Маніпуляції політиків: хто і навіщо зомбує українців

1 ноября 2017, 12:04

Закулісна робота політика не завжди схожа на ту картинку, яку глядачі бачать на телебаченні або чують на мітингах.

Вона штучно моделюється під електоральні запити суспільства, враховуючи нішу конкурентного середовища, яку можна зайняти, а також власні іміджеві, фінансові та ситуативні фактори. Політик працює на електорат від виборів до виборів. І те, що громадяни називають завершенням виборчих перегонів після встановлення результатів голосування, для політика є відправною точкою для роботи над своїм рейтингом та боротьби за електорат.

Читайте також: Аваков забрав поліцію з-під стін Верховної Ради, обізвавши учасників протесту "мотлохом"

Засобом найбільших маніпуляцій стають ЗМІ та місця масового скупчення людей. Використовуються такі методи в першу чергу через відсутність необхідних знань, вузькість світогляду населення, бажання змін, віру в політика, появу альтернативного політика, та психологічний вплив.

Для прикладу найпростішої політичної маніпуляції візьмемо окремий кейс, який стосується скасування депутатської недоторканності (хоча юридично мова йде про обмеження недоторканності). Аргумент перший – усі політики "ЗА". І ті, що відносять себе до провладних, і ті, що є опозиційними. Усі об'єдналися довкола змісту теми. Суть теми та підхід до її вирішення роз'єднали політиків.

Президент запропонував варіант вирішення питання з 2020 року, тобто скасувати депутатську недоторканність для парламентарів наступного скликання. Логіка досить проста, яку можна пояснити кількома аргументами. Під час гри правила ніхто не міняє. Парламент є своєрідною опорою для президента, особливо в протистоянні з ще одним органом виконавчої влади – Кабінетом Міністрів України. Для внесення змін до Конституції, окрім 300+1 голос, потрібно ще рішення Конституційного Суду. Зважаючи на політичну кон'юнктуру, правовий аспект та міжвладні домовленості позиція президента виглядає цілком життєздатною.

Народні депутати ще влітку цього року зібрали більше 150 підписів, і визначили, що готові зняти з себе недоторканність вже з 2018 року. Розуміючи процедуру, яка передує розгляду цього питання, та необхідність затверджувати рішення двома сесіями парламенту, а головне небажання самим опинитись в зоні ризику, можна сказати, що народні обранці трошки зманіпулювали.

Свою окрему технологію маніпуляції використала Юлія Тимошенко. В мережі Фейсбук однопартійцями та симпатиками активно поширювалась заява від лідера партії "Батьківщина" про зняття з неї депутатської недоторканності. Повідомлялось, що відповідна заява була написана на прохання журналістів. Однак, якщо цю процедуру проходити в рамках закону і заявляти не для піару, а для результату, то така заява мала бути написана не на камеру, а на ім’я спікера парламенту, зареєстрована і передана в апарат Верховної Ради для її опрацювання і внесення в сесійний зал для голосування.

Заклики і заяви інших політиків про зняття депутатської недоторканності в ефірах слугували тоном, хвилею теми. І не ставили за мету отримати результат. Цю ж тему підхопив Міхеїл Саакашвілі. Він закликав зняти депутатську недоторканність уже завтра. При чому ні юридичні механізми, ні конституційні процеси його не дуже цікавили.

Оскільки він не є парламентарем, то його інтерес до зняття депутатської недоторканності виглядає дещо нелогічним. Однак його маніпуляції теж можна розглядати як окремий кейс, щоправда вже не тематичний, як в попередньому прикладі, а особистісний.

Прорив державного кордону, втрата паспорту, виступи на мітингах громадських активістів – все це більше схоже на спектакль, а ніж на публічну гру політика-іноземця. Серед не менш гучних заяв, які апріорі відповідають запитам певної частини населення, але не є здійсненними в правовій, часовій чи економічний площині, звучали: заборона олігархам бути власниками медіа; потреба ліквідувати обласні і районні адміністрації тощо.

Чому так відбувається?

Політики-маніпулятори не можуть чекати. Адже гучні заяви, які відповідають запитам суспільства часто використовують в короткотривалих виборчих кампаніях. Іноді їх називають десантними кампаніями. Тобто людей висадили, вони зробили свою роботу, і повернулись займатись своїми справами. Маніпуляції, які певний час не дають результату, забезпечують розчарування в таких політиках.

Треба пам'ятати про дві сторони маніпуляції. Якщо для політика часто це гучна заява, зручна тема, щоб заговорити електорат і перетягти важелі політичних симпатій. То для громадян – це озвучення проблеми, яку зобов'язані вирішити ті, кому вони надали право через мандат довіри приймати рішення на вищому рівні.

Ви запитаєте, хто більше постраждає від гри в маніпуляцію? Відповідь очевидна – політики. Громадяни вже не відчувають себе просто електоратом, тому ціна маніпуляції з кожним днем зростає. Теми мають оновлюватись, озвучені проблеми мають вирішуватись. В іншому випадку політики не лише не отримують стійкий орієнтований на них електорат. Вони ризикують опинитись за межею великої української політики, адже їх маніпуляція зіграла проти них.

Читайте також: Порошенко затвердив підвищення пенсій