Путінська Росія – як фортеця в облозі, – The Washington Post

"У жовтні 1998 року суд у Санкт-Петербурзі почав слухання у справі Олександра Нікітіна, російського військово-морського офіцера у відставці, який попередив світ про екологічну небезпеку атомного підводного флоту, що розкладається на крайній півночі Росії. За співробітництво з норвезькою екологічною організацією за доповіддю про ядерну безпеку Нікітіна звинуватили в "розголошенні державної таємниці". Він став першою в пострадянській Росії людиною, яку Amnesty International назвала в'язнем совісті, – пише російський опозиціонер Володимир Кара-Мурза на сторінках The Washington Post. – Тоді на чолі звинувачення проти Нікітіна стояла ФСБ Росії, головний внутрішній наступник КДБ СРСР, та її директор – петербуржець на ім'я Володимир Путін".

Читайте також: Довгий список поразок Путіна, – Wiener Zeitung

Історія Нікітіна, принаймні, мала щасливий кінець: після напруженого судового процесу його виправдали за всіма пунктами звинувачення. Це була все ще Росія Бориса Єльцина, де парламент був місцем для дискусій, де ЗМІ могли критикувати уряд і де суди могли виносити рішення за законом, а не за телефонним дзвінком. Вирок у справі Нікітіна було винесено 29 грудня 1999 року. За два дні Путін, який і направляв звинувачення проти Нікітіна, став виконуючим обов'язки президента Росії, – пише автор публікації.

"Із усіх аспектів, в яких правління Путіна перетворювало країну, мабуть, найбільш тривожним є параноя, яку держава й підживлює. Параноя була також найбільш поширеною характеристикою організації, де Путін провів свої роки становлення, КДБ. У путінській Росії опозиція уряду прирівнюється до зради країни – в чому звинувачували Нікітіна, коли він публікував свою доповідь. Путін, за його власними словами, розглядає політичних опонентів як "націонал-зрадників", які "чатують, мов шакали, біля іноземних посольств". Їхня мета, відповідно до його світогляду, не в тому, щоб покращити життя в країні, а в тому, щоб просувати інтереси своїх іноземних ляльководів", – пише Кара-Мурза.

Автор наводить слова глави російських збройних сил генерала Валерія Герасимова про "п'яту колону" і про те, що США використовують "кольорові революції" та "м'яку силу", щоб усунути уряди, які їм не подобаються.

Генерал тільки повторював слова свого головнокомандувача. Виступаючи на щорічному засіданні колегії засіданні колегії ФСБ, Путін заявив, що іноземні спецслужби активізують роботу "на російському напрямку" і заявив, що тільки у 2018 році його колишні колеги викрили майже 600 іноземних розвідників та їхніх агентів всередині країни. Кремлівський лідер закликав свої служби безпеки бути ще більш активними, у тому числі "підвищити безпеку національних інформаційних ресурсів.

"Ця робота вже почалася", – пише Кара-Мурза, вказуючи на прийнятий цьогоріч російським "слухняним парламентом" законопроект, який відімкне російський інтернет від всесвітньої мережі; на новий російський закон, який набув чинності в кінці березня і який накладає суттєві штрафи і строки адміністративного ув'язнення на всіх, хто висловлює "видиму неповагу " до уряду.

Закон уже застосували у Ярославлі, де чиновники вимагали від місцевих ЗМІ видалити повідомлення про непристойні антипутінські графіті,
– нагадує автор.

"Це не вперше, коли російська влада намагається "навчити народ батьківщину любити", "за звичкою переплутавши батьківщину і себе", казав Лев Шлосберг. Він один з небагатьох регіональних опозиційних законодавців у Росії, коли Шлосберг представляв символічний законопроект, який мав покарати чиновників за неповагу до прав і свобод громадян.

Всі попередні спроби закінчились не те що невдачею... а крахом держави, яка вирішила навчити народ любові до себе. Де тепер Російська Імперія? Де тепер Радянський Союз? Російська влада так нічого й не зрозуміла і нічому не навчилася.

Читайте також: Путін в біді, – Süddeutsche Zeitung