Блокада і Президент: фактори недобровільного союзу

Втім, нещодавно і Президент України виступив творцем політичної реальності. Зокрема йде мова про рішення РНБО при Президенті України від 15 березня. Згідно цього рішення безпекової інституції по суті торговельна блокада ОРДЛО з "підривної антидержавної операції" трансформувалася на значимий елемент державної політики.

Ваше слово, товаришу маузере

Довгий час Президент зволікав із своєю політичною позицією щодо торгівельної блокади як в загальному плані, так і деталізовано про її актуальність та наслідки. На блокадному питанні тим часом піарились окремі опозиційні політичні сили, типу Самопомочі та Радикальної партії Олега Ляшка, націоналістичні партії та об'єднання, що становлять позапарламентську партійну меншість, теж обмовились з цього питання. Якщо ж говорити про владу, а саме про урядовий її сегмент, то очільник уряду, не сумніваючись в тому, що легітимність і легальність громадської блокади не є компетенцією КМУ, відправив вирішення цього питання до кабінетів РНБО, власне там воно й було "вирішено по-президенськи". Важливо також зазначити, що одним із цілком реальних факторів, що вмотивував голову держави визнати "необхідність" торгівельної блокади ОРДЛО зі сторони України були не лише дані закритих соціологічних замірів АПУ, а також й фактор оцінки правоти торгівельної блокади регіональною владою.

Показовою в питанні реакцією на блокаду є позиція силовиків. Так, СБУ, МВС і військові не поспішали виявляти активність. Силовики не хотіли долучатися до непевної історії без рішення Радбезу, а його голова не хотів брати ініціативу на себе. Президент як глава держава не лише де-юре, але де-факто був зобов'язаний продемонструвати владу, але сприятливий для жорстких дій час було втрачено, а силу резонансу не розрахували. Залишалося одне – оголосити блокаду офіційно, про що й було прийнято рішення в ніч з 14-го на 15-е. Опівночі апарат РНБО розіслав запрошення членам Ради. Проектом рішення зайнявся Турчинов, який оперативно його розробив. Далі вже Президент його лише формально затвердив, при цьому не втративши можливість покритикувати первинних організаторів торгівельної блокади – демобілізованих військових, партійців.

Що заважало вести блокаду раніше?

Важливо зрозуміти, через що Порошенко не хотів легітимізовувати торгівельну блокаду ОРДЛО? І, взагалі, чи було можливим, щоб це питання стало проблемою для українського політикуму вже сьогодні. Відповідно, якщо говорити про причини уникнення прямої відповіді та дій зі сторони влади на "громадську ініціативу" по блокаді залізничних шляхів між Україною та ОРДЛО, можна говорити сміливо про ряд причин.

Перша: призупинення в часі так званого обміну товарами з ОРДЛО серйозно послабляло Ахметова – ситуативного політичного союзника і вигідного бізнес-партнера Порошенка. Крім того, розрив торговельних відносин з неконтрольованими територіями шкодив українській економіці, нехай і не так суттєво, як запевняв прем'єр-міністр Гройсман.

Друга: відсутність поставок з ОРДЛО суттєво послабляла металургів – головних державних експортерів в умовах певного поліпшення кон'юнктури ринку. Крім того мінімізація поставок погіршували ситуацію в енергетиці.

Найголовнішої проблеми можна було уникнути завчасно, так само як і слабкості Мінського процесу для України. Йде мова про рішення Радбезу (прийняте ще 2014-го) про диверсифікованість поставок критично важливої для економіки продукції та належне зміцнення енергобезпеки країни стало керівництвом до дії. Крім того, що блокада ОРДЛО стала реальністю, свідчить те, що політика України стала гібридною по лінії боротьби з контрабандою в обидва боки: по лінії розмежування між країною та так званими "народними республіками", які й до цього часу ні парламент, ні Президент не визнали юридично терористичними організаціями, а самі непідконтрольні території по своїй суті "окупованими". В той же час, по лінії політичної словесності українські можновладці вже не раз визнали керівництво ОРДЛО терористами. Але зараз влада почала виправдовуватись перед українцями, вказуючи, що її рішення є реакцією на "націоналізацію" керівництвом ОРДЛО, а точніше Росією, і визнання останньою "паспортів ДНР\ЛНР", але це буде відносним по якості виправданням. Ніхто не знімає відповідальності з двох урядів Петра Порошенка щодо вироблення прагматичної та відповідальної державної політики щодо ОРДЛО та позиції України щодо диверсифікації джерел для енергетичної безпеки держави.

Чи виграє політичний клас від рішення РНБО?

Якщо давати відповідь чесно, то лише частково, епізодично. Для влади це рішення є демонстрацією "наявності" державної політики щодо не дипломатичних дій керівництва ОРДЛО та Росії, яку вони сміливо будуть рапортувати перед ЄС та американцями. Втім, це рішення РНБО не знімає факту того, що по-перше, правоохоронні органи в Україні станом на сьогодні не можуть здійснювати повноцінно своїх; по-друге, рішення РНБО зовсім не перекреслює того, що влада допускала розвиток корупції та контрабанди товарами між Україною і ОРДЛО; по-третє, рішення РНБО від 15.03.2017 зовсім не знімає з влади, а точніше уряду Володимира Гройсмана, відповідальності.

Читайте також: "Мирні плани" політиків як свідчення незмістовної комунікації із Заходом