Історія одного програміста, або Чому молоді фахівці тікають з України
"Наша влада добре побудувала систему: ніхто не може на неї вплинути окремо, потрібно тільки збирати натовп і тільки так нас почують..."
21-річний програміст Анатолій Мельник з Хмельницького може заробляти до 1000 доларів у місяць. Але хлопця не цікавить особисте збагачення: "Це було б досить егоїстично з мого боку. Ми живемо в країні, де на дорогах ями, і в них застрягають колеса, де бабці не в змозі купити собі ліків... Навіть погодившись на це, я сплачував би податок, який потрапляв би до чорного ящика".
Найголовніше для хмельничанина – розвиток особистості. Але він не бачить, як це робити в Україні.
З третього курсу Толя почав працювати. Викладачі Хмельницького національного університету поставилися до цього з розумінням. "Наші лояльні викладачі усвідомлювали, що в стінах університету я нічого не досягну, і відпускали на роботу. На кафедрі не рахували моїх "енок" і завдяки цьому, я ще й отримував стипендію", – говорить Мельник.
В університеті Анатолія досі вважають одним з найкращих студентів з усього потоку спеціальності "Комп’ютерна інженерія". Хлопець один з небагатьох почав працювати за фахом ще студентом, писав контрольні на парах і допомагав одногрупникам з розробкою програм. Толя говорить, що більшість студентів не шарить елементарного із-за некомпетентності викладачів.
"Відсутнє належне фінансування, і наші педагоги не можуть познайомитися з чимось новим. IT-технології змінюються дуже швидко. За три роки кардинально трансформувався програмний код. А в освіті нічого не змінилося. Ми як вчили двадцять років тому вищу математику і фізику, так і продовжуємо це робити. Проте, наші викладачі не розробляють програму самостійно, команди надходять з міністерства. Якби кожний університет був автономним і сам готував програму і формат для викладання – це був би прорив", – розповідає Анатолій Мельник.
Все, що хлопцеві потрібно було для роботи, він дізнавався безпосередньо на першому робочому місці: "Я вже мав програмувати, але хто мене навчив цьому в університеті? Ніхто. Відповідно, витрачав свій час, робив проекти безкоштовно, компанія заробляла на мені гроші, а я отримував досвід".
Незабаром Толю почала пригнічувати ситуація, що на його ім’я робляться проекти, а гроші так і не надходять. Все змінилося з появою нового керівника відділу, тоді в хлопця стартував кар’єрний ріст. "Шеф дозволив мені набрати людей, навчити їх і мати з цього дохід. У мене все було б круто, але мені замало цього. Дуже примітивний рівень, і це стосується майже всієї України. Ти ж сама бачила цих програмістів: шалик, бородка, корона на голові і манірність. Мене такі дратують", – говорить Анатолій.
Останні пів року Толя відкладав гроші на навчання в Польщі, зараз ходить на курси з вивчення мови. Мельник думає, що на Заході буде розвиватися швидше, аніж в Україні, а головне, нарешті можна буде навчатися, дізнаватися щось нове, чого йому так бракувало в ХНУ: "Мені байдуже де жити, і справа тут не в патріотизмі, але наша країна не дає можливості розвивати себе, створювати та забезпечувати сім’ю".
Відкрити власний центр з ремонту комп’ютерної техніки дуже проблематично, бо тільки одна машина обійдеться понад 3000 доларів, говорить молодий програміст. А ще потрібна реклама, приміщення, запчастини… І немає жодної допомоги від держави. "Наприклад, відкриваю я ПП, а якщо захочу його закрити, то доведеться чекати три місяці і весь цей час сплачувати податок. Якщо справи підуть вгору, то обов’язково з’явиться якийсь чиновник і "проситиметься" в долю. Взагалі наша влада добре побудувала систему: ніхто не може на неї вплинути окремо, потрібно тільки збирати натовп і тільки так нас почують", – підсумував молодий айтішник.
Читайте також: За участь на престижному авіасалоні в Британії змагаються українські студенти