Перемогти Путіна
та
вижити

Війна змінює. Кожна людина, яка повернулася із зони бойових дій, отримала стресову травму. У когось ця травма тяжча, у когось – легша, рівень травматизації – у всіх різний. Але травма – є. Це потрібно просто прийняти. Таким, як раніше, життя не буде. Це теж потрібно прийняти. Життя змінилось назавжди – на краще чи на гірше залежить уже від вас. Не ховайтесь в ілюзію, що скоро все само собою налагодиться і стане, як завжди. Так не буде. Співвідносьте свої мрії з реальністю.

Піклуйтеся про себе. Для того, щоб дбати про воїна та про родину, вам потрібні сили. Якщо ви не будете дбати насамперед про себе – сил не буде. Окрім того, якщо ви – дружина ветерана, не забувайте, що чоловікам не цікаві жінки, які приносять себе у жертву. Чоловікам цікаві жінки, які викликають у них живі емоції та інтерес. Як би він не страждав від ПТСР – він, у першу чергу, чоловік.

З повагою та розумінням ставтесь до нових звичок. Навіть якщо вони видаються вам дивними. Якщо ветерану потрібно спати окремо – не сприймайте, як особисте. Якщо йому необхідно сісти так, щоб бачити вікно та двері одночасно – хай сидить. Для формування почуття безпеки воїну потрібен час. Якщо він просить увімкнути світло вночі – поки що вся родина має звикнути. Його можна питати – чи надійна ця стіна? Що може статися? Проте, не можна знецінювати важливість цих розрахунків.

Чому це відбувається? Солдат має бути весь час у напруженні – щоб не пропустити нічого важливого. Заходячи у приміщення, солдат одразу оцінює ситуацію – товщину стіни, вікна. В його голові складено план дій, якщо відбудеться напад. Потреба постійно контролювати безпеку – це автоматичний процес.

У перший час після повернення бійця додому будьте передбачуваною. Не підходьте зі спини, намагайтесь спочатку потрапити у поле зору. Не робіть різких рухів. Навчіть цьому дітей. Війна формує у солдатах миттєве вмикання агресії. Миттєвий запуск руйнівного гніву – це теж адаптивний механізм. Якщо воїн хоче трохи побути на самоті – дозвольте йому це.

Намагайтеся спілкуватись із ветераном без емоційних сплесків, спокійно, тихо та чітко. Війна вчить солдата, що будь-яка агресія у свій бік сприймається як загроза. Навіть якщо це – розлючена кохана жінка, він бачить ворога. Автоматична реакція солдата на агресію – зустрічна агресія.

Не примушуйте розповідати про те, про що не готові почути. Не ставте дурні питання на кшталт "Ти вбивав людей?" чи "Ти бачив смерть?". Ви не знаєте, що саме ви спровокуєте.

Надокучливі розпитування можуть спровокувати флешбек – коли людина подумки повертається у бойову ситуацію, і цей спогад перекриває реальність. Наполегливими домаганнями з проханнями "Поговори зі мною, поділися" сім'ї, через незнання, переводять бійців у цю диссоціативну стадію, коли спогад реальніший за саму реальність. Це небезпечно.

Ви не можете відчути все, що він пережив. Ви не можете зрозуміти його досвід, як би сильно ви не співчували. Ви можете лише вислухати. Коли він сам буде готовий говорити. Для того, щоб ваш коханий почав чимось ділитись і переживати, він має знати – це безпечно. У першу чергу для нього. Захоче – розкаже. Просто дайте знати, що завжди готові вислухати.

Якщо почались проблеми з алкоголем – потрібна допомога фахівців. На сімейному рівні зупинити алкоголізм неможливо. Це – хвороба. Якби любов була здатна вилікувати алкоголізм або виразку шлунка – лікарів би не існувало.

Встановити стадію алкоголізації має нарколог, від стадії алкоголізації залежить лікування. Необхідно провести детоксикацію. Психотерапія повинна починатися вже після детоксикації. Йому потрібно створити мотивацію. Дружина – навіть безмежно кохана – мотивації створити не може.

Забудьте про жалість. І до нього, і до себе. З неї нічого доброго не виходить. Особливо, коли йдеться про залежність. Члени родини завжди є співзалежними. Це означає, що ми спочатку поступаємося, потім – підлаштовуємося. Так лише посилюється залежність від алкоголю. Ми продовжуємо сподіватися, що вилікуємо людину своєю любов'ю. Потім – перестаємо розуміти, звідки у нас почалася депресія, хвороби, тривожність і безсоння.

Якщо відчуваєте, що вам теж потрібна допомога психолога – ідіть до психолога. Не потрібно соромитися того, що ви не справляєтеся. Ви не можете впоратися і це нормально. Це – навантаження до якого життя вас не готувало. Тут потрібна допомога хорошого фахівця.