Чому "погані хлопці" перемагають: уроки пост-правди для України

Пост-правда

У 2016 році Оксфордський словник назвав "постправдивість" словом року. Воно означає, що емоції та особисті переконання людей можуть сформувати свою правду без спирання на факти.

Читайте також: Криза між США та Росією виходить на нову фазу, – аналітик

Ера пост-правди, як її ще називають, робить можливим співіснування брехні і правди у суспільній свідомості, як два конкурентних погляди на одну справу. А переконливе спростування брехні діє, як запізніла протиотрута.

Таким чином з'являється ірраціональна правда, як можливе пояснення певного явища. Ще десять років тому така інформація могла здатися жартом чи шизофренією. Однак сьогодні це нова реальність.

Тепер пошук об'єктивних фактів цікавить лише купку ідеалістів, а решта готові купити найпершу версію подій без бажання розбиратися самому. Пост-правда з'являється як темна сторона блискавичного розвитку інформаційних технологій і його побічний ефект.

Зловживання принципом леза Оккама чи простої логіки (принцип говорить, що не слід робити більше припущень, ніж мінімально потрібно для логічного умовиводу) робить відповіді на складні питання легкими, чим замулює істину.

Так, справді, усі ефекти впливу на маси чудово використовувались у минулих століттях для пропаганди та у політичній боротьбі. Та ніколи вони не мали драматичних наслідків для історії провідних демократій. Завжди спрацьовувавали традиції політичної культури.

Після перемоги Дональда Трампа, який збудував компанію на брехні і популізмі, та використання подібних аргументів ідеологами Brexit – світ остаточно змінився.

Це сталося і завдяки російським технологіям пропаганди, які вдало використовують ефекти пост-правди. Зокрема і у формуванні "альтернативних" поглядів на Євромайдан, анексію Криму та війну на Донбасі.

Пост-правда в Україні

В українській дійсності пост-правда посилюється власними історичними травмами. В покаліченій українській свідомості історична амнезія була важливою здатністю для виживання у попередньому столітті. Коли зберегти здоровий глузд можна було лише викресливши з пам'яті найболючіші сімейні трагедії, страждання, репресії та Голодомор. Тим паче, що радянська влада навчила людей мовчати.

Ця нарощена здатність нікуди не поділась. Вона досі є частиною української масової свідомості. У психології це називається механізмами захисту, коли для рівноваги мозок витісняє негативні спогади.

Побічним ефектом такого захисту для українців стає неможливість спиратися на нещодавню історію у прийнятті рішень, наприклад: за кого голосувати?

Цим добре користаються українські політики владних і опозиційних таборів. Збиті льотчики отримують нагоду виринути у вигідному для себе світлі. Як це у 2006 році зробив Віктор Янукович, а у 2014-му – один із соратників Ющенка Петро Порошенко.

Крім того, є ще вагома причина спиратися на амнезію. Забуття дарує дитячу легкість буття, однак не дозволяє розкритися гідності і та відтягує перспективу дорослішання суспільства.

Для нас поява пост-правди як нової світової тенденції є поганою новиною, бо вона посилює наші внутрішні хвороби.

Крім амнезії, в політиці збільшується роль карикатурних персонажів. Вони посилюють свою присутність у медіа, примножуючи абсурд і придушують пасіонарність соціуму.

В умовах сучасних викликів, суспільство для самозбереження має швидше пройти терапію історичних травм, які відкриють шлях до нових форм захисту від пропаганди та пост-правди.

Читайте також: Війна на Донбасі вже програна Москвою, – російський політолог