Трьох тижнів у Швеції замало, щоб перестати дивуватись цій країні

У мене ніколи не було виняткових мрій про Швецію як про країну, в якій мені найбільше хочеться побувати. Можливо, десь підсвідомо я виношував цікавість до всієї Скандинавії, керуючись при цьому тим мінімумом інформації, який про країни Північної Європи доступний більшості. Маю на увазі високий рівень життя, суворіший клімат, невисоку заселеність територій та часткову відокремленість від континентальної Європи. Приблизно з цим я й почав випадково вивчати шведську мову. У Королівство Швеція я поїхав як стипендіат державної організації Шведський інститут, яка займається промоцією країни та фінансує вивчення шведської мови у декількох десятках країн світу.

Літні курси з поетичною та невибагливою назвою "Зустріч зі Швецією" тривали три тижні у невеличкому містечку Френста, що всього за декілька кілометрів від географічного центру країни. Впродовж навчального року там функціонує вища громадська школа (Ålsta folkhögskola), влітку ж цей невеликий навчальний заклад традиційно приймає студентів зі всього світу. Цього року нас таких було 40 осіб з 21 країни. Найдовше у Френсту добирались студенти з Мексики, Китаю та Кореї, а найбільше учасників прибуло з Росії та Польщі. Решта студентів – з найрізноманітніших європейських країн.

Королівське місто Стокгольм

За хвостом літака залишилась та частина Балтійського моря, що розділяє Польщу та Швецію. На обрії – "древня, вільна та гориста Північ.." (слова зі шведського гімну). Ще до приземлення мою увагу привертають дивні білі об’єкти на траві, вирішую, що це якесь собі наметове містечко. Банальна правда відкривається мені трохи пізніше: насправді це висушене, спресоване та запаковане сіно, яке поки що відлежується в полі. Міжнародний аеропорт Скавста у Ньюшопінгу зовсім крихітний, приймає переважно літаки бюджетних авіакомпаній. Стокгольм розташований за сотню кілометрів, яку без жодного клопоту можна подолати автобусом. Для молоді віком до 25 років передбачена невелика знижка на квитки. За свій я віддаю 125 крон (одразу уточню: 1 шведська крона = 1 гривня 20 копійок). З початком руху водій автобуса вітає пасажирів шведською та англійською мовами, розказує через скільки часу і куди ми приїдемо. Аналогічну інформацію він повторює і в дорозі, оскільки хвилин і кілометрів до столиці Швеції залишається все менше.

До Стокгольма автобус прибуває близько 22.30, лише зараз на вулиці відносно темно, до цього дуже довго тримався незмінний присмерк. Місто я починаю пожирати поглядом ще з вікна автобуса. Перелічую все, що найперше впадає в око: високі шпилі храмів, канали з водою (або вода між островами, на яких розташований Стокгольм), мости над ними, скелясті виступи обабіч доріг, сучасна архітектура, ве-ли-чез-ний торговий центр IKEA ще в передмісті Стокгольма. Поки що я біля головного входу автобусного вокзалу. Роздивляюсь. На вулиці достатньо жваво, але шведів, якими собі їх можна уявити, вдається побачити небагато. Натомість багато чорношкірих та азіатів, тобто некорінного населення, якщо можна так узагальнити. Це, напевно, він і є, європейський мультикультуралізм, помножений на шведську гостинність. Те саме стосується таксистів близькосхідної зовнішності. Один з них підходить і пропонує свої послуги. Я відмовляюсь, тому що їхати мені все одно нікуди не треба, пояснюю, що чекатиму на вокзалі потяга до Сундсваля. Після того як таксист дізнається, що я з України, запитує, чи я можу спілкуватись польською. Відповідаю "так" і він (увага!) – переходить зі шведської на російську. Цікавий каламбур. Але думати про це важко, коли в голові і так паморочиться від сотні інших запитань.

Уже на залізничному вокзалі (Stockholm Central Station), який розташований поруч, звіряю свій квиток на потяг з розкладом. Все гаразд. Але зал очікування там скромненький. Трохи пізніше розумію чому: що один, що інший вокзали зачинені з 01.00 до 05.00 ранку. Чекати доведеться десь-інде, якщо вже я вирішив зекономити і не забронював місця для ночівлі. Мені ж все одно цікаво побачити нічний Стокгольм. Мій потяг о 06.20 – один з перших наступного дня. Напевно, такий час вважається незручним, тому і квиток коштував всього 145 крон (Сундсваль розташований за 400 км на північ від Стокгольма). Можливо, мало значення і те, що я бронював його заздалегідь – приблизно за місяць до поїздки.

Величезний рюкзак за спиною знижує темп моєї прогулянки до мінімуму. Запам’ятовуючи всі повороти і при можливості назви вулиць, придивляюсь до відчинених закладів харчування. Нарешті обираю один з них, менш людний, щоб зробити перерву для пізньої вечері. Отримую свій "зелений" вегетаріанський гамбургер за 43 крони і безкоштовну каву до їжі. Сюди, як і в будь-який інший заклад, без проблем можуть потрапити люди з обмеженими можливостями на інвалідних візках. Вони так само прогулюються собі нічним містом. Тепер я рухаюсь в протилежному напрямку, по дорозі трапляються гучні нічні заклади зі скупченнями людей біля входу. Звертаю увагу на величезну стару будівлю, підсвічену кольоровими прожекторами. Тут також дискотека і музика розповзається по значній частині міста. Біля автобусної зупинки просто на асфальті сидять дівчата, шведки, трохи сп’янілі і голосно жартують. Вдруге за вечір бачу пару, що розгублено шукає номер потрібного автобуса то на одній, то на іншій зупинці: жінка в паранджі і дитячим візком. Зараз вона намагається наздогнати чоловіка, оминаючи велику стоянку велосипедів.

На мості Густава Вази, по дорозі до Старого міста (Gamla Stan), я змушений діставати зі сумки теплий одяг. Чайки завзято перекрикують музику, а разом з шумом води це звучить ще цікавіше. Звідси відкривається вид на будинок міської ратуші з одного боку та шведський парламент з королівським палацом – з іншого. До речі, якраз проходячи між двома останніми, стаю випадковим свідком групового фото оголених задниць – це так веселяться шведські хлопці. Дехто з випадкових перехожих вітається, що мене насправді дивує. Приблизно о 03.30 починає світати і лише тоді нічні гуляння закінчуються. Гучні компанії по декілька осіб розходяться в різні боки, при нагоді ловлячи таксі. І от тепер на вузеньких вуличках Старого міста тихо і безлюдно: хіба що дорогою назад до вокзалу натрапляю на листонош і прибиральників.

Френста: репортаж з географічного центру Швеції

Потяг зі Стокгольма до Сундсваля навіть перевершує сподівання: він справді швидкісний, одразу за містом розганяється до 110 кілометрів на годину. Ця та інша довідкова інформація висвічується на табло у вагоні. Зі Сундсваля до омріяної Френсти – ще 65 кілометрів, рейковий автобус теж справляє хороше враження.

Те, чого неможливо не запримітити в першу чергу – червоні шведські будиночки з пофарбованими набіло вікнами. Набагато рідше трапляються жовті і білі помешкання. Але якого кольору не були б хатини, всі вони майже однакових розмірів і максимум двоповерхові. Розуміння Швеції значною мірою починається зі шведського слова "lagom", що перекладається як "достатній", "посередній" або "не замало і не забагато", якщо говорити в кількісному вимірі. Тобто все має бути якраз таким, щоб його було достатньо. Багатий заміський український будинок на чотири поверхи і з триметровим муром довкола виглядав би тут як монстр. Але ж біда в тому, що в нас або маєш такий будинок, або не маєш нічого. І що стосується парканів: їх у Френсті я теж не бачу. Максимум – це імітація паркану у вигляді невисоких кущів, якщо будинок, скажімо, стоїть біля траси. Територія школи теж не відокремлена парканом. Навіть уночі двері до усіх головних будівель відчинені, а це їдальня, спортзал, бібліотека, кімнати відпочинку з телевізорами та іншою технікою. Водночас ця відкритість врівноважується з домашністю шведів, яку ми, студенти, теж одностайно помічаємо.

Невеличке доповнення до кадру: як Швецію неможливо уявити без її червоних будинків, майже так само не можна уявити червоний будинок без шведського прапора. Хай навіть невеликого. Як варіант – він може майоріти на стовпі у дворі. Ніби дрібниця, а дух перехоплює. До теми державних символів: дивує, з яким захватом шведи розповідають про свого короля та королівську родину загалом. З гордістю, але без фанатизму. Зараз, до прикладу, у країні нова зірка – новонароджена принцеса Естель.

У містечку – два цілком пристойні супермаркети. У них продають усе, крім алкоголю. Єдиний виняток – так зване народне пиво, яке ледве претендує на те, щоби пивом називатись. Алкоголь же у Швеції потрібно шукати у спеціалізованих закладах, які можна розпізнати за вивіскою "System Bolaget". В невеликих населених пунктах їх немає, а, отже, у Френсті – також. Через це ми в школі час від часу зітхали і чекали екскурсій у сусідні міста. І тобі навіть не обов’язково вживати і купляти алкоголь. "System Bolaget" в цьому плані швидше можна назвати модним аксесуаром, який просто хочеться мати. З іншого боку, можна провести паралель з мережею торгових центрів IKEA, яка теж є своєрідним аксесуаром країни і навіть на міжнародному рівні. І ще одна дрібничка – шведський снус, що вважається позитивною альтернативою курінню. Це також тютюн, з яким людина отримує певну дозу нікотину без диму, засовуючи одноразовий пакетик снусу під губу на декілька хвилин.

Якихось надто екзотичних страв у шведській кухні немає. Але є свої особливості, як от трохи незрозуміле для мене змішування соленого та солодкого. Приміром, популярне у Швеції брусничне варення додають до їжі з картоплі чи м’яса. Тоді обід наче складається з одного суцільного десерту. Інший приклад – традиційні солені лакриці, що теж неоднозначно подразнюють смакові рецептори. Замість традиційного хліба перевага належить хрустким хлібцям різних видів (knäckebröd), які можна назвати напівпечивом-напівсухарями. А от "fika" - це те, що в Швеції не може не подобатись. Приблизно це слово перекладається як "робити перерву, щоб випити каву і поговорити". А раніше я наївно думав, що багато кави п’ють, як прийнято вважати, львів’яни.

Такі шведські делікатеси як м’ясо лося чи оселедець з неприємним запахом я не куштував, проте, наскільки я зрозумів, думки моїх колег щодо цієї їжі розділилися. Також шведи полюбляють смажити м’ясо на грилі – у тому ж таки родинному колі або з друзями. Під час одного з таких вечорів спілкуюсь зі своєю викладачкою Крістін Екстрьом. Вона працює в Мінську викладачем шведської. До цього працювала у Києві, але попередня робота була не викладацька. Ділиться, що Київ як місто набагато цікавіше, але їй більше подобається те, чим вона займається в Білорусі. Крістін багато подорожувала Україною, приїжджала у Київ на Євро-2012. Говоримо і про те, як справився з чемпіонатом Львів.

Усі відповідально ставляться до сортування сміття. Кожну банку з-під пива чи пластикову пляшку можна обміняти в магазині за 1 крону. І це при тому, що банка дешевого "народного" пива може коштувати 6 крон. Досить щедре заохочення, як на мене. Логічно тут сказати і про доглянуте природнє середовище. Рельєф центру Швеції нагадує наше Прикарпаття, до того ж тут багато озер. Дерева і рослини – теж майже аналогічні з тими, які є звичними вдома. Але от до чого важко звикнути – то це дуже короткі ночі, які тривають не більше 3 годин. У дні з безхмарним небом вони нагадують радше густий присмерк, а ілюзію темряви створюють вуличні ліхтарі та світло у вікнах будинків.

Крім того, ми вивчаємо тут шведську мову. Частина занять присвячена питанню шведських діалектів. Звісно, що це явище закономірне у кожній мові. До прикладу, на дозвіллі переглядаю документальну програму Фредріка Ліндстрьома про шведські діалекти. Там він говорить, що кожна мова існує у своїх діалектах, як планета існує у Всесвіті. Може, це сказав уже хтось давніше, бо слова дуже подобаються. Говоримо і про політику країни. Дізнаюсь, до прикладу, що з мінімально представленою у парламенті правою партією не хоче співпрацювати жодна інша політична сила. Їхня позиція "Швеція для шведів", здається, не має жодних шансів на фоні абсолютної приязні, культивованої толерантності, відповідального ставлення до прав кожної людини, а не людини як якоїсь абстрактної середньостатистичної істоти. Як ілюстрація цього, в день мого відльоту зі Швеції у Стокгольмі відбувається гей-парад Stockholm Pride 2012, що стає завершенням кількаденного фестивалю і цікавим дійством для декількох сотень тисяч глядачів.

Фото мого колеги з Франції Жюліана (Julian Gilqiuin)