Інша правда: як знайомство із вчителькою "ДНР" перевернуло мою свідомість

Для безпеки буду називати її Надія Вікторівна. Вже більше двадцяти років вона працює вчителем української мови в школі з поглибленим вивченням української мови. Така інформація мене трохи ошелешила. З огляду на "мовну реформу" на території так званих республік, – незрозуміло, що викладає вчителька. Адже відомо, що останні три роки в окупованих РФ районах Донецької і Луганської області відбувалося масове закриття українських шкіл і перехід школярів та студентів на російську мову навчання. Внаслідок примусової русифікації в цих районах практично не залишилося ні українських шкіл, ні шкіл з годинами навчання українською мовою. Тому, звичайно, перше що я запитала у вчительки – це те, як зараз йдуть справи з вивченням рідної мови.

Читайте також: Мовний режим у школах і завдання дерусифікації

Надія Вікторівна розповіла про те, як з кожним роком в системі освіти так званої "Донецької народної республіки" скорочувалися години вивчення української мови. До 2014 року в школі, де вона працює –виділялося вісім годин на тиждень. У 2015 замість восьми годин на тиждень залишили всього дві. Зараз на українську мову разом з українською літературою офіційно визначена аж одна година. Плюс до цього, за словами Надії Вікторівни, урок може початися мовою, а закінчиться літературою. Якось так. Ще стало новиною те, що в цьому році в перших класах української мови вже немає. Один єдиний урок починається лише з пятого класу.

Було видно, що вчителька зовсім не рада цьому. Вона майже зі сльозами на очах розповідала про те, як за 3 роки діти забули українську мову, як в школі познімали всі написи, вивіски українською мовою. Але головне, що я дізналася, так це те, що проукраїнськи налаштованих людей в так званих "республіках", незважаючи на такі "реформи", набагато більше, ніж ми думаємо. Надія Вікторівна каже:

Думаєте, якщо люди не змогли виїхати, то вони підтримують нинішню владу і хочуть в Росію?.. Ні, люди просто не можуть залишити те, що нажили за все життя. Діти багатьох поїхали, а такі батьки як я – залишилися.

Не дивлячись на всі заборони в "республіці" Надія Вікторівна розповідає, як намагається хоч якусь сценку маленьку впихнути українською мовою при виступах дітей або віршик. Каже, якщо розмовляти забороняють, то хоч музику українську слухати ніхто не заборонить.

Знайомство з Надією Вікторівною в деякому сенсі перевернуло мою свідомість. Її розповіді про мовне питання та багато інших речах, починаючи з проукраїнських написів на стовпах в центрі Донецька і закінчуючи застільними народними піснями "солов'їною", – чітко дали зрозуміти важливу річ: по ту сторону лінії розмежування живуть люди, які чекають. Саме заради них потрібно намагатися відвойовувати ту частину Донбасу, яка, на перший погляд, здається, не хоче цього. Правда зовсім інша –не така, як по телевізору. І ця правда чекає нас і той час, коли Україна, як і раніше, буде єдина і неподільна.

Читайте також: "Ми скоро прийдем": українські патріоти засипали окупований Донецьк новими листівками