Кухонні Революції: хроніки диванних військ

– Ми маємо виступити проти цього! Усі разом!

– Це ж ганьба. Чого усі сховали язики і роблять вигляд, що нічого не трапилось?

– Як щури, ховаються... Чого люди такі байдужі?

У кожного матеріалу є своя температура самозапаленння. Температура при якій матеріал, без вогню, починає тліти, палати, чинити найстрашніший гріх більшості релігій – самогубство.

Читайте також: Ярош розповів про свої президентські амбіції

Діалог, шаблонно описаний на початку цього тексту, до Майдану, до війни, я чув на сотнях кухонь, сотні разів. Від сотень людей, від різних, своїх, чужих, знайомих, друзів, рідних. На кухнях, які в такі моменти ставали бронєвічками, військоматами та зборами спартанців. Здавалось, ось-ось, промова закінчиться, відкриється шафа, замість макаронів там лежатиме зброя, усі візьмуть її і зникнуть боротись. Ан-ні, після слів про повішення депутатів, людина, яка тільки-но уявляла, як замотуватиме мотузку, просила передати вареники і питала сусідку на 3 години від вас, про те, як її Льоля, ходить у школу.

Нічого, думав я. Такі самозапалені просто мають дотліти, а тоді разом ми знесемо корупційне кодло.

Моментом, який, на мою думку, мав перетворити тління на вогнище, був початок Майдну. Але коли я стояв під першим наступом беркуту 11 грудня, і думав, що усі ці самозапалені люди мають зараз бути тут, то зустрівся поглядом лише з своїм одногрупником, який до того, на кухні лише жартував і пив каву. Не спаплюжуючи святе місце чайнику і старої люстри дурною імітацією. Бо усі самозапалення революцій на кухнях є не розумнішими за надрізані впоперек підлітками вени, для того, щоб на них звернули увагу.

Я подивився в очі свого однокурсника, який стояв з другом у помаранчевій касці та стримував хвилі ударів, поруч з ним, зі мною було ще до сотні чоловіків, які тримали значно більше море. Де решта? Де кухонні війська? Я підвів очі до неба і побачив на мосту, який нависав над нами кілька сот "наших" людей, які не були журналістами, а просто фоткали, стрімили і хіба що не ставили букмейкерських ставок. Чи ставили? (Якщо ставили, відпишіть у коментарі). Думати далі над тим, де підкріплення не було часу, час забирали кийки і спроби янголів режиму витягти чортів-повстанців з натовпу в "автозак".

Але потім підмога прийшла. Вона прийшла на наступний день, коли вже було не треба, постояла, а потім привалила на концерт якихсь відомих виконавців у новорічні дні, коли на революцію вийшли танцювати і співати тисячі тисяч. Кухні були залишені. Вогники були куплені. Танці були відтанцьовані. Ось. Ось, скоро буде перемога. Разом нас багато, холодно не буде спати. Але концерти минули і шанувальники проголошувати промови зникли туди, де було зручніше вчитись у Шустера дебатувати.

Знову я повернувся до роздумів про загони з храмів каструль у 20-их числах січня, коли "Беркут" еволюціонував від кийків і берців-по-ниркам до різнорозмірних шматочків заліза. Під дощем з води, бензину, крові та імбирного чаю, я думав над тим, що люди зі святилищ з ідолами-холодильниками, просто збирають амуніцію, готуються і ось-ось виступлять.

В дні розстрілу-лютого, коли ми штурмували обладміністрацію в Полтаві (бо не змогли виїхати на Київ, через перекриті дороги людьми у формі поліції з "ксюшами" та московським акцентом) з 300-тисячного міста, вийшло близько двох тисяч, серед яких я, нарешті, впізнав загони ленінів-на-кухонних-столах. Ми попросили усіх жінок і дітей сховатись, якомога далі, і з чоловіками, які багато років проголошували тези, що на відміну від декомунізованих, проголошувались, не лише у квітні, а щомісяця, щоп'ятниці і щозастілля, ми пішли штурмувати сіру будівлю. Щонайменше двадцять сотень, переконаних, що жити з диктатурою далі не можна, геть не рівними рядами йшли вперед. Коли повітря розірвали гранати і картеч, я не сумніваючись, що моя спина буде прикритою, розуміючи, що у Києві йде останній бій, помандрував далі, на стріляючих у шоломах. Але вимушено обернувшись через зав'язану сутичку назад, у бік, жінок та міста, які ми захищали, помітив що з двухсот десятків підмоги з локацій борщеварень, залишилось лише сорок чоловіків. Які до Майдану використовували кухні лише для зарядки своїх біологічних акамуляторів, кави, розмов та сексу. Для всього, крім проголошення революції.

Боротьба, про яку говорять роками, разом з незадоволенням і нерворуйнацією, які не виходять у волонтерські проекти, змагання за чесні голосування та війну за критичне мислення – є самозапаленням без мети, збудженням самотнього закутого полоненого, лібідо якого ніяк не вдасться погасити. Це – найбезлуздіша втрата часточок вашого тіла, які не встигають самовідновитись. І однозначно це не несе нічого, крім можливості піарникам втюхати вам нову порцію лайна у вуха з телевізора. Нового льодяника зі смаком екскрементів олігархів, які ви будете обсмоктувати у святому місці, де раніше запалювали родинний вогонь.

Так склалось, що я закінчую зараз писати цей текст на кухні. Не у своїй, але теж у затишній. Вона навіває цей, ваш дух промов. Тож дозвольте закінчити закликом: залиште вогники – святам в школі, раціональні дії – революції, а міцну каву – кухням. І ніяк не навпаки. Хоча ні, кава потрібна усюди.

Читайте також: Жителі окупованого села просять звільнити їх від терористів: написали звернення в ООН