21 січня 1919 року у Хусті відбулися всенародні збори, де вирішили возз'єднати Закарпаття із Соборною Україною.

На збори, які ініціювали Михайло Бращайко, Степан Клочурак і Микола Долинай, прибули 420 делегатів від населених пунктів Закарпаття і близько 1000 гостей з навколишніх сіл. Всі вони одностайно ухвалили резолюцію, яка проголосила возз'єднання Закарпаття із Соборною Українською державою.
Там же сформували делегації для вручення цього рішення керівникам Української Народної і Західно-Української Народної Республік. Таким чином, укладаючи Акт Злуки 22 січня 1919 року у Києві, представники ЗУНР виступали і від імені Закарпаття.

На превеликий жаль, тоді втілити в життя рішення всенародних зборів у Хусті не вдалося – завадила складна міжнародна ситуація. Країни Антанти, які перемогли у Першій світовій війні, не визнали українську державність і передали Закарпаття до складу Чехо-Словаччини.

22 січня ми можемо святкувати 100-річчя однієї з найбільш славетних подій в українській історії – проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.

В Універсалі Директорії УНР, проголошеному на масовому мітингу на Софійській площі Києва, мовилося:

"Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України".

Вперше на конституційному рівні було реалізоване право українського народу мати єдину державу на всій території проживання. І хоча УНР не вдалося вистояти в запеклій боротьбі з більшовиками, подія 22 січня 1919 року стала правовим прецедентом для подальшої боротьби українців за власну незалежну і соборну державу.

8 лютого 1994 року Україна приєдналась до програми Північноатлантичного альянсу "Партнерство заради миру" ("Partnership for Peace"). Ця програма має сприяти відкритості процесів національного планування і формування військових доктрин, військових статей бюджетів, забезпечення демократичного контролю над Збройними силами, підтримання здатності та готовності брати участь у міжнародних миротворчих операціях під егідою ООН та ОБСЄ.

Україна бере активну участь в усіх заходах, передбачених індивідуальною програмою партнерства. У 1990-х роках на Яворівському полігоні на Львівщині відбувалися навчання "Козацький степ".

Починаючи з 1997 року щороку на чорноморському узбережжі України проводяться військові навчання "Сі Бріз". Із того ж року почалась робота консультативного комітету Україна–НАТО. Із 1998-го працює спільна робоча група України і НАТО із проведення військової реформи. 2005 року було започатковано інтенсифікований діалог України з НАТО. 2018 року Північноатлантичний альянс визнав прагнення України до членства в організації та надав нашій державі статус "країни-аспіранта". Це означає – запрошення до обговорення подальших реформ.

15 лютого 1989 року, після майже десяти років війни, Радянський Союз вивів свої війська із Афганістану.

Офіційне пояснення вторгнення радянських військ до цієї країни – "запобігання загрозі іноземного втручання". Формально СРСР прикривався неодноразовими проханнями з боку афганської влади. Реальною ж метою була підтримка промосковського режиму у слаборозвиненій гірській ісламській країні, яку роздирали міжусобиці.

Військові формування, які пропаганда СРСР називала "обмеженим контингентом радянських військ", виявилися безпосередньо втягнуті у жорстоку і криваву війну.

В Афганській війні взяли участь понад 160 тисяч українців. 2378 із них загинули. 60 українців – вважаються зниклими безвісти або тими, хто потрапив у полон і не повернувся. Поранення отримали більше 8000 українців, із них 4687 повернулися додому інвалідами.

Щороку 15 лютого відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

18–20 лютого 2014 року Революція Гідності у центрі Києва увійшла в найзапеклішу стадію.

20 лютого на Майдані Незалежності та прилеглих до нього вулицях снайпери розстріляли протестувальників. То був найкривавіший і найтрагічніший день за весь час проведення масової акції протесту.

За свободу і майбутнє України віддали свої життя 109 протестувальників. Тепер ми називаємо їх Небесною Сотнею. 101 з них посмертно отримав звання Герой України.

Трагедія протистояння на київському Майдані та у різних регіонах країни призвела до падіння режиму Віктора Януковича. 22 лютого 2014 року Верховна Рада України 328 голосами підтримала постанову про "Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України". Сам Янукович і деякі високі посадовці з його команди втекли до Росії. Найближчими днями після того розпочалося російське військове вторгнення на українські землі.

21 березня 2014 року було підписано політичну, а 27 червня – економічну частину Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Саме це і було однією з найперших вимог протестувальників на початку Революції Гідності.

25 лютого 1634 року під час чергової московсько-польської війни московська армія капітулювала під Смоленськом.

Яким чином ця подія стосувалася України? Справа в тому, що суттєву допомогу польсько-литовському війську надали українські козаки під проводом Гетьмана Тимофія Орендаренка. Від 12 до 20 тисяч козаків із 10 гарматами брали участь в бойових діях під Смоленськом. Вони успішно виконували розвідницькі завдання, здійснювали рейди ворожими територіями.

У підсумку, московське військо, що взяло в облогу Смоленськ, саме потрапило в оточення і було змушене капітулювати. Через цю поразку цар Михайло Романов звинуватив командувача Михайла Шеїна у державній зраді та наказав стратити його на Красній площі Москви.

Під час розпаду Чехословацької держави (Чехію окупували гітлерівці, а Словаччина проголосила незалежність) 15 березня 1939 року українське Закарпаття заявило про свій суверенітет.

Новостворена держава була президентською республікою з єдиною державною мовою – українською. Державним прапором та гімном Карпатської України були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн "Ще не вмерла України". Президентом Карпатської України обрали Августина Волошина, який призначив прем'єр-міністром Юліана Ревая. Головою парламенту (Сойму) обрано Августина Штефана.

Карпатська Україна існувала недовго – вже 15–18 березня 1939 року Карпатська Україна була окупована Угорщиною з дозволу нацистської Німеччини. Героїчний опір чинили бійці організації народної самооборони "Карпатська Січ", яких налічувалося, за різними даними, від 2 до 6 тисяч. Партизанська боротьба проти угорських окупантів на Закарпатті тривала до початку літа 1939 року. За підсумками Другої світової війни Закарпаття у 1945 році приєднали до Радянської України.

21–25 квітня 1944 року відбувся бій між частинами Української повстанської армії та НКВС під селом Гурби на Рівненщині.

В бою брали участь 5 тисяч бійців із загонів УПА-Північ і УПА-Південь. З радянського боку задіяли до 30 тисяч бійців, а також застосовували авіацію, бронепоїзди, танки, кінноту.

Енкаведисти, яких було набагато більше, оточили відділи УПА. Українські повстанці, обмежені у набоях і продовольчих запасах, були змушені йти на прорив. Пішли – і прорвались з оточення. Розлючені сталінські карателі спалили навколишні села Гурби і Антонівці, а їхніх мешканців примусово виселили.

За даними УПА, повстанці втратили в бою 80 бійців загиблими, 200–300 пораненими і полоненими, знищивши при цьому близько 1000 енкаведистів. За версією ж НКВС, у бою загинули тільки 11 і дістали поранення до 50 їхніх бійців, а з боку УПА буцімто загинули і потрапили до полону від 2000 до 4000 осіб.

18 травня 1944 року сталінський режим розпочав депортацію кримськотатарського населення з Криму.

Радянські органи влади насильно виселили близько 200 тисяч осіб до Узбекистану, Казахстану, Таджикистану і на Урал. До 45 тисяч із них померли в дорозі або протягом перших років заслання від голоду і хвороб.

У Криму перейменували всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Саків і Судака) населені пункти, назви яких мали кримськотатарське походження. Так намагались знищити пам'ять про те, що тут раніше жили кримські татари.

14 листопада 1989 року, на хвилі процесів перебудови, Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар, визнавши її незаконною і злочинною. Почалося масове повернення кримських татар на батьківщину.

Сьогодні російська окупаційна влада продовжує репресивну політику щодо них. Зокрема, росіяни заборонили діяльність Меджлісу кримськотатарського народу.

В Україні щороку 18 травня відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу і День боротьби за права кримськотатарського народу.

26 травня 2014 року розпочалися запеклі бої за Донецький аеропорт. Вдосвіта того дня бойовики так званої "ДНР" спробували захопити аеропорт і витіснити звідти українських військових. Летовище припинило свою роботу.

Так почалась історія одного із найвідоміших символів незламності українських захисників – кіборгів. На льотне поле аеропорту висадився десант, який зайняв периметр і диспетчерські вежі. Близько 13:00 силовики розпочали активну фазу антитерористичної операції та завдали авіаційного удару по позиціях сил терористів. Після попереджувальної атаки штурмовика Су-25 авіаудар на ураження завдав винищувач МіГ-29. Вогнем із гелікоптерів Мі-24 була знищена зенітна установка терористів. Піхота блокувала терористів у будівлі аеропорту, яка легко прострілювалася.

Близько 18:30 проросійські терористи вирішили тікати, скориставшись двома КАМАЗами. Та на під'їзді до Донецька вантажівки були знищені їхніми ж спільниками, які помилково вирішили, що це розпочали наступ українські підрозділи. Загальні втрати ворога того дня сягнули близько 100 осіб убитими.

26 травня 2014 року поклало початок тривалому протистоянню за Донецький аеропорт, оборона якого тривала 242 дні.

Про останні дні оборони аеропорту читайте у відвертій розповіді "кіборга" Євгена Ковтуна.

7 червня 1919 року під час польсько-української війни 1918–1919 років почалася Чортківська наступальна операція (офензива) Української Галицької армії.

То була найбільш успішна операція УГА на завершальному етапі конфлікту. Метою було відкинути польські війська за річку Золота Липа (притока Дністра), щоб отримати більший плацдарм для розгортання наступу на Львів – столицю Західної Області УНР. Діяти доводилося в умовах тотальної переваги поляків у всьому.

Наступ УГА під командуванням генерала Олександра Грекова тривав із 7 до 28 червня 1919 року. Фронт поляків було прорвано під Чортковом, українці звільнили значні території Східної Галичини. Включно з містами Теребовля, Бучач, Тернопіль, Підгайці, Бережани, Зборів, Золочів, Рогатин, Броди.

Однак катастрофічний брак зброї і набоїв зрештою призвів до невдачі операції. 28 червня польські війська перейшли в контрнаступ. УГА довелося з боями відступати до річки Збруч, а 16–17 липня разом із державними інституціями ЗОУНР перейти на територію Наддніпрянської України. Однак безсумнівним позитивом було те, що лави УГА поповнили понад 30 тисяч мобілізованих і добровольців.

Чортківська наступальна операція була останньою спробою докорінно змінити перебіг польсько-української війни. Вона вписала яскраву сторінку в історію українських визвольних змагань, продемонструвавши справжню військову вартість і моральну силу УГА, що згодом знайшли вияв на Наддніпрянщині в боях проти більшовиків і білогвардійців.

5–6 липня 2014 року під час АТО на сході України від проросійських терористів було звільнено міста Слов'янськ, Краматорськ, Бахмут (тодішній Артемівськ) Донецької області.

Бої за ці міста тривали від 12 квітня 2014 року, коли терористи захопили місцеві державні установи. 3 липня сили АТО заблокували місто Миколаївка Слов'янського району Донецької області, де знищили шість опорних пунктів терористів, склади боєприпасів у Миколаївці та в районі Семенівка міста Слов'янська, а також вийшли до автотраси "Харків–Довжанський". 4 липня 2014 року Миколаївка була повністю звільнена від проросійських терористів і взята під контроль силами АТО, яким здалися в полон більше 50 терористів.

В ніч на 5 липня ворог залишив Слов'янськ. Основні сили він передислокував до Горлівки та Донецька. Українські військові увійшли до Слов'янська, встановили Державний прапор над міською адміністрацією та розпочали надавати гуманітарну допомогу мешканцям міста. Протягом 5 і 6 липня сили АТО визволили також міста Краматорськ, Артемівськ (Бахмут), Дружківка, Костянтинівка.

Більше про те, як починалась окупація Донбасу читайте у спецпроекті 24 каналу: Історія окупації і звільнення Донбасу: розповідь добровольця

7–9 липня 1659 року під час московсько-української війни 1658–1659 років українсько-кримськотатарські війська розгромили московитів у Конотопській битві.

То була одна з найбільших військових перемог в історії українського народу. Яскравий приклад успішної бойової співдружності козаків і кримців.

Союзні війська Гетьмана Івана Виговського і хана Мухаммеда IV Гірея загнали у пастку елітну московську кінноту під орудою князів Семена Пожарського і Семена Львова. Ворог втратив від 5 до 30 тисяч осіб убитими й полоненими. Козаки й татари – від 3 до 10 тисяч.

Відповідно до домовленостей між козаками й татарами, полонених московитів видали татарам. Мухаммед IV Гірей наказав своїм воїнам стратити всіх бранців.

Російський історик XIX століття Сергій Соловйов писав про наслідки Конотопської битви таке:

"Цвет московской конницы… сгиб в один день; пленных досталось победителям тысяч пять; несчастных вывели на открытое место и резали как баранов… Никогда после того царь московский не был уже в состоянии вывести в поле такого сильного ополчения. В печальном платье вышел Алексей Михайлович к народу, и ужас напал на Москву… Царствующий град затрепетал за собственную безопасность… Окрестные жители с семействами, пожитками наполняли Москву, и шел слух, что государь уезжает за Волгу, за Ярославль".

Конфлікт, що розпочинався як війна між Австро-Угорщиною та Сербією, спалахнув 28 липня 1914 року і дуже швидко переріс на жорстоку бійню за переділ світу. Бої на полях Першої світової війни точилися між двома військово-політичними блоками: Центральними державами, або ж Четверним союзом (Німецька, Австро-Угорська, Османська імперії, Болгарське царство) та Антантою (Велика Британія, Франція, Російська імперія, Італія, США, Канада, Австралія, Бельгія, Сербія, Чорногорія, Румунія, Греція, Японія та інші країни).

Війна тривала 4 роки, 3 місяці і 2 тижні (до 11 листопада 1918 року), охопивши 38 держав, де проживало три чверті населення земної кулі. До лав армій держав-учасниць Першої світової було мобілізовано понад 70 мільйонів осіб. Із них загинуло понад 10 мільйонів – удвічі більше, ніж за всі війни протягом попередніх 300 років. Збитки від світового конфлікту становили щонайменше 360 мільярдів золотих доларів початку XX століття, або 23 трильйони доларів за сучасним курсом.

Українські землі, розділені між Російською імперією та Австро-Угорщиною, перетворилися на театр запеклих бойових дій, а їхнє населення опинилося по різні боки лінії фронту. Галичиною, Буковиною і Волинню неодноразово прокотився страшний смерч бойових дій. Через російську армію пройшли від 3,5 до 4 мільйонів українців, через австро-угорську – від 250 до 700 тисяч. Тисячі з них загинули, понад 1 мільйон дістали поранення, каліцтва й контузії. Без участі українців не обходився практично жоден театр воєнних дій по цілому світу.

Перша світова війна, розпад Австро-Угорської та Російської імперій дали поштовх до початку Української національної революції 1917–1921 років. Під час неї постали Українська Народна Республіка, Українська Держава Гетьмана Павла Скоропадського, Західно-Українська Народна Республіка.

Більше про участь українців у Першій світовій війні читайте у матеріалі Перша світова: забута війна української історії

6 серпня 1914 року, на самому початку Першої світової війни, за ініціативою Головної української ради у Львові було створено Легіон Українських січових стрільців (УСС). Згоду на це дав уряд Австро-Угорщини.

Воювати проти російських загарбників зголосилися тисячі добровольців. Проте створення великого військового українського з'єднання не відповідало намірам австрійської влади. Чисельність легіону обмежили – 2000–2500 осіб.

У складі УСС була і жіноча чота (жінки-стрілкині й санітарки – щонайменше 36 осіб). Серед найвідоміших із них – Олена Степанів, Софія Галечко, Ганна Дмитерко, Ольга Підвисоцька.

Наприкінці вересня 1914 року легіон вступив в оборонні бої з російськими військами за гірські перевали в Карпатах. У квітні-травні 1915-го "усуси" відзначилися звитягою і хоробрістю в обороні від російських військ гори Маківка, в серпні-вересні 1916-го – гори Лисоня.

Саме існування УСС та їхня героїчна боротьба мали велике національно-пропагандистське значення, оскільки сприяли відродженню історичної свідомості і традицій козацької слави, поширенню ідеї визволення і возз'єднання України. Легіон УСС був першим українським військовим формуванням новітнього часу. За весь час бойових дій через його лави пройшли понад 9 тисяч осіб. Втрати вбитими, пораненими й полоненими перевищили 3 тисячі.

В подальшому "усуси" стали активними учасниками Української революції 1917–1921 років, однією з найкращих формацій українського війська.

11 серпня 1919 року розпочався похід об'єднаних Армій УНР і ЗОУНР на Київ і Одесу. Метою було звільнити якомога більше територій України від більшовиків, продемонструвати світові факт існування самостійної соборної Української Народної Республіки, повернути столицю УНР і вихід до моря.

Основні сили УГА мали наступати на Київ, а Дієвої Армії УНР – на Одесу. В об'єднаних українських арміях налічувалося понад 85 тисяч військовослужбовців.

Похід на Київ і Одесу став найбільш успішною самостійною наступальною операцією українських збройних сил періоду Української революції 1917–1921 років. В результаті походу власними силами без допомоги інших держав було звільнено від більшовиків Поділля, Східну Волинь, частину Херсонщини й Київщини. Вершиною успіхів наддніпрянців і галичан стало визволення Києва 30 серпня 1919 року.

Проте замість більшовицької загрози з'явилася нова – білогвардійська. Російські шовіністи прагнули частково реставрувати дореволюційні порядки і категорично не визнавали за українцями права на власну державність. Від вересня 1919 року між українськими та білогвардійськими силами розпочалися повномасштабні воєнні дії, що виявилося "на руку" більшовикам.

15–16 серпня 1649 року під час національно-визвольної війни українського народу козаки перемогли поляків. Командував цією переможною битвою під Зборовом Богдан Хмельницький.

18 серпня було укладено мирний договір. За його умовами, король Речі Посполитої визнавав появу самоврядної козацької держави Військо Запорозьке (Гетьманщина) на території Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. На землях Війська Запорозького влада належала Гетьману, резиденція якого розташовувалася в Чигирині. Державні посади всіх рівнів на території Гетьманщини мали право посідати лише козаки і православні шляхтичі.

У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська Речі Посполитої. Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалася реєстром у 40 тисяч осіб. Православний київський митрополит і двоє єпископів мали увійти до складу сенату Речі Посполитої.

Втім, ці умови на 100 % не вдовольнили ані Військо Запорозьке, ані Річ Посполиту. Перемир'я тривало лише півтора року. В лютому 1651-го бойові дії між козаками і поляками поновились.

Більше цікавих фактів про українських козаків читайте у спецпроекті 24 каналу Козацтво у ДНК: 7 фактів, яких ви не знали про козаків

1 вересня 1939 року спалахнула найбільша війна в історії людства – Друга світова війна. Її безпосередньою передумовою стала подія у Москві – 23 серпня гітлерівська Німеччина і сталінський СРСР підписали пакт про ненапад і розподілили сфери впливу в Європі за таємним протоколом Молотова – Ріббентропа.

1 вересня Німеччина та її союзниця Словаччина розпочали воєнну агресію проти Польщі. 3 вересня Велика Британія і Франція, пов'язані з Польщею договором про взаємодопомогу, оголосили війну Німеччині. До них приєдналися тогочасні домініони Британії – Канада, Австралія, Нова Зеландія, Індія, Південно-Африканський Союз, Ньюфаундленд. 17 вересня Радянський Союз вдерся до Польщі, виступаючи як спільник нацистських злочинів.

Для українців Друга світова почалася ще 1 вересня 1939-го. Того дня гітлерівська авіація завдала ударів по містах Галичини й Волині, які тоді входили до складу Польщі. Понад 120 тисяч наших співвітчизників, що служили в лавах Війська Польського, вступили в бої з гітлерівськими загарбниками.

У Другій світовій війні (тривала до 2 вересня 1945 року) загалом взяли участь 62 незалежні країни із 73, що існували на той момент (80 % населення Землі). Бойові дії точились в Європі, Азії, Африці, Океанії на площі 22 мільйони км². На території 40 країн було мобілізовано 110 мільйонів осіб; втрати сягали до 60 мільйонів (включно з мирними мешканцями). 90 мільйонів людей стали інвалідами. Війна знищила тисячі міст і сіл, безліч матеріальних цінностей та визначних пам'яток культури. Під час війни вперше були застосовані нові види зброї – зокрема, атомна бомба.

8 вересня 1514 року під час однієї з московсько-литовських воєн відбулася битва під Оршею (нині місто Вітебської області Білорусі).

Військо, яке заступило шлях московській агресії, складалося із литовських, білоруських, українських, сербських, татарських, польських, угорських і німецьких загонів. Ним командував Великий гетьман Литовський – український князь Костянтин Острозький.

Рано-вранці московити атакували, однак союзники відбили напад. Костянтин Острозький очолював усі контратаки і бився, як простий вояк. Опівдні українські та литовські вершники вдаваним відступом завели московську кінноту під залп своїх гармат, а потім її із засідки у прибережному лісі атакував резервний загін. Під натиском війська князя Острозького важка московська кіннота відступила на багнистий берег річки Кропивни і там майже вся була знищена. Атака польських гусарів довершила розгром московської армії, хоча погоня за її окремими частинами тривала до ночі. Командувач Іван Челяднін, 8 воєвод, 37 значних бояр і 1500 представників московської знаті потрапили у полон.

Перемога під Оршею зробила князя Костянтина Острозького відомим у всій Європі, про неї розповідалося у чотирьох брошурах, виданих латиною та німецькою мовою. Острозького з тріумфом зустріли у Варшаві та Вільно (Вільнюсі). В подальшому князь неодноразово відзначався в битвах проти турків і татар, перетворив українське місто Острог на осередок культури, заснував кілька православних храмів, а після смерті в 1530 році був похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.

9 вересня 1944 року Польський комітет національного визволення уклав із Радянської Україною "Угоду про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР".

Розпочався процес депортації, що мав форму військових операцій проти мирного населення.

Він супроводжувався грубими порушеннями прав і свобод людини і громадянина, повною забороною повернення на рідні землі, вилученням майна, безальтернативним закріпленням за поселеннями на новому місці, покидати які було заборонено, обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав, що призвело до руйнування української культурної та історичної спадщини, поставило під загрозу знищення низки етнографічних груп українського народу.

Метою депортацій було практичне призупинення тисячолітнього існування найзахіднішої гілки українства. Загалом під час проведення акції було переселено 482 109 осіб (122 454 українські родини).

8 листопада 2018 року Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про відзначення на державному рівні 75-х роковин початку депортації українців із Польщі у 1944–1951 роках".

Це сталося внаслідок Східно-Карпатської наступальної операції військ 1-го і 4-го Українських фронтів.

18 жовтня 1944 року вони здолали головний Карпатський хребет та розпочали вигнання німецьких і угорських окупантів з найзахіднішого регіону України – Закарпаття.

24 жовтня під контроль червоноармійців перейшли міста Хуст і Свалява, 26 жовтня – Мукачево, а 27 жовтня – Ужгород. 28 жовтня територія України в сучасних кордонах була звільнена від нацистських окупантів. Однак, попри переможні заяви радянського командування, бої місцевого значення в Закарпатті тривали ще до кінця листопада 1944 року.

6 грудня 1919 року почався героїчний Перший Зимовий похід Армії Української Народної Республіки. Командування військом здійснював генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко.

Із 6 грудня 1919 до 6 травня 1920 року Армія УНР подолала тилами білогвардійських і більшовицьких військ на Поділлі й Правобережжі понад 2500 кілометрів, провела понад 50 великих і малих боїв, завдала противникам великих втрат.

Тактика, застосована генералом Омеляновичем-Павленком у поході, була такою: завдавати блискавичні удари, контролювати сільські райони, де можна отримувати продовольство і одяг, але оминати великі міста і залізничні вузли, де скупчувалися значні ворожі сили.

Серед важливих успіхів Першого Зимового походу були перемоги під Уманню в січні й березні 1920 року, а також розгром червоноармійців на станції Вознесенськ (нині Миколаївська область) в середині квітня 1920 року, внаслідок якого трофеями українців стали 5 тисяч гвинтівок, 48 кулеметів, 40 гармат різного калібру, 2 мільйони гвинтівкових і 32 тисячі гарматних набоїв, 4 залізничні ешелони військового майна і 4 тисячі возів із майном.

Головне завдання Першого Зимового походу було виконане – зберегти присутність української армії на території України, у ворожому тилу, в той час як її Головний Отаман Симон Петлюра у Варшаві вів переговори про антибільшовицький військовий союз із Польщею. Ці переговори завершилися укладенням Варшавської угоди в квітні 1920 року і спільним наступом українських і польських військ на Київ.

Перший Зимовий похід став однією з найбільш героїчних сторінок визвольної боротьби українців. Його учасники були нагороджені орденом УНР "Залізний хрест за зимовий похід і бої".