Як захистити наших волонтерів? Подробиці перебування у полоні терористів

На жаль, випадки затримання та здирництва з волонтерів непоодинокі. Раніше подібні випадки сталися з волонтерками Ольгою Соляр та Ларисою Горбач. Цього разу вже в полоні у сепаратистів побували троє волонтерів з Черкащини. Про обставини затримання та подробиці перебування у лігві деенерівців кореспонденту "Зорі Приірпіння" розповіли волонтери у штабі навчально-вишкільного центру "Південь", що в Гостомелі.

Напередодні Нового 2014 року троє жителів Черкащини вирішили підтримати своїх воїнів-земляків, які нині несуть службу в зоні АТО. Голова Катеринопільської селищної ради Черкаської області Іван Гегедош, його заступник Геннадій Джус та ще один мешканець селища Катеринопіль Сергій Письменний відвідали 703-ю інженерну бригаду, вручили новорічні гостинці (продукти, теплі речі, "буржуйку" для обігріву) своїм військовим землякам.

Поверталися додому іншою дорогою. Треба було поспішати, адже почалася заметіль, й виникла загроза застряти бусиком посеред дороги. Мобільний навігатор показував короткий шлях, який виявився насправді довгим і жахливим. На жаль, навігатор не показує, де чия територія. Троє черкасців проїхали український блокпост між Дебальцевим й Вуглегорськом. Запитали чи правильно їдуть додому. Їм відповіли, що так. Через кілька кілометрів неподалік Єнакієво їх зупинили чергові перевіряючи в камуфляжах. Виявилося, що то вже були бойовики з "ДНР"…

Словом, з черкаськими волонтерами розмова виявилася короткою – клацнули автоматом, мішки наголову – б’ючи й штовхаючи їх повезли у невідомому напрямку. Висадили з машини, повели східцями. Бойовики всіляко намагалися приховати від полонених місце їхнього перебування, хоча облич своїх сепаратисти не приховували. За говіркою зрозуміло, що це були жителі Донеччини. Навіть, українською мовою могли спілкуватися.

Як потім здогадалися бранці, місцем їхнього наступного перебування виявилася одна з Єнакієвських шкіл. Спочатку волонтерів відвели до підвалу, де протримали близько двох годин, які здалися їм вічністю. У підвалі стояло чотири стільці, очевидно, від попередніх полонених. На цегляних стінах розгледіли надпис – "22.12. сидимо – чекаємо на розстрілу". Це був той період нетривалого затишшя наприкінці 2014-го, коли відбувся обмін полоненими. Ймовірно, частину тих бранців до цього тримали в тому ж підвалі.

На наших черкасців також постійно психологічно тиснули невтішною перспективою бути розстріляними, що називається, без суду і слідства. Дорогою, лунали вигуки на кшталт: "Ну, що – ведемо їх в лісопосадку?!". Або ж ведучи полонених сходами в мішках на голові, сепаратисти гукають один одному: "Трупи поприбирай!".

Бойовики самі запитали, хто піде першим на допит. Визвався Геннадій Іванович – найстарший з трьох бранців. Під час допиту били руками, ногами в берцях та кийками. Фізичні знущання чергували з психологічним тиском. Розповідає Геннадій Джус: "Довго бити. Потім чую біля вуха постріли "Бац! Бац!". Це, кажуть, ми твоїх дружків вбили. Після чого спинилися. Запитують, що я хочу. Кажу: чаю хочу. Дали чаю ще й з лимоном. П’ю чай, затягую час. Стало важко дихати – далися взнаки побої. Підходить жіночка, що в них за медсестру – дає таблетки знеболюючі. Каже: не бійтеся я вас не отрую. Запив чаєм таблетки. А в цей час допитували інших хлопців".

Зазнаючи таких тортур бранці тільки молилися, подумки вже попрощавшись зі своїм життям. "Я просив, якщо хочуть вбити, то щоб швидко, а не знущалися. Розстріляли, щоб не мучилися", – згадує ті жахи Іван Гегедош.

Допитували кожного окремо. У мирних волонтерів випитували всілякі "явки, ставки і паролі". Або ж домагалися, аби ті почали самі зводити на себе наклеп. Це також було б на руку сепаратистам. Та мирним людям, що приїхали з провізією до своїх земляків, не було чого розказувати у плані військових таємниць. Вони ще в підвалі пошепки домовилися розповідати все, як є насправді про свою волонтерську місію. Відтак, говорячи всі одне й те саме, переконували сепаратистів, що вони ніякі не військові емісари й окрім суто гуманітарної допомоги нічого не везли.

Адже ті одразу їм заявили, що начебто у їхньому бусику експертиза виявила сліди пороху. Звісно, що ніякої експертизи не було, так само, як і пороху в салоні, окрім того, що міг осипатися з картоплі. Їх просто, що називається, брали на понт. Полонених досліджували ретельно. Роздягали, аби перевірити на предмет поранень та синців на плечах від прикладів. Перевіряли все – записи в блокнотах, списки абонентів у мобільних, дзвінки, смски, відправлені ще хтозна коли. Прочитали одну з смсок майданівських часів у Геннадія Джуса. В одній з них йшлося про повалення режиму Януковича. Так це ще "той нацик"! – визвірилися на Геннадія Івановича сепаратисти. Виявляється, це визначення на сленгу деенерівців значно лайливіше за "укропи".

На щастя, це виявився той випадок, коли мобільні більше принесли допомоги, аніж шкоди їхнім власникам. Ще при затриманні в одного з них подзвонив телефон. Дружина цікавилася, як справи? Уявіть її відчуття, коли у відповідь почула буквально: "Твого чоловіка затримано на території ДНР – ведемо розстрілювати!". Після такої відповіді всі рідні і близькі відразу стали в курсі, що сталося з трьома волонтерами з Катеринополя. Сепаратистам почали безперервно дзвонити, благаючи відпустити полонених. Переконували, що вони там опинилися з мирною місією. Згодом деенерівці перестали відповідати на численні дзвінки – тільки зрідка відповідали на смски, з’ясовуючи, що за люди їм потрапили в полон.

Дехто закидає, чому волонтери в такі подорожі відправляються без зброї? Подібні випадки засвідчують, що вона могла хіба що нашкодити. Тут одне з двох: або застосувати зброю й відбитися від бойовиків, або ж бути затриманими й сприйнятими за військових протилежної сторони, а не мирних волонтерів. У такому випадку наслідки полону могли бути значно страшнішими.

Хоча й за буквально півдоби перебування в полоні нашим волонтерам випало натерпітися такого, що вистачить спогадів на все наступне життя. Троє мешканців черкаського селища Катеринопіль тепер відзначатимуть разом свій другий День Народження – 28 грудня, коли їх все ж таки відпустили з полону.

Ті деенерівці, що допитували полонених волонтерів, особливим інтелектом не вирізнялися. Тож цілком серйозно вважали, що затримані ними цивільні люди можуть бути якимись диверсантами чи агентами спецслужб і т. ін., випитуючи у них із застосуванням тортур якісь міфічні секрети й паролі. Врешті-решт, нічого такого не випитавши й не знайшовши ніяких доказів причетності до військових дій – передали на допит більш грамотному їхньому комбату.

Його підхід до полонених волонтерів був таким: своєю допомогою підтримуєте протилежну воюючу сторону – тож і з нами також діліться. Відтак, затримані, аби їх відпустили були змушені письмово відмовитися від усіх своїх речей, які опинилися в руках сепаратистів – автомобіль, телефони, фотоапарат, флешки, картки… Написали розписки про "добровільну допомогу" ДНР.

Коли вже волонтерів зібралися відпускати, то погодували, а найбільш постраждалого Геннадія Джуса навіть у Єнакієвську лікарню звозили – трохи рани загоїли. Після чого усіх трьох бранців залишили в одному зі шкільних класів, приставивши конвой. Пояснили, що їх потрібно охороняти від своїх деенерівців, які з блокпостів повертаються, аби ті в пориві емоцій не "порвали" полонених.

Головний висновок з цього всього: як таке могло статися, аби, що називається, на рівному місці – люди потрапили в таку біду, зазнали таких тортур і поневірянь та ще й мимо волі матеріально допомогли сепаратистам? Потрібно подумати, що варто зробити, аби уникнути таких ситуацій надалі!

"Насамперед потрібно назвати речі своїми іменами, – вважає Геннадій Джус. – Що це не АТО, а війна. Тоді б і рівень відповідальності був би іншим. Були б ставки, штаби, комендатури. При в’їзді в зону військових дій чергували б спеціалізовані патрулі, які б зустрічали, ввозили й вивозили. Не пускали б цивільних людей, куди не можна. Хочеться, насамперед, щоб з іншими не повторилося те, що сталося з нами. Бо ж знаємо, що чимало людей потрапляють у таку халепу на рівному місці".

"Якщо вже є розмежування на контрольовані території, то потрібно, щоб на крайніх блокпостах про це попереджували, – говорить Іван Гегедош. – Чи просто не пускали людей, для яких це може бути загрозою".

Повинна бути єдина служба волонтерів, аби координувати їхню діяльність та розпізнавати й надавати допомогу в подібних ситуаціях. "Краще пізно, ніж ніколи", – в один голос кажуть єнакіївські полоненні. Адже подібні випадки непоодинокі. На чому наживаються сепаратисти, або завдають тортур мирним волонтерам.

Потрібен постійний зв’язок і контроль пересування за всіма волонтерами, які ведуть свою діяльність на Луганщині та Донеччині. Необхідне постійне забезпечення патрульними машинами, попереджувальними блокпостами, які б давали знати, де в даний час під чиїм контролем яка територія.