— Наш фонд аполітичний. Я не можу піти в якийсь список і лишитись в фонді. Між цими двома опціями фонд – це цікавіше і значно більш впливово, ніж окремий народний депутат.

— Ні. Чого? Бачу.

— Не буду називати.

— Так.

— Так. Дві політсили.

— Не пам'ятаю.

— Не пам'ятаю.

— Тому що настільки бездарно провести кампанію – це треба вміти. Настільки бути відірваним від свого виборця. Не знаю, чому досі не висять на стовпах всі, хто цю кампанію робив.

— Я не вважаю, що він бездарно провів п'ять років. Є велика кількість і плюсів і мінусів. Цей президент тому настільки і поляризує суспільство, що одна частина його боготворить за успіхи, а інша – ненавидить і хоче знищити за його... я навіть не назвав би це невдачами, бо він робив це свідомо.

— Стандартний набор: томос, безвіз, дипломатичні перемоги, армія стала відчутно сильнішою.

— Як до політика? Президента?

— Слухай, в мене питання до тих людей, які повірили. Ну скільки можна вірити в месію? В мене не було сумнівів в тому, хто ця людина в 2014-му.

— Слухай, я теж розчарований, що він вибрав не можливість увійти в українську історію поряд з Хмельницьким, щоб його друкували на грошах через 300 років. А вибрав трошки інше і намагався поєднувати речі, які не поєднуються.

— Я не антикорупційний орган, щоб так стверджувати. Зараз проти нього велика кількість розслідувань. Давай подивимось, що вони знайдуть і що зможуть довести.

— Його погубила та річ, яка погубила вже не одного українського політика – він вибрав союз не з народом, а з чиновниками. Для мене найбільша зрада в тому, що Порошенко між, умовно кажучи, Гандзюк і Стерненком з одного боку – і Трухановим з іншого вибрав Труханова. От і все. Це його і погубило.

— Це мені нагадує рекламу шампуню: після миття ваше волосся стане на 80% більш шовковистим. А поміряти шовковистість нічим. Так і це важно поміряти лінійкою. Давай в цифрах. Створено близько 10 нових бригад. Це третина армії.

— Ми воюємо радянським озброєнням, але дофіга його і відновили. У 2014-му році наша оборона трималася виключно на героїзмі офіцерів і солдат, усе інше ліпилося "з гівна і палок".

— Ні, ну від умовної Америки ми далекі, як від неба.

— Так. Як бачиш, на нас не нападають.

— Ну на Харків не намагається ніхто іти. На Київ. Може, сил у ворога для цього і достатньо, але ми йому пропонуємо заплатити дуже високу ціну.

— Ні, ну слухай – оборонний бюджет України три з чимось мільярди доларів. Оборонний бюджет Росії 45. Це погана новина. Але погана новина для росіян в тому, що у них 45 мільярдів, а у американців – 700 мільярдів.

— На щастя, росіяни теж не хочуть всі свої військові сили, включаючи ядерне озброєння, кинути на те, щоб воювати з нами.

— Ні. Це заслуга держави. Волонтери не можуть збирати 4 мільярди доларів на рік. В нас гарна синергія з державою. Держава робить речі, які ми не потягнемо. Ну скільки волонтери відновили танків? Купили снарядів? Палива? Волонтери діяли там, де держава неповоротка. Вам треба тепловізори? Нема питань. Купили на чорному ринку за "налічку" – привезли віддали.

— Я вважаю, що по армії вони зробили багато. Чи міг він зробити більше? Завжди можна зробити більше. Я дуже хочу, щоб за Зеленського було зроблено ще більше.

— Давай чесно. Ніхто не знає, чого очікувати від нового президента. Дайте мені людину, яка скаже, що Зеленський буде робити 22 липня – і вгадає. Одні кажуть одне, інші друге, а потім Зеленський робить третє.

— Мені підняло настрій те, що він чітко висловився по телемосту з росіянами. Я очікував різних реакцій. Це була найкраща з можливих.

Я хочу подивитись, кого він призначить міністром оборони, закордонних справ, якою буде його реакція, коли по нас будуть стріляти, чи не стане наш бюджет під час війни бюджетом соціалки і чи не почне він закормлювати своїх виборців, як Порошенко, коли по тисячі роздавав.

Зеленський зараз в політичному шпагаті, бо його виборці очікують від нього діаметрально протилежних речей. Він гарантовано буде чіплятись за свій рейтинг, робити популістичні кроки. У відношенні тієї ж таки армії. Але це може буди дешевий популізм – як скасування параду. А може бути хороший – підняти зарплати військовослужбовцям.

— Так.

— Це по тисячі гривень на солдата.

— Це ні про що. Солдати це не бабушки.

Ми живемо в умовах повної непередбачуваності. Після 22 липня буде взагалі невесело. Це буде копнякова демократія. Нам доведеться копняками відстоювати закон про люстрацію, декомунізацію, прозахідний вектор. Декомунізацію на нашому першому мітингу ми уже відстояли.

Розумієш, коли є вакуум влади, коли керівник країни недостатньо компетентний чи не має команди – цей вакуум завжди хтось заповнює. Влада не завжди належить формальному лідеру. Часто її захоплюють неформальні. Той, хто захоплює контроль над потоками інформації – може керувати тим, яку інформацію отримує чи не отримує президент.

— Коли виникає вакуум влади – а він зараз виникає – владу беруть усі, кому не лінь.

Я проти того, щоб повертатись до минулого. Але я не впевнений, що майбутнє, яке ми обрали – світле. Я не впевнений, що ми взагалі знаємо, що ми обрали. Це був емоційний вибір. Тепер подивимось. Я налаштований брати відповідальність і допомагати владі виконувати те, що вони обіцяли. Вони говорять багато правильних речей. Треба зробити так, щоб вони їх виконували.

— Були зустрічі з волонтерами.

— Зустрічався. Він сказав: ми відкриті. Але від його Адміністрації я не бачу поки запиту. Я бачу спроби захоплення влади різними людьми, які стверджують, що вони щось знають. А влада некомпетентна оцінювати компетентність цих людей.

— Самозванців там вистачає. Ну подивіться на ці призначення. Президенту потрібні люди, яким він може довіряти. Але чи вистачить в нього таких людей на всю державу? Президентство тягне за собою величезну кількість призначень. А йому нема кого поставити. Тому ліплять у найкращих традиціях "з гівна і палок".

В оточенні і голові Зеленського борються дві парадигми. Одна – це те, що йому нашептали в Берліні і Вашингтоні: чувак, в тебе варіантів два, але по факту один. Вони порозбивали "рожевих слоників" в його голові і показали, що все не так просто. Але таких "рожевих слоників" в нього ще багато. Деякі речі він спробує зробити. Можливо, щось навіть вийде. Я за те, щоб в нього вийшло. Я за те, щоб країна рухалась. Ми застрягли в перехідному періоді. Не можна зуб вирвати наполовину. Питання в тому, чи Зеленський – та людина, яка може це зробити. Побачимо.

А інша парадигма – це та, що йде збоку медведчуків, портнових і так далі. У них різні інтереси. Інтерес Медведчука – просто злити Україну у руки Росії. Інтерес Портнова – повернутись до влади, узурпувати, помститись. Але це все одна і та сама історія про відхід від демократії, розворот від європейського курсу, до Росії. Прошу вважати це моїм оціночним судженням.

— Ні. Нам є про що поговорити з Макаревичем і Ахеджаковою. Я готовий говорити з тими, хто ходив на мітинги проти подій в Криму і на Донбасі, хто виступає проти путінського режиму і не казав, як Навальний, що Крим – це бутерброд. З усіма іншими – після вибачень і після того, як вони повернуть наші території. Тоді можна буде поговорити.

— Від війни втомились найбільше ті, хто на ній ніколи не був. Серед тих, хто обрав Зеленського, дуже багато таких, в кого всередині шкребе: йде війна, а я нічого не роблю. Вони відчувають сором. Це як мати позашлюбну дитину і не визнавати її. Це пляма на їхній совісті, яку можна витерти двома шляхами – або закінчивши війну шляхом капітуляції чужими руками. Або знайти формат, в якому ти можеш захищати країну – допомагати грошима, тиснути на владу, та в самій армії повно штабних посад. Є мільйон способів сказати потім дітям, що ти зробив все, що міг.

— Це нормально. Ізраїль он 70 років живе з війною і все в порядку. Слухай, ми цю війну можемо закінчити поразкою.

— Ні, Донбас якраз Росії потрібен всередині України на умовах федералізації. Це і буде нашою поразкою. Донбас в складі України, який зможе заблокувати наш вектор на ЄС і НАТО. Донбас, де умовний "моторола", обраний у парламент, зможе сказати, що Україна у НАТО ніколи не піде – оце буде поразка. З отакої країни я готовий буду емігрувати і проситиму вимкнути за собою світло в аеропорті.

— Припускаю, що можуть. Тому що серед виборців Зеленського занадто багато сцикливих чоловіків, яким війна муляє. Зеленський пообіцяв протягом року війну закінчити. Його позиція у зверненні до Путіна була: припиняємо стріляти, ви віддаєте нам назад те, і те, і те – і тоді "пагаварім". Побачимо, наскільки його вистачить витримати таку позицію в довгій грі. Тому що в якийсь момент перед ним на стіл ляжуть дві карти – одна це його рейтинг, інша – це війна. І йому доведеться вибрати.

— Ні. Ми це зробили. Іловайськ був про це. Ми зробили все, що могли.

— Або померти, або переворот. Цікава річ. Є версія, що російська пропаганда виникла в той момент, коли в Кремлі зрозуміли, що бунтарські настрої починають розтікатися по регіонам, і є вірогідність "бєссмислєнного і бєспощадного руського бунта", який втопить все в крові. В них мирного Майдану не буде. Тоді з'явився Кисєльов і фейкові новини.

— Ні. Вже років 20.

— Я вірю, що якщо Україна зможе побудувати міцні інститути... От судову систему. Я не хочу судів, які відпускають Труханова, тому що була порушена якась там процесуальна норма...

— Так. Я хочу, щоб наші суди судили по справедливості. Інакше це шлях до народних бунтів.

— Так. Подобається. Слухай. Ми молода демократія.

— Слухай, ну а скільки Америці?

— Ну от. Десь років через 200 поговоримо.

Я вважаю, що нам потрібні міцні інститути, міцна армія, правоохоронна система, якісні спецслужби, які займаються не заробітком, а безпекою. І головне – має бути громадянське суспільство. Коли є інституції і громадянське суспільство, то, в принципі, п'ять років і перетерпіти погану владу можна.

І має обов'язково бути свобода слова. Допоки мені жодного разу не сказали "так більше не говори" – я можу тут працювати.

— Волонтерство закінчується тоді, коли ти забуваєш, навіщо починав. Я починав, щоб врятувати життя хоча б одного з тих, хто за нас воює. Я знаю особисто багатьох, хто живий завдяки тому, що зробили ми на зібрані гроші. Ми об'єднали людей навколо ідеї того, що в складні часи потрібно гуртуватися. Ми дали тисячам людей ліки від розчарування і зради.

— Я піду в кінці наступного року. Перші півроку після дємбєля бійці просто відпочивають. Тому перші півроку я буду робити рівно нічого. Поїду подорожувати. Потім піду в менеджмент, в бізнес. В політику я, скоріше, не бачу сенсу йти. Туди можна іти, коли ти розумієш, що зможеш впливати на дії фракції, а не будеш просто рукою, яка підіймається по команді лідера.