Нас 42 мільйони. Щодня ми бачимося в метро, на вулицях міста чи на роботі. Ми можемо знати одне одного усе життя, або побачитися лише раз. Але рідко ми замислюємося, що нас усіх об'єднує. Тож, давайте розберемося, які ми, українці, насправді. Читайте також: Військовий парад до Дня Незалежності 2018: фото і відео найяскравіших моментів Їм по 35 років. З вищою освітою, живуть та працюють в місті. А ще мають щонайменше одну дитину. Але відрізняє нас від інших гостре почуття патріотизму. Після подій 2014 року все більше людей ідентифікують себе "українцем" і менше "радянською людиною". Середньостатистичний українець має мінімум одну дитину Через війну на Донбасі та окупацію Криму, українці все більше довіряють армії. А от довіряти іншим державним структурам, як то Верховна Рада чи уряд, ми так і не навчилися. І це стійка тенденція, яка триває усі 27 років незалежності. Україна довгий час була простором чужих імперій. І будь-який представник влади протягом століть завжди сприймався як той, хто обслуговує інтереси чужої і не рідко ворожої столиці, – зазначив журналіст Павло Казарін. І коли вже терпіти немає змоги, ми гуртуємося і мільйонами виходимо на Майдан. Їх за 27 років було вже два. Навіть можемо під тиском громадськості усунути керівництво держави, як було у 2014 році з Віктором Януковичем. Але після – розходимося по своїх домівках, і сподіваємося, що "сильна рука" змінить наше життя. Читайте також: Чому двом українкам, які отримали стипендії в США відмовили у візі Казарін також сказав, щот віра в сильну руку – це відгомін внутрішнього запиту на безвідповідальність. Якщо є сильна рука, то від тебе вже нічого не залежить. Сильна рука зажене тебе в щастя навіть крім твоєї волі. В українців гостре почуття патріотизму Віра в таку собі "сильну руку" породжує іншу проблему – українці мають коротку політичну пам'ять. Досить лише пообіцяти високі пенсії та зарплати, як забуваються скандальні газові контракти чи то гучні корупційні справи. Зазвичай, голосування в Україні – це не голосування за того, кого я підтримую, але голосування проти того, кого я ненавиджу і кого не підтримую, – наголосив викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар. Тож треба навчитися не лінуватися, займатися самоосвітою і припинити жалітися на свою долю. Врешті зрозуміти, що майбутнє країни залежить від кожного з нас.