У Національній гвардії я опинився після школи. З дитинства хотів піти в армію, вже в 11 класі знав, що я піду служити. Хотів спочатку в спортроту піти – з самого дитинства займаюся греко-римською боротьбою. Розпитав знайомих – мені порадили цю частину з охорони дипломатичних представництв. Так і попав сюди у 2013 році.

Я прийшов, коли якраз почався Майдан. Після Майдану – АТО. Мені пощастило: не попадав ні туди, ні туди – ні на Майдан, ні в АТО. На Майдані був пару раз, але все нормально закінчилося. У мене друг у спецназі служив, стояв зі строковиками. То він мені розказував, як вони раз стояли – він і "срочник" біля нього – все тихо вроді би було, а раптом отой "срочник", що біля нього стояв, впав. Потім побачили, що в нього шия прострелена.

Я, можна сказати, все своє життя займався греко-римською боротьбою. Уже коли у Нацгвардію прийшов, то мені показали по самбо всі нюанси, багато показали. Зараз я багато цікавого дізнався, у змаганнях участь беру. По самбо виступав: перше місце зайняв на змаганнях у Національній гвардії. Зараз по рукопашному бою теж виїжджаю…

Як будні проходять? Та на службі сутки стоїмо, охороняємо посольства, консульства. Приходимо після суток, міняємося, ідемо додому, відпочиваємо. Наступний день – вільний, можна піти позайматися спортом, ну, для себе.

Як виглядає охорона консульства? Ми протягом доби стоїмо, пильно дивимося, щоб не було ніяких правопорушень стосовно посольства, так і біля посольства теж дивимося за порядком. Але в Києві ще не було таких випадків, аби щось із дипломатичними установами сталось. Були всякі мітинги, але такого якогось серйозного за п'ять років моєї служби я не чув.

Подобається мені служити. Чому? Тут дисципліна… Весело, стріляємо, бігаємо. Буває, виїжджаємо на полігон, теж цікаво. Подобається форма. Спілкування з послами, консулами – це теж цікаво. Найцікавіше було з послом Індії, я там довго стояв, півтора року.

За роки моєї служби багато що змінилось. Багато техніки в нас, більше вже стріляємо, не так як раніше. Виїжджаємо на полігони навіть. У 2013-2014 роках ми нікуди не виїжджали, сиділи у частині, служба і все.

Після Майдану, коли ми ще в міліцейській формі стояли, то всі на нас плювалися cпочатку. Зараз уже до нас добре відносяться. Ідеш, всі дивляться на тебе. Нормально. Не так як раніше.

Важко, коли стоїш на виконанні завдання, а навколо всі на тебе сваряться. Спочатку було тяжко, не розумів це. Чого ти на мене кричиш? Що я тобі поганого зробив, що ти ображаєш мою честь та гідність? Зараз намагаєшся якось не сприймати це близько до серця. Звикаєш.