Особливих масштабів приплив українців до Криму набув у XVI–XVII століттях. Хоча стосунки вони точно підтримували і до того – зрештою, чумаки мусили до когось їздити по сіль і укладати з кимось торговельні угоди. Відомо, що кримські хани дозволяли козакам рибалити у чорноморських лиманах та на узбережжі Азовського моря. У свою чергу, запорожці надавали кримським татарам можливість випасати худобу на своїх землях. Після стихійних лих кримці та українці абсолютно добровільно допомагали одне одному повернутися до нормального життя.

Разом з тим, у XVI–XVII століттях татарсько-турецькі набіги на Україну стали значно активнішими, і українці щороку поповнювали невільницькі ринки Євпаторії, Феодосії та Карасубазара. Українські козаки відповідали Кримському ханству регулярними морськими та сухопутними військовими походами на Крим, під час яких неодноразово визволяли з полону бранців-християн.

Паралельно із взаємними набігами, кримці та українці активно укладали військові союзи проти спільних ворогів. Які були дуже вигідними для обох народів. Словом, вони мали здорові стосунки середньовічних державних діячів та їхніх підлеглих.

У 1521 році черкаський і канівський староста Остафій Дашкевич спільно з ханом Мехмедом І Гераєм здійснив похід на Москву і Казань.

У 1624–1625 роках в урочищі Карайтебен Військо Запорозьке уклало з Кримським ханством перший відомий наразі договір про взаємний ненапад і військово-оборонний союз.

Таку політику суттєво розвинув гетьман Богдан Хмельницький. У березні 1648 року він підписав із Кримським ханством Бахчисарайський договір, спрямований проти Речі Посполитої.

Після чого зневірений Хмельницький розірвав українсько-кримський союз і пішов на угоду з Москвою. Але є одне але.

Як і будь-яка держава, Кримське ханство мало власні інтереси. З одного боку – потрібно було змусити Річ Посполиту сплачувати данину. З іншого – створити лояльну для себе козацьку державу, яка прикривала би Крим і від Польщі, і від Москви. Тому надмірне посилення Хмельницького теж не влаштовувало кримського хана. Хмельницький, як спритний дипломат, випробовував різні комбінації союзів.

Зрештою, вже через півтора року після укладення союзу з Московським царством, Хмельницький розчарувався у своєму рішенні і відновив приязні відносини із Кримом. У листопаді 1655 року українці й татари домовилися, що "хто був би ворогом Війську Запорозькому, то й хану ворогом буде, і хан нікуди не вирушить зі своїм військом, але туди піде, куди Військо Запорозьке вирушить".

Дружбу з кримськими татарами продовжили наступники видатного гетьмана. У 1659 році Іван Виговський саме з допомогою хана Мехмеда IV Герая розгромив велике московське військо під Конотопом. Це був яскравий приклад успішної бойової співдружності козаків і татар. Слава Конотопської перемоги однаковою мірою належить як українському, так і кримськотатарському народам.

Протягом 1666-1671 років гетьман Петро Дорошенко в союзі з Кримським ханством з перемінним успіхом вів бойові дії проти Речі Посполитої. Наприклад, у грудні 1666 року козаки й татари розбили поляків у битві під Браїловим на Поділлі.

На початку 1711 року гетьман Пилип Орлик уклав із Кримським ханством Кайрський договір про оборонно-наступальний військовий союз, спрямований проти російського царя Петра І. Результатом договору став похід українських і кримськотатарських військ на Правобережну Україну (від Бендер до Білої Церкви і Фастова) та рейд на Слобожанщину.

Варто зазначити, що останні кількасот років у росіян є традиція: щоразу, коли вони намагаються окупувати Крим, починають репресії проти кримських татар. Щоразу пояснюючи це або неспроможністю Кримської держави бути незалежною, або приналежністю Криму до "ісконно русскіх зємєль" (так вони пояснюють власні окупації будь-яких територій).

У 1783 році цариця Катерина ІІ видала маніфест про знищення Кримського ханства і приєднання його території до Росії. Гноблення з боку російської адміністрації та експропріації земель у кримськотатарських селян спричинили масову еміграцію кримців до Османської імперії. Дві головні хвилі еміграції припали на 1790-ті та 1850-ті роки. Це стало причиною занепаду сільського господарства і практично повного знелюднення степової частини Криму. Поступово до Криму почали переселятися колишні запорожці. Однак царський уряд зовсім не бажав масового заселення українцями Криму.

Знаменитий князь Григорій Потьомкін прямо заявляв, що регіон слід заселити "російськими вихідцями з метою зміцнення за Росією та обрусіння приєднаних областей". Тому з усіх регіонів Російської імперії було організовано переселення до Криму церковників, кріпаків, відставних військових. Царська адміністрація навіть допомагала їм завести родини, цілими партіями переселяючи на півострів жінок. Все робилося задля максимальної русифікації краю та його повної інтеграції в імперський простір.

За даними перепису 1897 року, населення Криму становило майже 550 тисяч осіб, з них найбільше – кримських татар (35,55 %), росіян (33,11 %) і українців (11,84 %). Однак чимало істориків відзначали факти ігнорування українського населення під час перепису.

Він підтримував УНР, налагодив відносини з урядом у Києві і був прихильником спільної боротьби українців і кримців проти більшовиків.

Проте невдовзі на півострові почалися акції "червоного терору", учасники яких просто знищили Кримську Народну Республіку. Фізично. Челебіджіхана схопили і вивезли до Севастополя. В ніч проти 23 лютого 1918 року, після численних знущань, він був жорстоко убитий "революційними матросами", а його тіло втопили у морі.

У квітні 1918-го, під час визвольного походу військ Української Народної Республіки під командуванням Петра Болбочана на Крим, татарське населення радісно вітало українців і приєднувалося до них.

Спільними зусиллями українських, німецьких військ і кримськотатарських добровольчих формувань вдалося повалити більшовицький режим у Криму. Але наприкінці 1920 року "червоні" все ж спромоглися повністю окупувати півострів.

Під час Другої світової війни, одразу після звільнення Криму від німецьких і румунських окупантів, сталінський режим здійснив один із найбільших своїх злочинів. Весь кримськотатарський народ був звинувачений у співпраці з окупантами. 18-21 травня 1944 року радянські органи влади насильно виселили з території півострова близько 200 тисяч осіб. З них понад 190 тисяч були кримськими татарами, решта – це греки, болгари, вірмени, караїми. Виселили переважно до Узбекистану, Казахстану, Таджикистану і на Урал.

Приймаючи рішення про депортацію цілого народу, не бралося до уваги, що у складі Червоної Армії воювали понад 20 тисяч кримських татар. Щонайменше п'ятеро з них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Двоє – стали повними кавалерами ордена Слави і прирівнювалися за статусом до Героїв Радянського Союзу. Видатний льотчик-ас Амет-Хан Султан, який у 603-х бойових вильотах особисто збив 30 німецьких літаків (один із них – повітряним тараном), став двічі Героєм Радянського Союзу. Ще від 17 до 25 тисяч кримських татар були учасниками антинацистського Руху Опору.

Тільки з 1989 року татарам дозволили повертатися до Криму. До того часу дожили одиниці. З 2014 року в Україні 18 травня відзначають День боротьби за права кримськотатарського народу.12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію з Криму геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

В умовах сучасної окупації Криму російська влада продовжує дотримуватись власних репресивних традицій щодо кримських татар. Заборонено діяльність Меджлісу кримськотатарського народу. Частину кримців визнано екстремістами за їхнє віросповідання.

Проти кримськотатарських активістів регулярно порушуються справи про адміністративні правопорушення. Найбільше адмінпорушень було "вчинено" кримськими татарами ще у травні 2014 року, коли вони виходили на вулиці висловити протест проти заборони в'їзду на півострів лідерові кримських татар Мустафі Джемілєву. Кримінальні справи проти кримців здебільшого порушували за так звані масові заворушення 26 лютого 2014 року. Російські силові структури, намагаючись залякати критиків окупації півострова, влаштовують рейди на десятки домів кримських татар начебто в пошуках незаконної зброї, наркотиків та "екстремістської" літератури. Ті деякі адвокати, які не відмовляються захищати в кримських судах інтереси незгодних, зазнавали переслідувань з боку російської влади. Кримськотатарські лідери Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров у вересні отримали тюремні терміни за свій мирний активізм.

Окрім адміністративних і кримінальних справ, кримські татари піддаються ще й дискримінації за національною ознакою, їх звільняють з роботи, їхній бізнес піддається утискам.

Голова Меджлісу Рефат Чубаров, відповідаючи на запитання про спільний інтерес українців і кримських татар, сказав: "Для Української держави весь інтерес у тому, щоб повністю відновити свій суверенітет. І це також інтерес кримських татар, які хочуть зберегти свій народ. Нас скріпили останні події, особливо після депортації всі були об'єднані намаганням повернутися на свою землю. І це не просто було "хочу", це усвідомлення того, що якщо ми не на своїй землі, то ми втратимо себе і зникнемо".