У 2012 році я призвався на строкову військову службу. Було дуже тяжко, перший місяць – курс молодого бійця. Було настільки тяжко, що лежав вночі і навіть плакав. Думав: "Куди я потрапив?" Хотів до дому… Але пройшли ці часи.

Ми відучились на молодших командирів, повернулись у Київ, отримали свої "лички" молодших сержантів, і безпосередньо командували своїми відділеннями. Служба йшла, нас агітували йти на контракт. Але у строковиків тоді така політика була – "що завгодно, тільки не контракт". Тоді зарплата була малою – 1800 гривень. Я розумів, що на "гражданці" зароблю більше. За професією я – вчитель фізичної культури. На той час у школі кращі перспективи були…

Пройшов рік. Я пішов на "дембель". Погуляв два тижні. Потім на роботу треба було влаштуватись. Диплом у мене тільки бакалавра був, пропонували працювати на півставки у школі в селі. Було "не те". Почав роботу шукати. Після армії тільки в охорону можна було піти, де зарплата була 3000 гривень. Проробив в охороні місяці два.


Потім – дізнався, що наші Внутрішні війська стали Національною гвардією. І там підвищили зарплату до трьох з половиною тисяч гривень. Я так собі подумав: чому ні? Повернусь назад, охорона дипломатичних представників це – солідно, все таки. Тобто, не звичайний охоронець в магазині... Тим більше, що соціальний пакет був нормальний. Вирішив підписати контракт.

Служив на тій самій посаді. Був заступником командира взводу. Ніс службу – готував солдатів. Потім допомагав командиру взводу возити на підготовку військовослужбовців строкової служби. Покращували їх фізичну підготовку, проводили заняття і так далі... За півтора роки зрозумів, що цього для мене – мало, потрібно рости. Вступив в академію у Харків, щоб отримати офіцерське звання.

Коли вчились в академії, це були найкращі роки – там дійсно цікаво було. Матеріальне забезпечення було дуже хороше. Спілкувалися з іншими військовослужбовцями, які приїхали з інших міст. Говорили, як хто служив, як до цього було. Це все накопичувалось, набирались досвіду. Ну, і ближче до випуску мене розподілили назад у цю частину. Запропонували посаду командира першого стрілецького взводу, там де я раніше був заступником командира. Я залюбки погодився. Потрапив у свою колію… Ось так і продовжую службу.

Ми готуємо військовослужбовців, у нас є заняття з бойової, спеціальної підготовки. У нас є розпорядок дня, розклад занять, згідно якого ми проводимо підготовку як черговий підрозділ, тренуємо. Заняття проходять з фізичної, гуманітарної та вогневої підготовки плюс тактико-спеціальні завдання. Військовослужбовець повинен бути завжди підготовленим.

Тобто, якщо він навчений, то командиру з ним буде дуже легко йти виконувати будь-яке завдання. От, у нас основне завдання – служба і підготовка особового складу. Щоб вони зразково виконували свої службові завдання. Виставляючи військовослужбовців на службу, я не переймаюсь, що в нього щось там трапиться, або він не знатиме чогось. Він чітко несе службу, без якихось порушень і нарікань.

Чи я жалкую, що обрав Нацгвардію? Не жалкую, тому що не пробував ніде більше. Ну, я маю на увазі – ніде більше зі структур. Жаліти немає за чим. Забезпечення з кожним роком покращується. От реально, зараз я спілкуюсь з однокласниками, товаришами, які в Збройних силах служать, є такі, хто в поліції служать, то скажу: наша Національна гвардія забезпечення має одне з найкращих. В плані форми, зброї, автомобілів і так далі… З часу, як я починав службу у Гвардії, дуже багато чого помінялось.

Порівнюючи Внутрішні війська і Національну гвардію… Як вам правильно сказати? Наша робота подібна до роботи поліції, але Нацгвардія – це вже більше військова структура. Наше завдання – охорона громадського порядку, патрулювання. Наше завдання – охорона важливих об'єктів. Коли зробили Національну гвардію, то забезпечення з кожним разом покращувалось. Форма і медичне забезпечення покращились. Коли я був строковцем у Внутрішніх військах, то не бачив цього. Забезпечення було таке... Форму дали, харчування нормальне, але, наприклад, зараз строковці харчуються краще, ніж тоді харчувались. Ну, тобто зараз, все-таки, йдемо в Європу.

Я думаю, що реагують на Національну гвардію громадяни зараз нормально. От після Майдану, знаю, було дуже тяжко. Коли Майдан закінчився постійно всі казали: "От, Внутрішні війська, Внутрішні війська…" Реагували не дуже позитивно. Але ми тоді просто виконували команду. Зараз уже реагують нормально. В мене, наприклад, дружина з гордістю говорить: "В мене чоловік – військовий!". Батьки за мене також дуже горді. І я пишаюсь, що військовослужбовець. Це – престижно бути військовим. Незалежно, хто він – прикордонник, зі Збройних сил, Національної гвардії...