі кілька питань у рамках проекту до Дня студента.
Микола також написав книгу про російську агресію, яка називається "Як працює путінська пропаганда", де він розглядає різні кейси брехні Кремля проти України.
Микола часто виступає на різних телеефірах, пише в інтернет-виданнях, де пояснює різноманітні політичні процеси в Україні.
Журналісти сайту "24" задали Миколі кілька питань у рамках проекту до Дня студента.
Зараз Ви директор аналітичного центру "Політика", молодий політолог і політтехнолог, який друкується в різних українських ЗМІ, автор книги "Як працює путінська пропаганда". Але ж поступали в університет на зовсім іншу спеціальність – іспанська мова та зарубіжна література. Що сталось у період навчання, через що Ви так кардинально змінили вибір подальшої діяльності?
Насправді, дуже рідко в Україні спеціальність студентів відповідає їхній майбутній професії. Не часто людям щастить поступати туди, куди хочеться, а не туди, куди ти проходиш по балах, щоб звести соціально-економічні показники.
Моя спеціальність – це вчитель іспанської мови та зарубіжної літератури, а після магістерського курсу додалась ще англійська. Тож вийшло так, що я тепер займаюсь тим, що робив у вільний від навчання час. А я завжди був активний, займався лідерськими, студентськими питаннями, був головою студради університету. Оце, власне, і повпливало на вибір подальшої професії.
Ще я часто пересікався з чиновниками, організовував різні проекти, іноді навіть працював з різними політиками, і це теж вплинуло.
Тобто мої хобі стали вибором моєї професії, а не спеціальність, на якій я вчився.
Університет дав соціалізацію, друзів, контакти, розуміння соціальних інституцій в країні, в суспільстві і в усьому іншому.
Мені допомогли, наприклад, такі предмети, як психологія, педагогіка, релігієзнавство, політологія. Це дало найбільше. А такі речі, технічні, як мова, не є зайвими. Коли я їжджу кудись за кордон, я спілкуюсь з людьми мовами, які вчив.
Моя спеціальність – це вчитель іспанської мови та зарубіжної літератури, а після магістерського курсу додалась ще англійська. Тож вийшло так, що я тепер займаюсь тим, що робив у вільний від навчання час. А я завжди був активний, займався лідерськими, студентськими питаннями, був головою студради університету. Оце, власне, і повпливало на вибір подальшої професії.
Ще я часто пересікався з чиновниками, організовував різні проекти, іноді навіть працював з різними політиками, і це теж вплинуло.
Тобто мої хобі стали вибором моєї професії, а не спеціальність, на якій я вчився.
Університет дав соціалізацію, друзів, контакти, розуміння соціальних інституцій в країні, в суспільстві і в усьому іншому.
Мені допомогли, наприклад, такі предмети, як психологія, педагогіка, релігієзнавство, політологія. Це дало найбільше. А такі речі, технічні, як мова, не є зайвими. Коли я їжджу кудись за кордон, я спілкуюсь з людьми мовами, які вчив.
Що стало головним рушієм для того, щоб ти перетворився зі звичайного студента у соціально активного? Адже ти тривалий час був студентським ректором НПУ імені Драгоманова, до твоєї думки дослухались не тільки студенти, але і викладачі університету.
Насправді, я і в школі був активним. Але в університеті зіграло велику роль, те, що були сприятливі умови, в самому університеті. У нас хотіли бачити лідерів, людей, які щось роблять, щось створюють, які перспективні в своїх діях.
Хвиля була тоді, міністерство хотіло бачити всеукраїнську студентську раду, як рух розвивається. Тим більше, це був період переходу від пострадянських профсоюзів, від ручних студентських рад до вже європейського формату, коли студенти роблять великі проекти.
Хвиля була тоді, міністерство хотіло бачити всеукраїнську студентську раду, як рух розвивається. Тим більше, це був період переходу від пострадянських профсоюзів, від ручних студентських рад до вже європейського формату, коли студенти роблять великі проекти.
Чому Ви пішли далі, в аспірантуру, це ж не є обов'язковим навчанням. Чи допомогло це навчання Вам у роботі? Як вплинуло на написання книги "Як працює путінська пропаганда"?
Книга Миколи Давидюка "Як працює путінська пропаганда"
Аспірантура, насправді, не вплинула на написання книги через те, що це різні теми.
Аспірантура була продовженням мого хобі, того, чим я займався. Наприклад, студентською радою, студентським самоврядуванням в моєму університеті, в місті Києві, у Всеукраїнській студраді. І це вплинуло на те, що я свою кандидатську писав на тему "Роль студентського самоврядування у формуванні національних політичних еліт". Якраз це те, чим я займаюсь зараз, і те, чим займався в університеті – політичні еліти і студентське самоврядування в одній темі.
А в основу книги лягло все ж таки написання подій, які відбувались в Україні у 2014-15 роках. Тобто тут більше все-таки суспільні процеси, російська агресія – оце більше вплинуло. А самоврядування на написання книги не вплинуло. Активна життєва позиція – можливо. Але це ж не тільки самоврядування, це і те, що вклали в тебе батьки, і соціум, і друзі, і наставники, люди, які тобі подобаються. А університет дав круту соціалізацію і розуміння того, як взагалі працює все.
Аспірантура була продовженням мого хобі, того, чим я займався. Наприклад, студентською радою, студентським самоврядуванням в моєму університеті, в місті Києві, у Всеукраїнській студраді. І це вплинуло на те, що я свою кандидатську писав на тему "Роль студентського самоврядування у формуванні національних політичних еліт". Якраз це те, чим я займаюсь зараз, і те, чим займався в університеті – політичні еліти і студентське самоврядування в одній темі.
А в основу книги лягло все ж таки написання подій, які відбувались в Україні у 2014-15 роках. Тобто тут більше все-таки суспільні процеси, російська агресія – оце більше вплинуло. А самоврядування на написання книги не вплинуло. Активна життєва позиція – можливо. Але це ж не тільки самоврядування, це і те, що вклали в тебе батьки, і соціум, і друзі, і наставники, люди, які тобі подобаються. А університет дав круту соціалізацію і розуміння того, як взагалі працює все.
Як думаєте, Ваша книга мала вплив на багатьох людей?
Можливо, кілька... /сміється/
Я, до речі, зіткнувся з цікавим явищем: коли летів в Гарвард, мені написала одна дівчина із запитанням, де можна придбати книгу. Я їй кинув пару посилань і запитав, чи вона хоче прочитати. А вона каже: "Хочу прочитати, але нам ще й в університеті попросили знайти книжку і написати рецензію". Це для мене було дуже великим здивуванням, що в університетах на мою книжку студенти пишуть рецензії. Це, власне, було приємно.
Книгу дуже часто беруть на виставки, навіть представники МЗС, різні політологи, часто її везуть діаспорі... Вона була в Сербії на виставці, у Франкфурті, у Польщі, в Канаді. Книжка подорожує більше, ніж я. /сміється/
Вона живе своїм життям, впливає, я її представляв на лекції в Естонії, у Талінському університеті, виступав з нею на конференції в Польщі, по Україні. Вона знаходить свого адресата, знаходить розуміння. Тим паче, що по своєму матеріалу вона знайшла багато різних кейсів.
З іншого боку, вона дуже легко подана, можливо, тому насправді досить багато людей у фейсбуці, наприклад, пишуть вдячності і кажуть писати ще. Але я ж не автор, я політолог...
Я, до речі, зіткнувся з цікавим явищем: коли летів в Гарвард, мені написала одна дівчина із запитанням, де можна придбати книгу. Я їй кинув пару посилань і запитав, чи вона хоче прочитати. А вона каже: "Хочу прочитати, але нам ще й в університеті попросили знайти книжку і написати рецензію". Це для мене було дуже великим здивуванням, що в університетах на мою книжку студенти пишуть рецензії. Це, власне, було приємно.
Книгу дуже часто беруть на виставки, навіть представники МЗС, різні політологи, часто її везуть діаспорі... Вона була в Сербії на виставці, у Франкфурті, у Польщі, в Канаді. Книжка подорожує більше, ніж я. /сміється/
Вона живе своїм життям, впливає, я її представляв на лекції в Естонії, у Талінському університеті, виступав з нею на конференції в Польщі, по Україні. Вона знаходить свого адресата, знаходить розуміння. Тим паче, що по своєму матеріалу вона знайшла багато різних кейсів.
З іншого боку, вона дуже легко подана, можливо, тому насправді досить багато людей у фейсбуці, наприклад, пишуть вдячності і кажуть писати ще. Але я ж не автор, я політолог...
Чи є у Вас відчуття, що Ви досягли більше, ніж однолітки? Можливо, якась "зіркова хвороба", чи щось подібне?
Це не про мене. Шимон Перес, колишній президент Ізраїлю, якось сказав: "Ти молодий, якщо в тебе мрій більше, ніж досягнень. І навпаки, ти старий, якщо тобі здається, що в тебе досягнень більше, ніж мрій." Згідно Пересу, я ще дуже-дуже молодий, бо те, що я хочу ще зробити, в мільярди разів більше того, що я вже зробив.
Я ніколи не зациклююсь на тому, що є, чи тому, що я зробив, умовно кажучи, вчора. Я це просто забуваю, і люди забувають. Це нормально, адже життя зараз настільки швидке, настільки багато зараз всього відбувається... Наприклад, є дуже багато людей, які навіть не знають, що я був головою студентської ради, і це не дивно, адже було так давно, в іншому житті.
Зараз я роблю щось одне. А потім, можливо, зміню посаду, чи почну займатись чимось новим, і знову те, що є зараз – забудеться. Це нормально, головне мріяти, йти вперед, планувати, досягати, реалізовуватися. А зосередитися, що от в мене є це і цього достатньо – ні. Для когось може це і нормально. Але не для мене.
Я ніколи не зациклююсь на тому, що є, чи тому, що я зробив, умовно кажучи, вчора. Я це просто забуваю, і люди забувають. Це нормально, адже життя зараз настільки швидке, настільки багато зараз всього відбувається... Наприклад, є дуже багато людей, які навіть не знають, що я був головою студентської ради, і це не дивно, адже було так давно, в іншому житті.
Зараз я роблю щось одне. А потім, можливо, зміню посаду, чи почну займатись чимось новим, і знову те, що є зараз – забудеться. Це нормально, головне мріяти, йти вперед, планувати, досягати, реалізовуватися. А зосередитися, що от в мене є це і цього достатньо – ні. Для когось може це і нормально. Але не для мене.
Головні поради для сучасних українських студентів, як досягти успіху, реалізувати свої мрії від Вас?
1. Я б побажав бути дуже-дуже активними. Не в плані – ставити тисячу лайків в день, а щоб після закінчення університету в людини було як мінімум 4-5, а краще 10 посад на різних роботах, не важливо яких саме, від роздачі листівок і вантажників в нічну зміну до журналіста, веб-програмера, фотографа і так далі.
Необхідно, щоб у вас було багато досвіду, щоб ви все спробували, щоб не казали, що не можете знайти роботу, бо хочуть або з досвідом, або мало платять. Але це ж зрозуміло, що людині без досвіду будуть мало платити. Тобто послання перше – це досвід, він повинен бути, його повинно бути багато, і досвід пріоритетніший за гроші. Я про це багато кому казав. Гроші будуть, і набагато більші, ніж мріялось, наприклад, у студентські роки, бо якщо ти інвестуєш в себе, в свою голову, в свій інтелект, навчання, мови, знайомства, то ти потім отримуєш в десятки разів більше, ніж ти міг отримати тоді. А якщо ти будеш збирати, як студенти кажуть, о я вже відкладаю на пенсію, то як ти відкладеш? Йди працюй на цікавіших роботах. Можна наприклад а) колекціонувати досвід і б) постійно рости в цьому досвіді. Якщо твоя перша робота – роздача листівок, то потім ти вже маєш бути організатором тих, хто роздає їх, третя робота, скажімо, офісна, четверта – керівна посада. Потім ще більш інтелектуальний проект. Якщо людина не буде мати ніякого досвіду, або матиме тільки досвід офіціанта, то вважайте, що 5 років втрачені.
2. Подорожуйте. Шановні студенти мої, любі друзі, перед вами ціле життя і стільки нових можливостей. Сьогодні поїхати в Європу, повірте мені, в десятки разів дешевше, ніж це було, наприклад, в мої студентські роки. Не лінуйтеся, мрійте, подорожуйте. Повірте, весь світ хоче, щоб ви розвивались, весь світ допомагає вам у цьому, просто за лінню ми інколи цього не помічаємо.
Треба, щоб ми розуміли культуру інших людей, щоб ми не закривались у своєму національному менталітеті, у своєму світі. Те, що ми найкращі, треба доводити кожен день, треба рухатись, пізнавати світ, бачити, як працюють інші країни, інші ринки, інші люди. Частково цей досвід стане основою для нових ідей. За студентські роки ви маєте відвідати хоча б 5-10 країн, а краще 20 країн.
Найгірше – сидіти вдома з батьками в своєму рідному місті, в комфортних умовах. Повірте, потім буде дуже важко знайти круту роботу, яка вам дасть мільйони різних можливостей. Треба виходити з зони комфорту. Коли ви подорожуєте дешевими авіалініями, нічними поїздами, живете в хостелі, ходите по 20 кілометрів вдень, відвідуєте по 5 музеїв, відкриваєте нові і нові речі, тоді людина виходить із зони комфорту, пізнає багато нового, в неї з'являється море крутих ідей і взагалі її рівень культури, і самооцінки, і оцінки іншими людьми буде в десятки разів більше. Треба подорожувати.
3. Я думаю, що треба мріяти і планувати. Якщо людина ні про що не мріє, то вона нічого не досягне. Якщо людина не планує, то вона до того, про що мріє, буде йти десятки й десятки років. В своїх мріях ставте дедлайни. Ви їх будете порушувати, але ви їх ставте. Те, про що мрієте, записуйте і пишіть план, як ви до того прийдете. Якщо ви мрієте поїхати в Париж, не відкладайте це на старість. На старості Париж не буде таким цікавим. Париж, значить Париж. Якщо ви про нього мрієте, то треба їхати вже.
Дуже часто у вас будуть кризи, ви будете боятись, не знатимете, що ви хочете. Шукайте себе. Через це треба пробувати різні роботи, різні активності. І тоді ваші мрії будуть збуватись. Але мрійте і плануйте, бо корабель, який не знає, куди він пливе, буде блукати по різним берегах і країнах. Теоретично, він колись прийде до своєї цілі, але це займе дуже багато часу. Якщо ж корабель чітко знає, куди він йде, тоді всі вітри світу дмухатимуть в його вітрила і він піде рівно туди, куди він хоче.
Сучасний студент має бути сконцентрованим.
4. Ще дуже важлива річ – будьте активними студентами. І в плані студентського самоврядування, і в плані професійної діяльності. Сьогодні немає мільйонерів і мільярдерів лузерів. Кожен, хто досяг чогось чи публічно, чи фінансово, чи професійно, завжди був сильною особистістю і професіоналом. Людина, яка по краплі збирала свій досвід, по копійці збирала свій статок, вона завжди успішна, вона знає, що з цим робити. Вона реалізувала себе в першу чергу як професіонал, тому будьте сильні, подавайтесь на гранти, стипендії, будьте активними в різних студрадах, профсоюзах, NGO.
5. І останнє. Зазвичай, по закінченню університету буває дуже важко. Когось з вас може наздогнати чергова криза, невизнеченність особиста та в професії. Ви молода людина, ви отримали багато нових знань, ви отримали багато нових знайомств, але ви не знаєте, чого хочете. Але все-таки ця криза піде вам на користь, ви переможете себе і знайдете, хто ви, що ви і куди йдете, і це дуже важливо, віднайти себе. І займатись своєю професією, і стати в ній найкращим, і щоб весь світ про це знав, щоб продукт, який ви створите дійсно був позитивний і люди його цінували. Я вірю в українських студентів, я вірю в нашу державу, я вірю, що в нас все вийде.
Необхідно, щоб у вас було багато досвіду, щоб ви все спробували, щоб не казали, що не можете знайти роботу, бо хочуть або з досвідом, або мало платять. Але це ж зрозуміло, що людині без досвіду будуть мало платити. Тобто послання перше – це досвід, він повинен бути, його повинно бути багато, і досвід пріоритетніший за гроші. Я про це багато кому казав. Гроші будуть, і набагато більші, ніж мріялось, наприклад, у студентські роки, бо якщо ти інвестуєш в себе, в свою голову, в свій інтелект, навчання, мови, знайомства, то ти потім отримуєш в десятки разів більше, ніж ти міг отримати тоді. А якщо ти будеш збирати, як студенти кажуть, о я вже відкладаю на пенсію, то як ти відкладеш? Йди працюй на цікавіших роботах. Можна наприклад а) колекціонувати досвід і б) постійно рости в цьому досвіді. Якщо твоя перша робота – роздача листівок, то потім ти вже маєш бути організатором тих, хто роздає їх, третя робота, скажімо, офісна, четверта – керівна посада. Потім ще більш інтелектуальний проект. Якщо людина не буде мати ніякого досвіду, або матиме тільки досвід офіціанта, то вважайте, що 5 років втрачені.
2. Подорожуйте. Шановні студенти мої, любі друзі, перед вами ціле життя і стільки нових можливостей. Сьогодні поїхати в Європу, повірте мені, в десятки разів дешевше, ніж це було, наприклад, в мої студентські роки. Не лінуйтеся, мрійте, подорожуйте. Повірте, весь світ хоче, щоб ви розвивались, весь світ допомагає вам у цьому, просто за лінню ми інколи цього не помічаємо.
Треба, щоб ми розуміли культуру інших людей, щоб ми не закривались у своєму національному менталітеті, у своєму світі. Те, що ми найкращі, треба доводити кожен день, треба рухатись, пізнавати світ, бачити, як працюють інші країни, інші ринки, інші люди. Частково цей досвід стане основою для нових ідей. За студентські роки ви маєте відвідати хоча б 5-10 країн, а краще 20 країн.
Найгірше – сидіти вдома з батьками в своєму рідному місті, в комфортних умовах. Повірте, потім буде дуже важко знайти круту роботу, яка вам дасть мільйони різних можливостей. Треба виходити з зони комфорту. Коли ви подорожуєте дешевими авіалініями, нічними поїздами, живете в хостелі, ходите по 20 кілометрів вдень, відвідуєте по 5 музеїв, відкриваєте нові і нові речі, тоді людина виходить із зони комфорту, пізнає багато нового, в неї з'являється море крутих ідей і взагалі її рівень культури, і самооцінки, і оцінки іншими людьми буде в десятки разів більше. Треба подорожувати.
3. Я думаю, що треба мріяти і планувати. Якщо людина ні про що не мріє, то вона нічого не досягне. Якщо людина не планує, то вона до того, про що мріє, буде йти десятки й десятки років. В своїх мріях ставте дедлайни. Ви їх будете порушувати, але ви їх ставте. Те, про що мрієте, записуйте і пишіть план, як ви до того прийдете. Якщо ви мрієте поїхати в Париж, не відкладайте це на старість. На старості Париж не буде таким цікавим. Париж, значить Париж. Якщо ви про нього мрієте, то треба їхати вже.
Дуже часто у вас будуть кризи, ви будете боятись, не знатимете, що ви хочете. Шукайте себе. Через це треба пробувати різні роботи, різні активності. І тоді ваші мрії будуть збуватись. Але мрійте і плануйте, бо корабель, який не знає, куди він пливе, буде блукати по різним берегах і країнах. Теоретично, він колись прийде до своєї цілі, але це займе дуже багато часу. Якщо ж корабель чітко знає, куди він йде, тоді всі вітри світу дмухатимуть в його вітрила і він піде рівно туди, куди він хоче.
Сучасний студент має бути сконцентрованим.
4. Ще дуже важлива річ – будьте активними студентами. І в плані студентського самоврядування, і в плані професійної діяльності. Сьогодні немає мільйонерів і мільярдерів лузерів. Кожен, хто досяг чогось чи публічно, чи фінансово, чи професійно, завжди був сильною особистістю і професіоналом. Людина, яка по краплі збирала свій досвід, по копійці збирала свій статок, вона завжди успішна, вона знає, що з цим робити. Вона реалізувала себе в першу чергу як професіонал, тому будьте сильні, подавайтесь на гранти, стипендії, будьте активними в різних студрадах, профсоюзах, NGO.
5. І останнє. Зазвичай, по закінченню університету буває дуже важко. Когось з вас може наздогнати чергова криза, невизнеченність особиста та в професії. Ви молода людина, ви отримали багато нових знань, ви отримали багато нових знайомств, але ви не знаєте, чого хочете. Але все-таки ця криза піде вам на користь, ви переможете себе і знайдете, хто ви, що ви і куди йдете, і це дуже важливо, віднайти себе. І займатись своєю професією, і стати в ній найкращим, і щоб весь світ про це знав, щоб продукт, який ви створите дійсно був позитивний і люди його цінували. Я вірю в українських студентів, я вірю в нашу державу, я вірю, що в нас все вийде.
3
Я б сказав, що всі невдачі – це хороший досвід, без якого неможливий успіх. Просто немає такої штуки як успіх, є довготривала праця...
Стас Матвієнко приїхав отримувати знання у Київський університет міжнародних відносин. Але те, що йому там пропонували – не сподобалось. Тож Стас вирішив сам влаштовувати своє навчання і життя. Тому, напевно, за студентські роки він встиг і на стажуванні у Грацькому університеті в Австрії побувати, і помічником депутата попрацювати, і успішно запустити власний бізнес у Києві, і підкорити простори приватного підприємства в США.
Зараз Стас займається компанією Allset, яка працює у 10 містах США.
Allset – мобільний додаток для бронювання столиків, замовлення меню і розрахунку до того, як ви прийдете у заклад. Цей додаток економить до години дорогоцінного часу для користувачів. З командою Стаса Матвієнко співпрацює більше 700 ресторанів Америки, вони обслуговують більше 25 тисяч замовників на місяць.
Стас погодився відповісти на кілька питань журналістам сайту "24".
Зараз Стас займається компанією Allset, яка працює у 10 містах США.
Allset – мобільний додаток для бронювання столиків, замовлення меню і розрахунку до того, як ви прийдете у заклад. Цей додаток економить до години дорогоцінного часу для користувачів. З командою Стаса Матвієнко співпрацює більше 700 ресторанів Америки, вони обслуговують більше 25 тисяч замовників на місяць.
Стас погодився відповісти на кілька питань журналістам сайту "24".
Навчаючись в університеті міжнародних відносин, Ви встигли і грант отримати на навчання в австрійському Грацькому університеті, і помічником депутата попрацювати, і започаткувати власний бізнес "Світ порад". Фактично в певний момент життя Ви стояли перед вибором: політика чи бізнес. Чому обрали бізнес? Невже працювати помічником депутата не цікаво?
Напевно, для когось політика цікава, але, як на мене, це повинна бути людина, яка любить вирішувати справи за столом з алкоголем, можливо, з сигарою в зубах. Для мене політика була саме такою в Києві.
А взагалі, мені просто було нецікаво вчитися. Якщо чесно, я ніколи не міг похвалитися гарними оцінками в університеті, вчитися за підручниками Радянського Союзу мені не хотілося, я в цей час читав свої потрібні матеріали по ІТ, по бізнесу, свіжі, нові, англійські. Тому, коли мене на парах про щось запитували, я немов з іншого світу виходив.
Моя мама – ректор одного з приватних університетів у Миколаєві, і вона порадила мені спробувати податися на грант в Австрії. Треба було тільки написати мотиваційний лист, що я і зробив. Після чого мене взяли. Найцікавіше, що в КІМО сприйняли це негативно, мене не хотіли відпускати, поставили ультиматум: або ти у нас вчишся, або їдеш туди. Але я якось викрутився: півроку вчився в Австрії, півроку в Київському інституті міжнародних відносин.
В Австрії було все простіше, я зрозумів, що там тебе не змушують вчитися. Там ти повинен хотіти цього і тебе має це цікавити, ти сам розвиваєшся.
Перед тим, як подати документи на грант в Австрії, я подався на стажування до депутата. Так от, коли в Грацькому університеті дізналися, що я ще й радник депутата, сказали, що це класна для них можливість навчити прораховувати банкрутство банків, щоб я приїхав і передав ці знання державі. І, наприклад, що "Надра" тоді впав, я зумів вирахувати заздалегідь. Я тоді дав цю інформацію депутату, навіть не пам'ятаю, як його звуть, але він не сприйняв цю інформацію серйозно. А банки "Надра" все-таки впадуть... І я зрозумів, що у нас країна неадекватна в цьому сенсі. Тобто молоді люди всі круті, але, на жаль, ця система, яка залишилася з Радянського Союзу, гальмує весь розвиток.
Якось в університеті я почав вивчати мережевий маркетинг. Але те, що вони викладали – це повна маячня, мені сподобалася сама тема, і я її став вивчати самостійно, от тоді я і відкрив "Світ порад". Назва дивна, але я тоді був всього на 2 чи 3 курсі... Це був один з перших стартапів в Україні, який за допомогою мобільних телефонів дозволяв рекомендувати будь-який сервіс, а за це платити дружню знижку. Плюс ти отримуєш відкат, але відкат офіційний. Я знав, що українці люблять жити на відкатах, і якраз "світ порад" допоміг зробити це офіційним. У нас було близько півмільйона обороту на університетах. Але було важко масштабувати проект. Тоді я потрапив в інкубатор і зрозумів, що треба на Америку йти, але там вже зовсім інший рівень...
А взагалі, мені просто було нецікаво вчитися. Якщо чесно, я ніколи не міг похвалитися гарними оцінками в університеті, вчитися за підручниками Радянського Союзу мені не хотілося, я в цей час читав свої потрібні матеріали по ІТ, по бізнесу, свіжі, нові, англійські. Тому, коли мене на парах про щось запитували, я немов з іншого світу виходив.
Моя мама – ректор одного з приватних університетів у Миколаєві, і вона порадила мені спробувати податися на грант в Австрії. Треба було тільки написати мотиваційний лист, що я і зробив. Після чого мене взяли. Найцікавіше, що в КІМО сприйняли це негативно, мене не хотіли відпускати, поставили ультиматум: або ти у нас вчишся, або їдеш туди. Але я якось викрутився: півроку вчився в Австрії, півроку в Київському інституті міжнародних відносин.
В Австрії було все простіше, я зрозумів, що там тебе не змушують вчитися. Там ти повинен хотіти цього і тебе має це цікавити, ти сам розвиваєшся.
Перед тим, як подати документи на грант в Австрії, я подався на стажування до депутата. Так от, коли в Грацькому університеті дізналися, що я ще й радник депутата, сказали, що це класна для них можливість навчити прораховувати банкрутство банків, щоб я приїхав і передав ці знання державі. І, наприклад, що "Надра" тоді впав, я зумів вирахувати заздалегідь. Я тоді дав цю інформацію депутату, навіть не пам'ятаю, як його звуть, але він не сприйняв цю інформацію серйозно. А банки "Надра" все-таки впадуть... І я зрозумів, що у нас країна неадекватна в цьому сенсі. Тобто молоді люди всі круті, але, на жаль, ця система, яка залишилася з Радянського Союзу, гальмує весь розвиток.
Якось в університеті я почав вивчати мережевий маркетинг. Але те, що вони викладали – це повна маячня, мені сподобалася сама тема, і я її став вивчати самостійно, от тоді я і відкрив "Світ порад". Назва дивна, але я тоді був всього на 2 чи 3 курсі... Це був один з перших стартапів в Україні, який за допомогою мобільних телефонів дозволяв рекомендувати будь-який сервіс, а за це платити дружню знижку. Плюс ти отримуєш відкат, але відкат офіційний. Я знав, що українці люблять жити на відкатах, і якраз "світ порад" допоміг зробити це офіційним. У нас було близько півмільйона обороту на університетах. Але було важко масштабувати проект. Тоді я потрапив в інкубатор і зрозумів, що треба на Америку йти, але там вже зовсім інший рівень...
Щоб відкрити першу справу "Світ порад", Ви позичили в батьків 3 тисячі доларів. А якби не було в кого позичати, Ви би наважились взяти кредит? Як думаєте, як би тоді склалась Ваша історія?
Кредит би мені точно не дали б. Можливо, я б раніше почав займатися пошуком якихось інкубаторів. Я би раніше став шукати можливості інвестування бізнесу на ранніх стадіях.
Всіх у власному бізнесі іноді спіткають невдачі, як особисто Ви їх витримуєте, і як порадите переживати іншим?
Багато було невдач ...
Я б сказав, що всі невдачі – це хороший досвід, без якого неможливий успіх. Просто немає такої штуки як успіх, є довготривала праця, після якої вже приходить успіх. Точніше, він приходить з твоєю працею.
По суті, це у мене вже 5-й бізнес, все в тій же сфері, ресторанах, але це все досвід. Все будувалося по сходинках і те, на якій я зараз, насправді, побудовано на всіх моїх помилках.
Зараз Allset працює у 10 містах США, з нами співпрацює більше 700 ресторанів, ми обслуговуємо більше 25 тисяч замовників на місяць, наш рекорд зараз рекорд це 1000 в день. Хоча починалося все це з 1 замовлення в день.
Я б сказав, що всі невдачі – це хороший досвід, без якого неможливий успіх. Просто немає такої штуки як успіх, є довготривала праця, після якої вже приходить успіх. Точніше, він приходить з твоєю працею.
По суті, це у мене вже 5-й бізнес, все в тій же сфері, ресторанах, але це все досвід. Все будувалося по сходинках і те, на якій я зараз, насправді, побудовано на всіх моїх помилках.
Зараз Allset працює у 10 містах США, з нами співпрацює більше 700 ресторанів, ми обслуговуємо більше 25 тисяч замовників на місяць, наш рекорд зараз рекорд це 1000 в день. Хоча починалося все це з 1 замовлення в день.
Які подальші плани у компанії Allset?
Вийти на усі міста Америки до кінця 2018.
У наступному році також запустити Канаду і Лондон. І до 2020 зробити глобальний сервіс.
В Україну повернутися – як тільки в Україні дозволять ресторанам працювати і приймати платежі без договорів – хоч завтра. Ми підключаємо в день зараз більше 50 ресторанів. У США це все проходить онлайн. В Україні час, затрачений на підписи і договори, просто не вартий витрачених грошей, ринок дуже маленький.
У наступному році також запустити Канаду і Лондон. І до 2020 зробити глобальний сервіс.
В Україну повернутися – як тільки в Україні дозволять ресторанам працювати і приймати платежі без договорів – хоч завтра. Ми підключаємо в день зараз більше 50 ресторанів. У США це все проходить онлайн. В Україні час, затрачений на підписи і договори, просто не вартий витрачених грошей, ринок дуже маленький.
Які 3 головні поради Ви можете дати сучасним українським студентам, щоб вони могли досягнути успіху в житті?
1. Як не хочеться мені це говорити, але перша моя порада – їдьте і набирайтеся досвіду в Європі або Америці. Якщо у вас вийде, я буду дуже радий, якщо ви повернетесь в Україну і передасте свої знання, візьмете у свої руки управління державою.
Набратися якісного досвіду в Україні студентам важко, практично неможливо, тому треба їхати вчитися за кордон. А краще навіть не вчиться, а відразу працювати. А ще краще – паралельно відразу і вчитися, і працювати.
2. Ідіть працювати в ІТ. Це 100 відсотків. В ІТ може бути будь-який напрямок. Все можна пов'язати з ІТ, це майбутнє. Якщо ти йдеш у свою сферу і не звертаєш увагу на ІТ, то це нерозумно.
3. Не слухайте нікого, взагалі нікого. Людина, яка менше знає, у неї менше рамок. Ось я не знав, що мене чекає, і робив все це в процесі. А люди, які знають, вже бояться. Мені здається, що недосвідчені люди більш успішні, так як вони менш полохливі, вони своєю завзятістю готові всі стіни проломити, але досягти успіху.
Набратися якісного досвіду в Україні студентам важко, практично неможливо, тому треба їхати вчитися за кордон. А краще навіть не вчиться, а відразу працювати. А ще краще – паралельно відразу і вчитися, і працювати.
2. Ідіть працювати в ІТ. Це 100 відсотків. В ІТ може бути будь-який напрямок. Все можна пов'язати з ІТ, це майбутнє. Якщо ти йдеш у свою сферу і не звертаєш увагу на ІТ, то це нерозумно.
3. Не слухайте нікого, взагалі нікого. Людина, яка менше знає, у неї менше рамок. Ось я не знав, що мене чекає, і робив все це в процесі. А люди, які знають, вже бояться. Мені здається, що недосвідчені люди більш успішні, так як вони менш полохливі, вони своєю завзятістю готові всі стіни проломити, але досягти успіху.
4
Вчіться: всьому, всюди і від кожного. Кожен день робіть кроки до мрії і ніколи не зупиняйтеся.
Навчаючись в аспірантурі, Володимир Кравценюк почав працювати над створенням власного бізнесу – туристичної фірми "Одісей 2012". Ця фірма успішно працює і зараз. До того ж Володимир вирішив допомогти розвиватись рідній Волині.
Пробувати себе у бізнесі, набувати необхідні скіли, лідерські якості Володимир Кравценюк почав ще в університеті. Він був головою студентської ради у Національному лінгвістичному університеті, організовував багато цікавих конференцій для студентів, в тому числі і з іноземними спікерами, головував у міжнародній благочинній організації Rotaract та ще багато іншого...
Журналісти сайту "24" задали Володимиру кілька питань про те, як студентське життя вплинуло на його успіх.
Пробувати себе у бізнесі, набувати необхідні скіли, лідерські якості Володимир Кравценюк почав ще в університеті. Він був головою студентської ради у Національному лінгвістичному університеті, організовував багато цікавих конференцій для студентів, в тому числі і з іноземними спікерами, головував у міжнародній благочинній організації Rotaract та ще багато іншого...
Журналісти сайту "24" задали Володимиру кілька питань про те, як студентське життя вплинуло на його успіх.
Навчаючись в університеті, Ви мали активну життєву позицію, багато чого організовували, займались студентським самоврядуванням. Серед іншого Ви організували конференцію, головною темою якої було таке явище, як Servant Leadership. Ви тоді, будучи звичайним студентом, привезли із США одного з послідовників цієї ідеології Маршала Крістенсена. Хотілося б дізнатись, наскільки важко було організувати таку масштабну подію, якщо ти студент? Чому Вас особисто навчила оця студентська діяльність на волонтерських засадах? Чи сповідуєте Ви зараз в своєму бізнесі «Лідерство у служінні»?
"Лідерство у служінні" – це концепція, коли лідер – це не бос, а помічник, порадник, наставник, і саме це стараюсь втілювати не тільки в бізнесі, але намагаюся вибудовувати стосунки на цих принципах і в політиці, і в особистому житті. Люди не хочуть, щоб ними керували, вони хочуть йти до спільної мети з гідною командою, це і є нашим завданням.
Це запитання нагадало мені один з яскравих і значущих досвідів в моєму житті. В 2010 році організація конференції здавалася грандіозним викликом і спочатку чимось нереальним.
Звичайно, були труднощі, з якими ми постійно стикалися, питання, які потрібно було вирішувати. Проте я не можу сказати, що підготовка і проведення були занадто складними. В нашої команди був досвід різноманітних заходів, правда, меншого масштабу. З кожною подією, з кожним кроком ми ставали досвідченішими, тому конференція стала наступною вершиною для нас, яку ми захотіли підкорити.
В конференції брало участь багато людей, і, що найбільш приємно, з багатьма ми спілкуємося і зараз! Ми стали колегами чи партнерами по роботі, друзями. Кожен реалізував себе, як професіонал в своїй галузі, тому завжди знаю, до кого звернутися по допомогу – і що не менш важливо, вони знають, що я теж завжди готовий допомогти.
"Лідерство у служінні" дуже гарно допомагає вибудовувати довготривалі та довірливі стосунки з людьми. З Маршалом ми саме так і познайомились, до речі. Від студентів, яким він читав лекції, він почув про успіхи нашої команди і вирішив познайомитись, щось порадити. Так і почалось моє знайомство як з лідерством, так і з Людиною з великої букви та справжнім другом України в США.
Коли почали задумуватись про свій бізнес і які кроки робили для реалізації своїх ідей?
Про свій бізнес в Україні, мені здається, мріє кожен. Це завжди овіяно міфами та стереотипами.
Звичайно, уявлення людей про бізнес в Україні дуже відрізняється від реальності. Мій бізнес, туристична компанія "Одісей 2012", з'явився в 2011 році, коли я закінчив університет. До цього я постійно пробував щось робити, були різні бізнес-проекти.
Наприклад, я захоплювався рекламою, тому пробував себе в цій галузі. Це не були великі і серйозні бізнеси, але це була необхідна підготовка до заснування туристичної компанії.
Ідея працювати в туризмі виникла через бажання розширювати кордони для кожної людини, показувати їй краще, що є в цьому світі, давати можливість замислюватися, оцінювати, міняти себе.
Подорожі виховують, вчать. Кожен має мати можливість подорожувати так, як він хоче, а завдання нашої компанії – реалізовувати мрії наших клієнтів, знаходити найкращий варіант і надавати гарний сервіс.
Звичайно, уявлення людей про бізнес в Україні дуже відрізняється від реальності. Мій бізнес, туристична компанія "Одісей 2012", з'явився в 2011 році, коли я закінчив університет. До цього я постійно пробував щось робити, були різні бізнес-проекти.
Наприклад, я захоплювався рекламою, тому пробував себе в цій галузі. Це не були великі і серйозні бізнеси, але це була необхідна підготовка до заснування туристичної компанії.
Ідея працювати в туризмі виникла через бажання розширювати кордони для кожної людини, показувати їй краще, що є в цьому світі, давати можливість замислюватися, оцінювати, міняти себе.
Подорожі виховують, вчать. Кожен має мати можливість подорожувати так, як він хоче, а завдання нашої компанії – реалізовувати мрії наших клієнтів, знаходити найкращий варіант і надавати гарний сервіс.
Ви були президентом одного з клубів Rotaract, що це дало Вам?
Так, було і таке в моєму житті. До речі, деякий час я був наймолодшим ротарійцем у Європі. Це ще один крок у розвитку.
Ротаракт та Ротарі – це волонтерські організації світового рівня, де кожен має можливість долучитись і зробити світ кращим. Саме там я навчився спілкуватися з різними людьми: різного віку, розвитку, достатку, різних професій.
Ротаракт – міжнародна організація і це розширило можливість нашої участі у проектах, дало нові знайомства, ідеї, прагнення. На мою думку, дуже потрібно заохочувати молодь до участі у волонтерських організаціях, адже там вони вчаться комунікувати, шукати спільну мову, розвивати себе та допомагати розвиватись іншим. Не дарма Ротарі та Ротаракт працюють уже більше ста років у світі і навіть Біл Гейтс є активним членом сім'ї Ротарі. Саме за його допомоги Ротарі майже подолали страшну хворобу поліомієліт у світі.
Ротаракт та Ротарі – це волонтерські організації світового рівня, де кожен має можливість долучитись і зробити світ кращим. Саме там я навчився спілкуватися з різними людьми: різного віку, розвитку, достатку, різних професій.
Ротаракт – міжнародна організація і це розширило можливість нашої участі у проектах, дало нові знайомства, ідеї, прагнення. На мою думку, дуже потрібно заохочувати молодь до участі у волонтерських організаціях, адже там вони вчаться комунікувати, шукати спільну мову, розвивати себе та допомагати розвиватись іншим. Не дарма Ротарі та Ротаракт працюють уже більше ста років у світі і навіть Біл Гейтс є активним членом сім'ї Ротарі. Саме за його допомоги Ротарі майже подолали страшну хворобу поліомієліт у світі.
Хто з Вашого оточення в студентські роки дав Вам найефективніший і найсильніший поштовх до створення власного бізнесу?
Не сотвори собі кумира – говорить одна з заповідей. Тому, якщо чесно, то мене завжди надихали не якась одна людина, а мої друзі. Їх декілька, і не можна применшити значення когось в моєму житті. Ми дружили, підтримували один одного, і всі розвивалися разом. Сьогодні кожен успішний в своїй галузі. І всі ми маємо результати завдяки один одному.
Підтримка, поради та бажання жити тут і створити місце, де хочеться жити, штовхали далі і далі. Хтось став політиком, хтось політологом, хтось керівником, журналістом, юристом, фахівцем з реклами. Головне, що ми і сьогодні залишаємося друзями і що б не сталось – завжди допомагаємо один одному. Ось це справді надихає.
Підтримка, поради та бажання жити тут і створити місце, де хочеться жити, штовхали далі і далі. Хтось став політиком, хтось політологом, хтось керівником, журналістом, юристом, фахівцем з реклами. Головне, що ми і сьогодні залишаємося друзями і що б не сталось – завжди допомагаємо один одному. Ось це справді надихає.
Зараз Ви займаєтесь не тільки розвитком власної турфірми, але і політикою. Для чого? Чи подобається Вам таке поєднання? І що Ви плануєте робити далі?
Ми постійно з друзями говоримо про розвиток, як покращити життя не тільки своє, але й оточення. Так, колись мій друг з університету, а тепер політик, запросив мене долучитися до команди однієї з партій на Волині. Тому я задумався, бо в принципі маючи вільний час, мало що робив для інших, в порівнянні з часами навчання.
Чому саме Волинь? Це область, де я жив, навчався в інтернаті і ріс, і саме тому я хочу допомогти волинянам більш прогресивно розвивати наш регіон. В нас великий потенціал! Адже коли, наприклад, Львів є ІТ столицею України, то чому в Луцьку цей сектор майже не розвивається?!
Поєднання регіональної політики і бізнесу мені дуже подобається, оскільки мій попередній досвід і знання управління, піару та реклами допомагають перенести бізнес-досвід в політику та сприяти розвитку громад Волині.
Я і надалі також планую продовжувати свою роботу, будувати міцну команду в Волинському регіоні, доносити проблеми області на загальнодержавний рівень і сприяти їх вирішенню. Адже ми маємо брати приклад з великих меценатів минулого, які не тільки будували заводи, як наприклад Терещенко, але і допомагали покращувати життя людей, будуючи школи, галереї та церкви.
Чому саме Волинь? Це область, де я жив, навчався в інтернаті і ріс, і саме тому я хочу допомогти волинянам більш прогресивно розвивати наш регіон. В нас великий потенціал! Адже коли, наприклад, Львів є ІТ столицею України, то чому в Луцьку цей сектор майже не розвивається?!
Поєднання регіональної політики і бізнесу мені дуже подобається, оскільки мій попередній досвід і знання управління, піару та реклами допомагають перенести бізнес-досвід в політику та сприяти розвитку громад Волині.
Я і надалі також планую продовжувати свою роботу, будувати міцну команду в Волинському регіоні, доносити проблеми області на загальнодержавний рівень і сприяти їх вирішенню. Адже ми маємо брати приклад з великих меценатів минулого, які не тільки будували заводи, як наприклад Терещенко, але і допомагали покращувати життя людей, будуючи школи, галереї та церкви.
Найголовніші поради від Вас сучасним українським студентам для досягнення своїх мрій і прагнень?
Вчіться: всьому, всюди і від кожного. Кожен день робіть кроки до мрії і ніколи не зупиняйтеся. В нас все вийде, бо українці найкращі!
5
Якщо вас збивають з ніг труднощі на самому початку і ви не можете їх подолати, то ви не впораєтеся з проблемами потім, а вони будуть набагато складнішими.
Віктор Лауштан – людина, якій вперше прийшла в голову ідея створити Mevics – прилад, що контролює поставу під час сидіння. Андрій зібрав команду, переважно з одногрупників. Вперше вони представили свій проект на конкурсі IT-Еврика, де посіли 2-е місце серед 700 учасників у відбірковому турі, а потім перше у фіналі.
Конкурс IT-Евріка став гарним поштовхом до подальшої роботи. Тепер вже команда проекту проводить передпродаж готових виробів Mevics.
Журналісти сайту "24" задали Віктору кілька питань про те, як він створював стартап, паралельно навчаючись в університеті.
Конкурс IT-Евріка став гарним поштовхом до подальшої роботи. Тепер вже команда проекту проводить передпродаж готових виробів Mevics.
Журналісти сайту "24" задали Віктору кілька питань про те, як він створював стартап, паралельно навчаючись в університеті.
Що спонукало студентів потурбуватись про людей та їх здоров'я і як саме вперше виникла ця ідея?
Напевно ви чули про проблеми з хребтом. Ця проблема близька мені з дитинства.
З раннього віку батьки піклувалися про мою поставу і змушували мене займатися плаванням, гімнастикою, ходити на масаж. Але, на жаль, ці заняття залишилися в минулому. Через роки ритм життя не дозволяє приділяти своєму здоров'ю багато часу, однак проблема залишилась актуальною.
Дивлячись на себе, своїх рідних, близьких, друзів, я зрозумів, наскільки серйозною є проблема нерівної постави. І в якийсь момент мене осяяла ідея, а що якщо...
З раннього віку батьки піклувалися про мою поставу і змушували мене займатися плаванням, гімнастикою, ходити на масаж. Але, на жаль, ці заняття залишилися в минулому. Через роки ритм життя не дозволяє приділяти своєму здоров'ю багато часу, однак проблема залишилась актуальною.
Дивлячись на себе, своїх рідних, близьких, друзів, я зрозумів, наскільки серйозною є проблема нерівної постави. І в якийсь момент мене осяяла ідея, а що якщо...
Які були перешкоди на шляху до досягнення успіху? Як ви поєднували свої зусилля із навчанням?
Найбільша перешкода – нам не було де збиратися, лабораторій для розвитку проектів в університетах немає, ми ледь вибили кімнату в Політехніці, але не на нашій кафедрі, завдяки допомозі викладачів і декана ІКС.
Устаткування було все наше, перші деталі закуповували зі стипендії, просто всі скидалися, так ми і створили першу версію прототипу.
Об'єднувати навчання і проект було не складно, першу половину дня ми на парах, а другу сиділи в лабораторії. Ще одна проблема була в тому, що нам не можна було залишатися там без викладача, щоправда, ми постійно порушували це правило і нас ввечері вже виганяла охорона. А щоб у нас був ключ – це взагалі 7 кіл пекла бюрократії треба було пройти.
Загалом, на жаль, поки університетське середовище не дуже сприяє побудові своїх проектів, особливо якщо команди самостійні.
І все ж ми дуже вдячні нашому університету за підтримку, це були наші перші кроки і без людей, які нам допомагали, ми б їх не зробили.
Устаткування було все наше, перші деталі закуповували зі стипендії, просто всі скидалися, так ми і створили першу версію прототипу.
Об'єднувати навчання і проект було не складно, першу половину дня ми на парах, а другу сиділи в лабораторії. Ще одна проблема була в тому, що нам не можна було залишатися там без викладача, щоправда, ми постійно порушували це правило і нас ввечері вже виганяла охорона. А щоб у нас був ключ – це взагалі 7 кіл пекла бюрократії треба було пройти.
Загалом, на жаль, поки університетське середовище не дуже сприяє побудові своїх проектів, особливо якщо команди самостійні.
І все ж ми дуже вдячні нашому університету за підтримку, це були наші перші кроки і без людей, які нам допомагали, ми б їх не зробили.
Чи потрібна була допомога когось більш дорослого і досвідченішого?
На першому етапі – так, у нас досвіду не було зовсім і ми навіть не розуміли, хто нам потрібен.
В принципі, ми розвивалися без менторства, хапали інформацію на івентах, в інтернеті, на зустрічах і так далі. Потрохи застосовували, отримували досвід, дорослішали.
Це тільки зараз ми розуміємо, що і хто нам потрібен, а тоді була повна прострація, ми були як сліпі кошенята. Зате було багато ентузіазму, прагнення і бажання.
В принципі, ми розвивалися без менторства, хапали інформацію на івентах, в інтернеті, на зустрічах і так далі. Потрохи застосовували, отримували досвід, дорослішали.
Це тільки зараз ми розуміємо, що і хто нам потрібен, а тоді була повна прострація, ми були як сліпі кошенята. Зате було багато ентузіазму, прагнення і бажання.
На сайті вашого проекту є різні, в тому числі і медичні, поради. Хто вам допомагає із проектом з медичної точки зору?
На даний момент ми їх беремо з медичних форумів і сайтів, також іноді спілкуємося з лікарями. Поки що медичного ментора у нашій команді немає. Ми тільки працюємо над цим.
Маєте якісь побажання для українських студентів?
У мене, напевно, немає ніяких побажань. Адже якщо хтось дуже сильно чогось захоче, він обов'язково цього досягне і нічого не стане на заваді.
Якщо ви хочете створити свою справу, ви його створите, а от якщо ви "нібито" хочете, то перші ж труднощі вас демотивують і ніякі бажання вам не допоможуть. Це такий собі показник: якщо вас збивають з ніг труднощі на самому початку і ви не можете їх подолати, то ви не впораєтеся з проблемами потім, а вони будуть набагато складнішими.
Замість побажань я хочу сказати, якщо у вас є проект і ви горите їм, і просуваєте його, і вас нічого не зупиняє, але є питання, на які ви шукаєте відповіді, пишіть мені у фейсбуці, по можливості і завантаженості я обов'язково поділюся досвідом і допоможу.
Якщо ви хочете створити свою справу, ви його створите, а от якщо ви "нібито" хочете, то перші ж труднощі вас демотивують і ніякі бажання вам не допоможуть. Це такий собі показник: якщо вас збивають з ніг труднощі на самому початку і ви не можете їх подолати, то ви не впораєтеся з проблемами потім, а вони будуть набагато складнішими.
Замість побажань я хочу сказати, якщо у вас є проект і ви горите їм, і просуваєте його, і вас нічого не зупиняє, але є питання, на які ви шукаєте відповіді, пишіть мені у фейсбуці, по можливості і завантаженості я обов'язково поділюся досвідом і допоможу.
6
Головне якнайшвидше зрозуміти, що чим більше Ви віддаєте – тим більше отримуєте натомість. І справа далеко не в грошах!
Марта Фецатчин – єдина у цьому списку ще навчається в університеті. Вона вчиться в Українській Академії друкарства, але паралельно веде власний бізнес з продажу іграшок, привезених з-за кордону, і займається волонтерством.
Марта допомагає безпритульним, дітям із дитячого будинку, а також хворим діткам.
Марта Фецатчин погодилась відповісти на пару запитань для сайту "24".
Марта допомагає безпритульним, дітям із дитячого будинку, а також хворим діткам.
Марта Фецатчин погодилась відповісти на пару запитань для сайту "24".
Ви поєднуєте навчання, власний бізнес і волонтерську діяльність – чи це важко? Де берете енергію і натхнення?
Насправді, це не важко поєднати. Просто потрібно знати, для чого ТИ це робиш і правильно розподілити свій час.
Енергію і натхнення черпаю з отриманих результатів. Особисто мені це приносить велике задоволення.
Енергію і натхнення черпаю з отриманих результатів. Особисто мені це приносить велике задоволення.
Чому Ви вирішили займатись саме іграшками? Чи Вам хтось допомагає у Вашій справі?
Почала займатись іграшками сестра, а згодом і я перейняла цей "бізнес".
Чому саме бездомні? Не діти з притулків, не онкохворі, не старі в геріатричних центрах, а безпритульні?
Я займаюсь і безпритульними ("Спільнота св. Егідія"), і Львівським дитбудинком №1 (вулиця Таджицька).
Проводила майстер-класи в Охматдиті для онкохворих дітей та з різними травмами ("Крила надії").
Мені просто пощастило з друзями, які всюди зі мною. Допомагають реально зі всім – від збирання і носіння пакетів з одягом і продуктами (для безпритульних) до ліплення зайців (для дітей з дитбудинку).
Проводила майстер-класи в Охматдиті для онкохворих дітей та з різними травмами ("Крила надії").
Мені просто пощастило з друзями, які всюди зі мною. Допомагають реально зі всім – від збирання і носіння пакетів з одягом і продуктами (для безпритульних) до ліплення зайців (для дітей з дитбудинку).
Якою була найбільша проблема у поєднання трьох сфер життя?
Як встигнути з одного кінця Львова (Пасічна) до іншого (Підголоско)? /сміється/
3 найголовніші поради сучасним українським студентам від Вас?
1. Почати займатись волонтерством! Допомагати безпритульним, дитбудинкам, бездомним собакам, байдуже. Головне якнайшвидше зрозуміти, що чим більше Ви віддаєте – тим більше отримуєте натомість. І справа далеко не в грошах!
2. Шукати додаткові способи заробити гроші. Стипендія стипендією, але "граничний дохід" ніколи не завадить. І нехай це буде роздавання листівок, піц, коктейлів, чи продавання іграшок – це будуть Ваші гроші!
3. Вчіть мови! Шкода, що я тільки на 4 році навчання пішла на додаткові курси англійської мови і дізналась про стільки цікавих конференцій. Не втрачайте свій час, а займіться вивченням мов негайно. Онлайн-ресурси Вам у поміч!
2. Шукати додаткові способи заробити гроші. Стипендія стипендією, але "граничний дохід" ніколи не завадить. І нехай це буде роздавання листівок, піц, коктейлів, чи продавання іграшок – це будуть Ваші гроші!
3. Вчіть мови! Шкода, що я тільки на 4 році навчання пішла на додаткові курси англійської мови і дізналась про стільки цікавих конференцій. Не втрачайте свій час, а займіться вивченням мов негайно. Онлайн-ресурси Вам у поміч!
Редакція сайту "24" вітає усіх студентів зі святом і бажає ніколи не здаватись, завжди йти тільки вперед і дотримуватись вище згаданих порад. Ми віримо, що і у вас вийде все так само добре, як і в цих успішних людей!
Поділитись з друзями:
Усі права захищені. © 2005—2015, ПрАТ "Телерадіокомпанія "Люкс", Сайт "Телеканалу новин 24".
