В результаті ядерної атаки американців на японські міста Хіросіма і Наґасакі одразу загинуло більше 130 тисяч людей, а протягом декількох наступних місяців ще близько півмільйона осіб померло від ран та радіаційного ураження.
Ці бомби були єдиною використаною атомною зброєю за період Другої світової війни.

Атака США на Хіросіму і Наґасакі стала однією із найбільших трагедій 20-го століття.

Перед тим, як скинути атомні бомби, американці певний час не обстрілювали іншою зброєю потенційні цілі — міста Хіросіму, Йокогаму, Кокуру та Ніїґаті. Таке рішення було прийняте для того, щоб чітко побачити силу руйнувань саме атомної бомби. Люди ж, помітивши, що у цих містах спокійніше, почали, сподіваючись на безпеку, перебиратись туди із інших населених пунктів Японії. Згодом у списку можливих цілей Йокоґаму замінило Наґасакі, на яке і скинули одну із бомб.


Хіросіма

Першим містом, яке бомбардували американці, стала Хіросіма. 6 серпня 1945 року на нього скинули атомну бомбу під назвою "Малюк".
В районі 500 метрів від епіцентру вибуху бомба миттєво обвуглила тіла людей та випарувала із них всю воду, зруйнувала всі споруди. Далі, в радіусі 2 кілометрів від вибуху, тих, кого не вбила ударна хвиля, зсередини поступово зруйнувала радіація. Хіросіму охопила пожежа, що зайнялась у центрі та розрослась на територію радіусом 11,4 км. Вогонь швидко поширювався і знищив багато вцілілих після "Малюка" споруд, що розташовувались далеко від епіцентру вибуху ядерної бомби.
Після цих подій місто було майже повністю знищено.

Наґасакі

Через три дні після бомбардування Хіросіми, 9 серпня 1945 року, другу атомну бомбу з назвою "Товстун" скинули на місто Наґасакі. Ця бомба вбила близько 110 тисяч людей, більша половина із яких загинули від опіків, а решта — від пошкоджень ударною хвилею або надмірної дози радіації.

29 вересня 1957 року на хімкомбінаті "Маяк", розташованому у закритому місті Челябінськ-40 (сьогодні Озерськ) сталась перша в СРСР радіаційна надзвичайна ситуація. За офіційною версією, вибух на хімкомбінаті стався через вихід із ладу системи охолодження. Іншою імовірною причиною називають помилкові дії персоналу, в результаті яких у бак-випарник додали невідповідний розчин, що спричинив ядерний вибух.

Безпосередньо від вибуху не загинув ніхто, але у повітрі опинилась чимала доза радіоактивних речовин. У порівнянні з Чорнобильською катастрофою, доза радіації Киштимської аварії менша у 19 разів.

Радянська влада тривалий час намагалась уникнути розголосу інформації про аварію та не повідомила місцеве населення про радіоактивне забруднення. Лише через тиждень після вибуху евакуювали 1100 осіб із найближчих до "Маяка" територій. В цілому, 4650 людей покинули свої домівки на забрудненій радіонуклідами території. Тим же, хто залишився жити в цих місцях, на тривалий час заборонили використовувати землю для господарської діяльності.

Все ж таки, повністю приховати аварію Радянському Союзу не вдалося через велику площу радіаційного забруднення та дослідження цієї теми зарубіжною пресою і науковцями. Тим не менше, СРСР вперше визнав, що на хімкомбінаті "Маяк" стався радіаційний вибух лише у 1989 році.

3 грудня 1984 року в індійському місті Бхопал сталась техногенна катастрофа, точної причини якої не можуть назвати і сьогодні. В результаті аварії 3 тисячі людей загинули одразу (третина із них – діти) і ще 15 тисяч — протягом найближчих років.
Бхопальська катастрофа також завдала шкоди здоров'ю, за різними даними, від 150 до 600 тисячам осіб, 20 тисяч із яких втратили зір.

Величезну кількість потерпілих можна пояснити високою щільністю населення, браком медпрацівників та погодними умовами, які сприяли швидкому розповсюдженню отруйних речовин.

У час аварії в Індії тривав період тривалої засухи і пестициди, якими займався завод Union Carbide, стали менш потрібними. Через падіння попиту на них керівники компанії зазнали вагомих збитків та скоротили частину персоналу. Тим же, хто втримався на робочому місці, довелося виконувати роботу, до якої вони не були належним чином підготовлені.

Протягом 1981-1984 років на заводі сталося декілька дрібних хімічних аварій, а профспілка неодноразово скаржилась керівництву на недієвість системи безпеки. За різними версіями, причиною викиду 42 тонн отруйних парів в атмосферу стала необережність працівників або спланований саботаж когось із них.

Компанія Union Carbide виплатила жертвам катастрофи 470 мільйонів доларів, в обмін на їхню згоду відмовитись від подальших судових позовів.

Згодом, у 2007 році, сімох колишніх керівників індійського відділення компанії таки засудили до двох років в'язниці та штрафу розміром 100 тисяч рупій (близько 2100 доларів).

Вибух четвертого реактора Чорнобильської атомної електростанції вночі 26 квітня 1986 року забрав життя чималої кількості людей. Щоправда, за офіційними даними, одразу загинула 31 людина, і лише близько 2 тисяч померли згодом.
Суттєво більше осіб постраждало від ураження радіоактивними речовинами, які вітер розвіяв не лише на найближчі населені пункти, а й на інші країни — радіоактивна хмара пройшла частиною СРСР та Європи, і зачепила східну частину США.

Природоохоронна організація Greenpeace говорить про дані, згідно яких лише серед ліквідаторів аварії померли десятки тисяч осіб, і ще більше захворіли на рак та інші хвороби, викликані радіацією. У організації "Союз Чорнобиль" же повідомляють про смерть 60 тисяч та інвалідність 165 тисяч із загальних 600 тисяч ліквідаторів аварії.

Викид радіації від руйнування реактора ЧАЕС був в десятки разів потужнішим за вибух ядерної бомби, яку американці скинули на Хіросіму у 1945-му. Але, оскільки в перші години після аварії ніхто із присутніх там людей не усвідомлював масштаби катастрофи, пожежники та персонал АЕС працювали без спеціального одягу. У результаті, більше двохсот осіб захворіли на гостру променеву хворобу, 29 із яких померли вже через декілька місяців, і ще близько 15 — згодом.

Внаслідок Чорнобильської катастро­фи в Україні постраждало майже 3,23 млн осіб, більше 358 тисяч бра­ли участь у ліквідації наслідків аварії, 130 тисяч були евакуйовані 1986 року або відселені пізніше.

Лише на часткову ліквідацію наслідків цієї катастрофи витратили близько 200 мільярдів доларів.

Аварія на атомній електростанції Фукусіма-1 сталась 11 березня 2011 року та одразу забрала життя двох осіб, ще близько 60-ти людей постраждали від травм через небезпечну дозу радіаційного опромінення. Евакуювали з небезпечної зони, за різними підрахунками, від 185 до 320 тисяч осіб. Та слід врахувати, що деякі із них покинули свої домівки через землетрус та цунамі.

Завдяки вчасній евакуації мало хто постраждав, та навіть ті, хто жив в радіусі 2 кілометрів, не отримали великої дози радіації. Проте, експерти стверджують, що сповна про наслідки радіаційного опромінення можна буде говорити не раніше, ніж за 15 років.

Прийнято вважати, що ці стихійні лиха стали єдиною причиною аварії на АЕС Фукусіма-1. Але людський фактор також присутній, адже при проектуванні станції погано продумали систему охолодження реакторів. Реактори витримали колосальне навантаження, в той час як катастрофа відбулась якраз через недоліки допоміжних систем.

АЕС витримала землетрус, три діючих реактора одразу ж заглушила система аварійного захисту. Але 6-метрова хвиля цунамі, яка накрила Фукумісу-1, вивела з ладу системи охолодження, і в результаті перегріву активних зон стався вибух на першому енергоблоці АЕС із викидом радіації у атмосферу. Згодом стались вибухи і на інших енергоблоках. Для охолодження реакторів вирішили вливати в їхні гермооболонки морську, а потім і прісну воду. Це стало основною стратегією боротьби із перегрівом, аж поки в кінці травня не відновили подачу електроенергії до системи охолодження.

Радіаційне забруднення атмосфери було порівняно неістотним, а морська вода, яку використовували для охолодження, завдала суттєво більших збитків навколишньому середовищу. Після використання вона знову опинялась в океані, несучи туди радіоактивні речовини. До кінця березня радіація у воді на відстані 330 метрів від Фукусіми-1 перевищувала норму у 4385 разів.

Фукусіма-1 тримає світ у напрузі і сьогодні, адже реакції на електростанції ще не припинились повністю. Та до 2050 року АЕС планують повністю демонтувати.