Спочатку служив строкову службу у військовій частині 3030, а потім просто почав цікавитись, які ще є силові структури, куди краще піти служити. Вибирав саме із силових структур: між підрозділом, який тоді називався "Беркут" (це – нинішній КОРД) і Нацгвардією. Це було у 2013 році. Вибрав оцю роту спеціального призначення, де є розвиток і можна просуватись далі в кар'єрі.

Вибирав силові структури, бо давно займався спортом, карате, і вже приблизно розумів, у якій спеціальності себе хочу бачити. Взагалі я за спеціальністю інженер-механік, але то – не моє. А тут мені подобається. Тягне до військової справи. Подобаються фізичні навантаження, участь у змаганнях – цікаво це все.

Цю військову частину я вибрав, бо вона знаходиться у центрі столиці. Тут є куди розвиватись. Цей підрозділ був помітніший серед усіх інших: він і у різних змаганнях бере участь, і в ООС.

У 2013 році я брав участь у змаганнях на краповий берет. Але на той час мені не вистачило трохи сил аби до нього дійти. У 2017 році вже вийшло здати на краповий берет, він зараз називається берет з відзнакою. Те, що я його отримав, уже стало поштовхом полетіти на навчання у США на місяць.

Берет з відзнакою для гвардійця – це як "Оскар" для актора. По-перше, воно дуже покращує внутрішню самооцінку – я досягнув певного рівня. Бо кожен рік же відбирають кращих військовослужбовців з усіх військових частин України і той, хто пройде весь етап змагань – отримає цю відзнаку.

Все змагання – це шість етапів. Ми їх пройшли менше ніж за три години. У нас з 56-ти претендентів на змаганнях цей берет отримали лише шестеро. Це – не просто прикраса. Це реально треба заслужити. Повірте, далеко не кожен може пробігти 10 кілометрів в усій амуніції із перешкодами. Не кожен може подолати смугу перешкод у цій же амуніції, коли на тобі ще 20 кілограм. Потрібно показати свою силову підготовку. Потім – розборка і зборка зброї, потім – стрільба, і на завершення – спаринг. Той, хто проходить всі етапи, отримує берет з відзнакою.

Навчатись у США сподобалось дуже. Там навчали як правильно проводити захват і зачистку будівлі. Дуже відрізняється те, як вони доносять інформацію до людей, які навчаються цієї справи. У нас трошки інший підхід до цього всього. Нам кажуть, наприклад, що можна робити щось тільки отак, і це буде правильно. І не пояснюють чому саме так. У США нема такого. Там вчать, що у кожній ситуації може бути декілька варіантів вирішення проблеми і пояснюють, який варіант коли краще обрати.

Сама техніка роботи спецпризначенців у нас і в Америці також відрізняється. Там і тактика не така, і люди постійно шукають собі, що треба робити. Нема такого, що я став тут, а ви собі біжіть, куди хочете. Там і відношення до людей інакше. Навіть по фінансовому забезпеченню.

Зараз наведу такий приклад. Ми відпрацьовували там захист ядерного матеріалу. У них життя людини ціниться дорожче за ядерний матеріал, у нас – навпаки. У США, якщо людина під час роботи була позбавлена життя, то її родина буде забезпечена потім до кінця днів всім необхідним. У нашій країні, якщо так станеться – то там уже як піде. Забезпечення навчальною зброєю у них теж не таке, як у нас. Просто на це там виділяють більші кошти – і це видно. І видно, що там люди дуже поважають військових у формі.

У Києві отримані там знання застосовувати особливо не доводилось. В АТО – доводилось. Ми там дві ротації мали у 2014-2015 роках, багато де були. І у районі Слов'янська, і у районі Сєвєродонецька. Нацгвардія же на цій війні була у найперших рядах, можна сказати. Спецпідрозділи Національної гвардії на самому початку були задіяні всі. Лише потім – підтяглись Збройні сили України.

Я там був кілька ротацій. Влітку 2014 року і взимку та весною 2015 року. Ми там займались, в основному, зачисткою сектору. Чи була різниця, як нацгвардійців сприймали у Києві і у тому ж Слов'янську? Ну, там трохи специфічно все. У Сєвєродонецьку, наприклад, до нас було дуже цікаве ставлення, не сильно приязне.

У Києві наш підрозділ несе службу у групах швидкого реагування. Тих, хто бере участь у якихось змаганнях, виводять з графіка, готують окремо, і потім вони виступають. Уже за відповідні результати у частині можуть чимось заохочувати. Ми несемо відповідальність за дипломатичні представництва, за будівлі органів державної влади, міністерства, майже всі посольства, які розташовані у Києві, торгові представництва, резиденції... Наш підрозділ виїжджає, тільки коли дійсно відбувається уже щось на об'єкті. А так ми знаходимось на місці – тактичні заняття, підготовка. У Києві за останні роки не було ніяких скандальних інцидентів. Ну, з посольством Росії напружена ситуація, але – то логічно. Поза тим – все спокійно.

Якщо приїжджає наш підрозділ – значить, уже все. Або там уже велика група людей, і нам треба або оточить, або зробити так, щоби не завдали шкоди посольству, представництву і так далі. Різниці, який саме об'єкт захищати, немає. Потрібно знати підступи до об'єктів, плани об'єктів. Якщо йдеться про посольства, що розміщені у жилих будинках, – потрібно знати, на якому поверсі воно знаходиться, скільки там вікон, куди вони виходять, як можна під'їхати-від'їхати, куди можуть відійти люди.

За роки моєї служби у Нацгвардії багато чого помінялось у кращу сторону. Озброєння змінилось, нової техніки стало більше, все почали оновлювати. Національна гвардія до себе більше уваги привертає. Це добре. Раніше ми і зі зброєю менше працювали, і навчань набагато менше проводилось. Все було трошки розслабленим. Зараз навантаження йде інтенсивніше, з'явилась можливість їздити на міжнародні навчання, там брати досвід і передавати людям тут. Міжнародний досвід дуже потрібний – у передових країнах все по-новому і це дуже цікаво. У нас, в Україні, теж є досвідчені інструктори, але вони зараз більше зайняті тими людьми, які беруть участь у подіях на Донбасі.