«Іван Сила». Як закохатись в українське кіно

10 октября 2013, 19:40

Кіноекранами країни продовжує свою мандрівку українське кіно під назвою «Іван Сила». Стрічка-екранізація реальної історії про надзвичайного українця, котрого визнали найсильнішою людиною планети.

В основі сюжету — історичні факти з життя простого сільського юнака, котрий своїми здібностями підкорив весь світ. Історія Івана Фірцака (Сили) спочатку видається трохи наївною, а сюжет дуже прямолінійним та простим. Іван Фірцак спочатку виборює титул найсильнішого в Чехословацькій республіці, потім стає учаником циркової трупи і дістає світову славу циркового силача.

20-ті роки ХХ століття, Чехословацька республіка. Головний герой з карпатського села Білки їде у Прагу. Він мало того, що простий, то ще дуже добрий та благородний. Звісно, з цього користають злі та підлі люди, котрі трапляються на його шляху.

І тут починає закрадатись думка —
невже знову український герой зображений наївним
і простодушним, якого всі принижують
та використовують, а він і не здогадується.

Знайоме екранне уособлення української біди.
Проте, все виходить зовсім не так.

Іван трохи ступуватий велет з обличчям, яке світиться добротою. Він має потенціал, але не зовсім розуміє, як його використовувати, та доля посилає Іванові людей, котрі йому допомагають.

Навіть недругів привертає Іванове «велике» серце. Бо не сила, а доброта та справедливість може змінити людей. Про що і йдеться в одному з фінальних епізодів, де черговий недоброзичливець, вмирає, захищаючи Івана, і каже: «Правда зажди переможе».

В «Івані Силі» ви побачите давно знайомі акторські обличчя, і дивлячись на цих «поношених» українських зірок — Ольгу Сумську чи Анатолія Задніпровського, думаєш, як же все таки потребує український кінематограф нових облич. Власне, головний герой — Дмитро Халаджи — абсолютно свіжа постать в українському кінопросторі. Він, до речі, не актор, а просто успішний спортсмен. За словами режисера Віктора Андрієнка, Халаджи на екранні є самим собою. Що, зрештою, виглядає дуже щиро і без акторської майстерності. Більш артистичний — давно відомий всім силач і шоу-мен Василь Вірастюк. Можливо, роль не зовсім позитивної особи дає Вірастюку ширші сценічні можливості.

Історія Івана Сили дуже насичена,
тому в своє кіно Андрієнко старається помістити
всі яскраві події з життя силача.

Через те сценарій подекуди нагадує «подієвий звіт»,
хоча, з іншого боку виходить доступно та динамічно.

Під час перегляду деякі епізоди обриваються не зовсім логічно, що свідчить про навмисне скорочення фільму. Як виявляється, Віктор Андрієнко планував дві версії кінострічки, на жаль, через брак коштів вийшла одна — менша.

Відсутність достатнього фінансування видно
у невеликій кількості постановочних зйомок
та широких пейзажних планів.

Цим можна і пояснити перенасиченість картини
анімаційним рисунком, котрий ілюструє подорожі героїв.

Як-не-як все згадане вище — доказ того, що з незначним бюджетом, можна зняти якісне кіно, вільне від «мила», хоррору, крові та насильства.

«Іван Сила» — це правдиво європейський кінопродукт, адже основні його риси — справжність та щирість, підковані давньою історією та традиціями.

Як розповів режисер, на екрані не було нічого штучного — від облич головних героїв до предметів побуту. Ікони на стінах, пічка, меблі, навіть молоко та яблука на столі — все справжнє.

Ще одна причина довіряти фільму та його героям —
мова. Вона тут проста та рідна, дуже природна,
що не скажеш про більшість наших кінострічок,
де українська звучить, як шліфована іноземна.

Важливим є те, що «Іван Сила» — став кінопроектом всеукраїнського масштабу, бо більшість показів цієї стрічки, нагадують громадські акції, де режисер та актори спілкуються зі своїм глядачем. Віктор Андрієнко зазначив — він та знімальна група готові показувати фільм «за копійки», лишень міста погоджувалися б на покази і залучали побільше людей.

Для авторів кінострічки важливо переконати нашого глядача, що українське кіно — це не тільки злидні та розпач, а мистецтво, яке надихає і залишає по собі віру в краще.

Ще один місійний нюанс фільму —
бажання створити справжнього українського кіногероя,
наголошую, саме Героя, котрий стане прикладом
для наслідування та втіленням непереможної
народної сили.

Хоча нічого дитячого у фільмі нема — стрічку «Іван Сила» позиціонують як дитяче кіно. І не дарма. Адже українського масового глядача, котрого поглинули голлівудські екшени, жорстокі казки та криваві фентезі, потрібно виховувати по-дитячому щиро, на якісному кінопродукті, а головне, українському.

Трейлер до фільму

Автор: Мирослава Ляхович