5-та річниця анексії Криму, або "Чемодан без ручки" для Росії
Рівно 5 років минуло від дня офіційної анексії Криму – 18 березня 2014 року Путін підписав так званий Договір про приєднання Криму та Севастополя до РФ.
Як відомо, усіх злочинців тягне на місце скоєння злочину – це досить відомий й підтверджений психологічний факт. То ж Путін сьогодні у річницю анексії вирушив до Криму. Вирушив туди літаком, й, на жаль, приземлення відбулося успішно. Тепер кремлівський карлик катається півостровом, розглядає, що ж він таке вкрав 5 років тому.
Але давайте будемо чесними із собою – для більшості українців втрата Криму минула майже непомітно. Звісно, дуже шкода кримських гір, південного узбережжя з його пляжами, карколомних автомобільних серпантинів... Але прості українці всьому дуже швидко знайшли заміну в найближчому закордонні. Румунія, Болгарія, чорноморське узбережжя Туреччини – відпочинок там, виявляється, може бути за ті ж гроші, що і в Криму, от тільки сервіс та інфраструктура в рази кращі.
Читайте також: 5 років тому: перша жертва російсько-української війни та "гудок" Ахметова
Проте, для кількох сотень тисяч кримчан, які були патріотами України і не змогли змиритися з життям в окупації, анексія Криму Росією стала вироком на вимушену еміграцію. Вони втратили свій дім, а їхні серця та могили рідних назавжди залишилися там – на підконтрольному нині Росії півострові.
Окупанти чи "асвабадітєлі"?
Зараз можна дуже довго розмірковувати над тим, як же так сталося, що 16 березня 2014 року на влаштованому під дулами російської армії так званому "референдумі" мало не 97% мешканців півострова проголосували за "возвращение в родную гавань". Утім, тільки фальсифікаціями та підтасовками таку високу цифру пояснити важко. Адже, погодьтеся, більшість мешканців Криму ніколи не вважали Україну своєю Батьківщиною й радо вітали прихід російських окупантів. Це для нас з вами ті "зелені чоловічкі" були окупантами, а для більшості кримчан вони були, на жаль, "асвабадітєлямі".
Для мене особисто реальними цифрами рівня підтримки Росії у 2014-му є співвідношення українських армійців, які вийшли на материк, і тих, хто вирішив заради більшої зарплатні зрадити присязі й залишитися на півострові служити Кремлю. Вірних присязі виявилося значно менше третини. Ну, а серед цивільних, для яких, як ви розумієте, вірність Україні взагалі порожній звук, ситуація була, звісно, ще гіршою – щонайменше троє з чотирьох кримчан купилися на обіцянки багатої Москви. Крім того, проросійські кримці були вельми налякані Євромайданом, який тоді тільки-но завершився. Оскільки інформацію про Революцію Гідності вони споживали переважно з російських телеканалів, тому й ставлення до нової київської влади було відповідним. Усі ці фактори й зіграли свою роль: "зелених чоловічків" в Криму вітали квітами.
Але я все ж таки не візьму на себе сміливість оголосити їх зрадниками, тих наших співгромадян, які паспорт з тризубом радо поміняли на паспорт з двоголовою куркою. Це був їхній свідомий вибрів, і Бог їм суддя, як то кажуть – вони свідомо обміняли свою Батьківщину і свої свободи на кращу годівницю. Свідомо обміняли свою знесилену мати на заможну й багату мачуху. То ж зрадниками я їх називати не буду, а от рабами – можу.
Чи виграли вони від того, що змінили собі міцного хазяїна Януковича на міцну руку Путіна? Напевно, вони вважають, що виграли, адже дійсно і пенсії там тепер вищі, і зарплати, і кредити, і дороги росіяни їм будують. Ну, а те, що разом з пенсіями та зарплатами до них прийшли московські ціни, те, що дороги росіяни будують для швидшого пересування своєї бронетехніки, адже з Криму просто роблять величезну військову базу – то вже інша розмова.
Тягар на плечі РФ
Єдине, чому я радий, так це тому, що анексія Криму стала для Путіна справжнім капканом. Він протягом 5 років так і не домігся її легалізації в очах міжнародної спільноти, так і не зміг обміняти Крим на Донбас та Сирію. Протягом 5 років і США, і ЄС в один голос твердять, що Крим – це Україна і що Росії доведеться Крим повертати. Й поки Росія цього не робить, вона втрачає шалені гроші через міжнародні санкції – мова про мільярди доларів. То ж, це лише питання часу, коли саме Крим, ця валіза без ручки, яку і нести важко й кинути шкода, стане для Москви вже непідйомним вантажем.
Коли саме це станеться важко прогнозувати – точно не раніше смерті Путіна, або ж його силового відсторонення від влади. Перспектива на найближчий час, хіба що в нього станеться серцевий напад, коли у Севастополі танцюватиме на святкуванні анексії під Маріну Хлєбнікову, репера Тіматі чи під свій улюблений гурт "Любе".
Читайте також: Навіть мафія може позаздрити українським корупціонерам