Ілона Довгань

Ілона Довгань

Ведуча вечірніх ефірів 24 каналу Ілона Довгань має фантастичний талант спонукати людей до розвитку. В принципі, цьому присвячена вся її кар'єра. Вона працювала на регіональному телебаченні, була кореспондентом на каналі 1+1, редактором та журналістом на Новому каналі. Згодом – стала ведучою новин на ТРК "Київ". Потім - працювала на телеканалі НТН ведучою новин та програм-інтерв'ю з політиками. Далі – були робота ведучою на ТСН, боротьба проти цензури, створення освітніх проектів для молодих журналістів. А ще робота на телеканалі ТВІ та Громадському радіо, активна робота на розвиток суспільного мовлення. І, зрештою, всі ті авторські проекти про зміни в інших країнах, реформи, цікаві ініціативи, досвід, який може бути прикладом для України. Все це було спрямоване на те, аби зробити зробити Україну кращою.
В інтерв'ю сайту "24" Ілона Довгань розповіла про те, як їй вдається стільки сил спрямовувати на удосконалення оточуючої реальності, пояснила, чому їй настільки важливо займатись просвітництвом та поділилась маленькими секретами роботи телевізійників.
Мені здається, що вся твоя кар'єра – вона про розвиток. Про розвиток тебе і про розвиток інших. Правда?
— Правда. Для мене журналістика – це, у першу чергу, просвітництво. Не розважалівка, трохи інформування, а саме просвітництво і розвиток. Я іду туди і роблю те, що мені самій цікаво, де я розвиваюсь і таким чином розвиваю інших, займаюсь просвітництвом великої маси людей. Для мене це важливо.
І, здається, при виборі місця роботи ти особливо не зважала ані на рівень комфортності, ані на заробіток, ані на престижність каналу. Ти йшла туди, куди тобі було потрібно в той момент. Так?
— Так.
Після того, як пішла з 1+1, тебе часто питали, чи не шкодуєш...
— Тоді був такий момент, коли не все залежало від мене. Ми виступили проти цензури на каналі, тоді взагалі в країні "закручувались гайки", були важкі часи. Згодом нас звідти "попросили". Просто не давали роботи і казали, що краще нам піти. Історія затягувалась, я написала заяву за власним бажанням. Це пройшло якось непомітно, без особливої уваги й підтримки. Рік була без роботи, бо це вже сталося на початку сезону, тоді такого розмаїття каналів та радіостанцій не було.
Що тобі дало кожне із твоїх місць роботи?
— Розвиток і досвід. Коли я вперше прийшла на маленьку телекомпанію на Полтавщині, де починала, це була реалізація мрії, там було цікаво вчитися і все пізнавати. Бути корисною людям. Потім було навчання в універі Шевченка і, відповідно, переїзд у Київ. Потім – на кожному каналі щось нове було.

На "НТН" була сильна школа. Нас приїжджали навчати НТВ-шники. Для мене взагалі тоді все було відкриттям, я почала ширше вивчати українську політику, весь її бекграунд.
Навіщо?
— Аби вести з політиками розмову на рівних, потрібно було багато про що знати. Я тоді копала, копала – ночами не спала, щоб розумітись на тому, про що говориш з гостями. Тоді багато було політиків, взагалі був активний політичний процес в Україні – Помаранчева революція, постмайданний період... Було цікаво.

На "Плюсах" потрібно було все фахово подавати, там працювало багато досвідчених колег, на яких можна було рівнятись, з якими було дуже цікаво. І там я побачила, як люди відповідально ставляться до своєї роботи, намагаються зробити все якнайкраще.

ТВі для мене був канал інтелектуальний, по-перше. Це був 2013 рік, єдиний канал, де було багато зібрано опозиціонерів та інтелектуалів – Рахманін, Портніков, Бурмака... Всі програми – цікаві: і музика, і література, сатира про політику, і купа всього. Ну і майже єдина опозиція тій владі. На "UA. Перший" теж було цікаво – перше суспільне телебачення за всю історію. До того ж, я їздила дивитись, як це працює в інших країнах. Ну, і "Громадське радіо" паралельно було. На "Громадському" – крута компанія. Незалежне радіо – коли немає власника, коли немає за цим медіа якогось бізнесу – це було чудово! Вважаю, що три роки свого життя, які я вклала у Суспільне, за тих умов – це не мало. В якийсь момент відчула, що не можу далі там розвиватись та реалізовуватись через брак ресурсів.
Що спонукало погодитись на пропозицію 24 каналу?
— В принципі, давно тепло ставилась до каналу. Подобалось, що він помітно проукраїнський. Програми "Зроблено в Україні", "Перемоги України", "Мандрівки Україною" – вони для тих, хто любить свою країну, як би пафосно це не звучало. Ну і знову ж "розвивалки" для дорослих – "Історії успіху", "М-стиль", "Музеї світу", "Диктатори" – вони мені дуже імпонують. Коли вже запросили на співбесіду, ми поговорили, співпали якісь погляди, і я подумала, що нам по дорозі.

Навіть аура сподобалась: і географічне розміщення, і офіс у старовинному будинку, у красивому місці. Тут відчувається турбота про людей.
Твої авторські програми розраховані на людей, які не лінуються думати. Це був свідомий вибір таких серйозних тем?
— Це те, про що я казала: хочу розвивати людей, розвивати країну. Ці програми були для того, щоб піднімати рівень освіченості українців, по-перше. По-друге, щоб показати, що ми можемо бути кращими, що можемо рухатися, що і як нам для цього потрібно робити. Причому показати це все у легкому форматі, який доступний широкому загалу. Багато людей відгукувалися і казали, що такі програми їх надихають. От хочеться робити такі речі, які надихають людей загалом.
Бути ведучою і бути автором програм – різні речі. Що тобі ближче?
— Бути автором програм.
Тобі не принципово показувати обличчя у кадрі?
— Не принципово. Можна з'явитися у кадрі, щоб зробити якійсь певні акценти, показати, що ти теж це переживаєш, що ти не просто хтось, хто начитує. Але постійно бути в кадрі не обов'язково, купу разів на день – ні. Можна вже раз на тиждень, але дуже змістовно, фахово, з правильними речами виходити до людей. Принципово про що ти говориш, навіщо це все і у що ти вкладаєш своє життя.
Який наступний проект ти хотіла б зробити? Питаю не про плани, а про бажання.
— Щось надихаюче. Люди зараз дуже зневірились, у мене самої є таке відчуття. Тому хочеться зробити щось про тих, хто надихає всередині країни. Показати, що в Україні є багато людей, які піднімають країну, змінюють її. Що у нас все можливо.
Відповідно, на що це має надихнути?
— Відповім цитатою: на покращення життя вже сьогодні!
Ти вже бачила результати отакої журналістської роботи? Ну, от є конкретні люди, які почали щось робити, надихнувшись інформаційним продуктом?
— Мені щастило, мене запрошували туди, де був певний підхід до цільової аудиторії. Там працювали з тими і для тих, хто хотів щось змінювати. От, наприклад, "Громадське радіо" – там працюють люди, які щось хочуть змінювати, а не просто за рейтингами тягнуться. Вони тягнуться за тим, щоб робити якісну журналістику.
Професіоналів багато?
— Багато.
Є думка, що молодь росте така собі, що їй нічого не цікаво…
— Багато поверхневого, так. Особливо – на телеканалах. Але є на нашому ринку фахові журналісти. Серед молоді теж є такі.
Є принципова різниця між молодими журналістами, які зараз починають працювати, і між тими молодими журналістами, з яким разом починала ти?
— Звичайно. Зараз інша ера, цифрова, молодь більш просунута у цьому питанні, вони багато чого вміють. Ми, коли починали, мали менше інструментів, потрібно було щось десь вишукувати, крупинками збирати знання, поки дійдеш до того, що хочеш. У них зараз дуже багато можливостей і для розвитку, і для навчання. Ну і рівень свободи зараз інший в суспільстві і в медіа теж.
На чому потрібно робити акцент при навчанні?
— Фахово робити свою роботу – це зрозуміло. Вчити глибинні, суті, я б сказала. Має бути більш глибинна аналітика, вони мають вміти робити серйозніші речі. Ну, і вони мають розуміти цінності.
В цілому, молоді журналісти – перспективні? Бо, практиканти, які приходять до нас, часто вимагають, аби їх одразу поставили у кадр та показали на телебаченні.
— Я теж таких бачила. Частково – їх розумію. Я вже спостерігаю за життям і філософськи до багатьох речей ставлюсь.
Телебачення – набагато глибше, ніж просто стати в кадр з красиво нафарбованим обличчям?
— Так. Я хотіла на телебачення, починала з телебачення, але, будучи на "Громадському радіо" у 2013 році під час Майдану, отримала шалений кайф від роботи на радіо. Там немає нічого, що відволікає від суті. Звичайно, для того, щоб передати інформацію, на телебаченні більше інструментів – там 80% візуалки, це зрозуміло. Це як вчили нас в "Інтерньюзі" – думати картинкою і під картинку писати текст. Але якщо це якась розмова з цікавою людиною, якась суть, то тоді достатньо слухати.
Бути ведучою новин – це складно?
— От приходять молоді дівчата і говорять: "Я хочу бути ведучою – нафарбують, красиво одягнуть, по телевізору покажуть". Але ж це 0,05% від тієї роботи, яку реально потрібно робити! Потрібно бути в темі, потрібно бути в матеріалі, потрібно багато чого знати, мати залізні нерви, мати аналітичне мислення, глибоко рити і розуміти, що за цим стоїть. Принаймні, я собі так уявляю "бути ведучою новин". Потрібно також блискавично реагувати на все під час ефіру, бо ведуча – не просто красиве обличчя. Це – постійна робота над собою і постійний "тонус".
Тобто, потрібно як мінімум мати якийсь загальний суспільно-політичний бекграунд, постійно розвиватись і мати розум, аби вести розмову так, аби було цікаво на це дивитись.
— Так. А навіщо посередність? Тим більше в наш інформатизований вік.
В чому основна різниця між тобою в кадрі і тобою поза кадром?
— За кадром я м'якіша, маю інші нотки в голосі і спокійніша. Менш вимоглива до себе та до оточуючих. На роботі – дуже вимоглива, такий от мінус.
Чому мінус?
— Тому що багатьом людям не подобається, коли їх занадто нагружають і напружують, а я у роботі – чіпляюсь і напружую. Навіть у дрібницях.
Тому що від цього залежить результат твоєї роботи?
В— Від цього залежить якість всього продукту. Якщо людина включила телевізор – вона має отримати якісну інформацію. Ти ж не будеш пояснювати новинним рядком "ой, тут людський фактор, у нас не приїхав той, у нас це вийшло не так". Звичайно, у мене і до себе є зауваження. Звичайно, і я їх важко переживаю. Але поза кадром все набагато простіше, спокійніше, м'якіше. Ще мені часто кажуть: "У кадрі Ви виглядаєте дорослішою і серйознішою".
Телебачення – це наркотик?
— Вже не можу так сказати. Мій наркотик – це журналістика і просвітництво. Уже важливіше передати людям суть, а не просто бути в кадрі. За роботою на телебаченні має бути певний сенс.
За що ти любиш журналістику?
— За можливість просвіщати: і через розмови з фантастичними людьми, і через показ досвіду інших країн, і через те, чому вчишся сам.
В який момент отримуєш найбільший кайф від роботи?
— Коли був у робочому процесі особливий творчий, магічний момент, коли результат вийшов таким, яким запланували, коли розумієш, як створений продукт дійшов до кінцевого споживача. І це має сенс для людей.
Ти збираєш добірки фільмів. Які вони?
— Різні. Є – на тему спікерства, є – на тему журналістики, є – підбірки певних режисерів, якийсь арт-хаус. Є збірка фільмів з Одрі Гепберн, є добірка українського кіно. Є про стосунки.
Чому колекціонуєш саме кіно ?
— Бо кіно – один із найефективніших інструментів. І впливу, і розвитку. Ми ж не можемо постійно читати, читати, читати. Інколи щось подивився, і тебе це наштовхнуло на якісь роздуми. От, наприклад, фільм "Парфумер" і книжка дуже відрізняються. Мені цікаво було подивитись як режисер передасть вплив аромату, і в фільмі є для цього дуже цікаві візуальні засоби. Подивіться і порівняйте.
Ти, як людина, яка ретранслює новини, яке кіно порадиш подивитись глядачам, щоб знизити рівень інформаційного негативу?
— З останнього, що вразило – "Щасливого Різдва". Це не для сімейного перегляду. Але дуже сильне кіно, про цінності і благородство людей.
Ти особисто після "передозу" новин яке кіно дивилась би?
— Ніяке. Мені хотілося би трішечки якогось вакууму, на який потім ляже щось приємне.
Які новини найбільше любиш озвучувати глядачам?
— Позитивні. Ті, які або освічують, або дарують приємні емоції. Ну, от, наприклад, у нас був сюжет, як люди на Херсонщині вирощують крокуси і з них роблять шафран. Як люди не виїхали, а змінюють світ, своє життя, роблять добро іншим.
Як ти прийшла до ідеї просвітництва?
— У мене це було від початку. Тому і хотіла йти в журналістику. Ну, по-перше, тримати руку на пульсі, бо це тримає в тонусі. А по-друге, я думала – вчителювання чи журналістика? Вчителювання – це менший вплив, журналістика – більший. Змінювати життя на краще.
Викладання, курси і тренінги – це поєднання напрямку…
— Так, воно все підтягується.
Ти любиш, коли тебе називають громадським діячем?
— Не дуже.
Чому?
— Громадський діяч – це Маринович чи Брюховецький. У мене – це просто громадянська позиція і все.
А ти тоді хто?
— Людина, жінка, українка.
Ти сама новини дивишся?
— Деякі. Але найчастіше – без звуку і часто перемикаю. Коли збираюсь на роботу – дивлюся, щоб бути в курсі. Інколи дивлюсь тижневики, які мені подобаються, або які знайомі колеги роблять, або якщо якусь тему цікаву взяли. Ну, а так все підряд – ні, звичайно.
Дивишся без звуку – тому що він не потрібен?
— Мені з картинки вже зрозуміло, про що йде мова. Інколи інформація починає мене переповнювати, то досить картинки.
У тебе є рецепт, як зменшити об'єм інформації, які впускаєш у себе щодня?
— Абстрагуватися. Переключатися на щось інше, приємне. Розвантажуватися, розуміючи, що я йду по вулиці і це – вже позитив. Знаходити позитив у простих речах.
Сайт "24" вдячний ресторану "Альтруіст" за надання місця для проведення інтерв'ю.

Автори проекту:
Поділитись з друзями:
7Усі права захищені. © 2005—2018, ПрАТ "Телерадіокомпанія "Люкс", Сайт "Телеканалу новин 24".
Made on
Tilda