На восьмом году войны за украинский язык до сих пор убивают
Источник:
фейсбук Алины МихайловойМне 27 лет. И всего 7 лет назад я перешла на украинский язык. С 24 февраля 2014 года моим языком является украинский – с родителями, друзьями, незнакомыми, на работе, на улице, в кафе – везде – я говорю исключительно на украинском языке. Далее читайте на украинском.
З 24 лютого 2014 року жодного разу я не страждала на меншовартість та не переходила в розмові з російськомовними на російську через якусь уявну повагу чи як там більшість таких це аргументують.
Читайте Лукашенко грається з вогнем
В моєму оточенні й досі багато хто лишається російськомовними, і я ніби хочу десь розуміти й розділяти вибір людей, що не мова ніби визначає діяльність людини та її патріотичні погляди. Проте мені від цього завжди трошки боляче, бо саме мова і досі є і буде тим першим маркером розділення на "свій/чужий".
Я ловлю себе часто на думці, що якщо десь чую від перехожих українську – я спеціально починаю в розмові дуже голосно говорити, щоб вони відчули, що поряд з ними теж україномовні. Це звичайно повний ідіотизм, але внутрішньо я прям відчуваю потребу ось в цій підтримці своїх за мовним визначенням.
Ми зустрічаємо День української мови та писемності не з самими хорошими показниками "вжитку" цієї мови в нашій країні.
Українська мова змінила моє життя і після Революції Гідності стала неодмінною ознакою моєї особистості. Я – українка, і в себе вдома я маю повне право розмовляти рідною українською мовою.
Важливо Україна також готова: кому довіряють нацбезпеку в країнах НАТО
І на жаль, на 31-му році Незалежності, на 8-му році війни за українську досі вбивають. Так, за останні роки її стало кратно більше: телебачення, радіо, реклама, література, театр, масові заходи, публічна сфера, навіть ставлення людей істотно змінилось. Цьому не можна не радіти. Але не можна й зупинятись.
Вбивства й утиски на ґрунті української мови продовжуються. У нас досі є прошарок ностальгуючих за мороженим по 5 копєєк, які ненавидять усе українське за визначенням. Вірю, що з часом це зникне. Єдина, соборна й українська Україна неодмінно постане, але залежить це виключно від нас.
Говоріть українською, пишіть нею, звертайтесь до світу, вимагайте поваги до своєї рідної мови, захищайте свої права.І завжди пам'ятайте, яку ціну заплатили наші предки й сучасники, щоб ми відзначали це свято. Бо нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.