Грузинський щоденник. Мандрівка вздовж окупованих територій
Завдяки запрошенню Кавказького Дому та Інституту світової політики до Грузії вдалося на власні очі побачити, яким чином здійснюється "деєскалація" російсько-грузинського конфлікту та одностороння делімітація кордону окупованих територій Самечабло (росіяни застосовують штучний термін "Південна Осетія").
Вздовж десятків кілометрів тягнеться колючий дріт. У окупованій Абхазії окупанти обмежуються викопуванням траншей вздовж кордону, а тут - намагаються встановити повноцінні прикордонні перепони.
Зусилля грузинського керівництва досягнути хоч якихось реальних результатів у перемовинах з Російською Федерацією, поки немають відчутних результатів, які можна було б назвати дипломатичною перемогою. В часі, коли у листопаді 2013 року вирішувалося питання про приєднання Грузії до договору з ЄС, російська сторона в односторонньому порядку почала активне встановлення залізних огорож і колючого дроту вздовж адміністративного кордону Південної Осетії. Свої дії Російська Федерація пояснювала піклуванням про безпеку приєднаних територій. В якості демаркаційного кордону російська сторона посилалася на адміністративний поділ, який існував у 1922 році (у зв`язку з створенням Автономної області Південної Осетії, пізніше - Південно-Осетинська автономна область).
Проте, навіть неуважний погляд на карту 1922 року і нинішній окупаційний кордон дає зрозуміти, що російська сторона керується власною логікою та цілком нехтує навіть визнаний собою територіальний принцип поділу. Декілька десятків населених пунктів опинилися розділеними лінією окупації, розділивши не тільки родини, а й перервши інфраструктурні комунікації і позбавивши населення можливості користування цвинтарями, водогонами і електрикою. Російська сторона усіляко демонструє, що встановлений кордон аж ніяк не покликаний спростити життя мешканців окупованих територій, а радше підкреслює їх статус заручників, які цілком залежать від волі окупантів.
Вздовж лінії окупації побудовані й нові поселення для тих, хто вирішив покинути родинні селища і втекти від територій, контрольованих російською армією. На тлі мальовничих гір, на яких ще лежить сніг, уряд Грузії спільно з міжнародними фондами побудував поселення для внутрішньо переміщених осіб. Всі будинки передавалися у користування на безоплатній основі, так само як і земельні ділянки для господарювання новими власниками. Попри державне страхування здоров`я і щомісячну виплату у розмірі орієнтовно 50 доларів за нинішнім курсом ларі, життя там далеке від безхмарного.
На фото селище Ахалікурвалеті, в якому живуть внутрішньо переміщені особи. Білі будиночки - саме ті забудови, які уряд запропонував в якості житла. По обидва боки дороги тягнуться поля, вже підготовані до посівної роботи. Як свідчить напис на в`їзді до села, це територія природнього землеробства за підтримки американської урядової агенції USAID.
Разом з цим чоловіком лишився його старший онук, який намагається час від часу перетинати кордон з колючого дроту. Але відвідини колись рідного села на неокупованій території не є для нього успішними, ніхто з місцевих дівчат не хоче пов`язувати життя з хлопцем, який живе на підконтрольній росіянам території. Для того аби унеможливити неформальний перетин колючого дроту з обидвох боків, російські військові встановили цифрові камери на довколишніх деревах, тому такі вилазки з боку місцевих є достатньо небезпечними.
Будинок цього чоловіка завжди знаходився на грузинському боці, однак, одного дня прийшли російські військові і поставили колючий дріт довкола його обійстя і таким чином відрізали його від родичів та сусідів.
Такі прикордонні таблички тепер стоять вздовж свавільно встановленого кордону між окупованими територіями Грузії та демонструють бажання російської сторони до "діалогу".
Над руїнами будинку, на самому вершечку гори видно спостережний пункт російських військових, які стежать за лінією окупації. На протилежній горі знаходиться грузинська кам'яна церква Святого Георгія, побудована ще у 6 столітті нашої ери.
Як виявилося, прямо перед нашою делегацією на оглядини адміністративного кордону вирушила ще одна українська делегація на чолі з заступницею міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль. Виглядає на те, що подібне облаштування кордону з окупованими територіями всерйоз розглядається з нашого боку. Варто врахувати, що таке розв`язання чи пак заморожування російсько-української війни за рахунок безтермінової відмови від окупованих територій, цілком влаштує європейських бюрократів та навряд чи буде сприйнято всім українським суспільством.
По-перше, грузинська держава не відмовляється від грузинських громадян, які опинилися в зоні окупації. Наприклад, у разі, якщо з території Самечабло або Абхазії будь-який громадянин звернеться за медичною допомогою різного рівня складності - грузинський уряд сплатить за всі витрати, які будуть необхідними.
По-друге, ніхто з грузинських громадян, хто має право на пенсію, не позбавляється її через проживання на окупованій території. Більше того, у разі переїзду з окупованих територій, переміщені особи мають цілий ряд переваг у сфері отримання освіти, відкриття власного бізнесу чи пошуку житла для себе та родини.
Наскільки такий варіант прийнятний для України? І чи є в нас інші сценарії розвитку подій? Питання залишається відкритим.