Зимові свята: традиції і прикмети. Частина 2

Продовження. Частину 1 читайте тут.

Василія

Випечений ритуальний хліб "крайчун", "карачун" тримали на столі до 14 січня, до Василія. Фляшчину з медом, яку запікали у крайчуні витягали і то були ліки, які скрізь додавали, коли якась хвороба була у хижі.

"Вранці 14 січня тато завивав крайчун в ручник і йшов з ним в поток на воду, там його скроплював водичкою, бо він маленько зачерствів за цей час і брав ще відро, щоб набрати свіжої живої води, мився там і приносив живу воду, щоб усі помилися. Вносив все це до хиж, переступаючи через порог котив його від порогу до стола і дивився, як він упаде. Кить упаде і люди завидять, що вершком зверху, а сподом до землі, то буде цілий рік добрі, а ніт… Потім крайчун різали ножем і їли. А було й так: "На Василія розрізали "карачун", перший кусок нянько утяв і май скоресенько худобі понесли, а тогди всім роздають.

Наливав у миску води, метав (кидав) туди копійки, коралі – всі вмивалися, а хто на остатку ся вмив, то вшито копійки були його. Вмиваючись примовляли: "Як то та вода здорова, лем ми такі здорові били”. Але дехто із жінок повів, що коли вмивалася, то про себе промовляла: "Аби така красна била, як коралі, аби мене так хлопці любили, як усі гроші люблять. Я лем так три рази умиваю, а воду цю виливала на косиці (квіти), щоб була така гарна, як косиці". Так вмивалися на Святий вечір перед вечерею, і так робили вранці на Василія. Так ся милися, молилися, нянько різав крайчун і починали сніданок з крайчуна, а потім споживали інші страви".

"Бабин святий вечір" – 18 січня перед Йорданом

У цей день лемки цілий день постяться і лише у вечір їдять пісні страви: "Все варили пісне, так як на Святий вечір і пекли невелике хлібиня, а 19-го вставали й з ним ішли до води і коли верталися, то його пущали під стул (стіл) і дивилися чи челядь вся виживе, бо як він падав денцем наверх, то хтось відійде з сім’ї скоро".

Після обіду в цей день на вечірній службі святять воду в церквах у коновках і тепер так, приносять воду "дому, співають тропар "Во Іордані крещающейся тобі, Господи, явися…" проспівала тропарь, взяла вівсяні колоски з снопа, що на столі і зачала кропити по хаті, пішла до стайні, студню (криницю), потому взяла борошно, розвела водою і тим тістом хрести робила на воротах, дверях, стайні і хижі".

У цей вечір в лемківських селах усі жінки вечеряли не у своїй родині, а разом з товаришками, ходили по селу щедрували. Це був жіночий – "бабин вечір".

У селі Смерекове "пекли жони тонкий хліб – "віткачі". Вечером ґазда завивав у ручник такі два хліби, ніс до стайні, давав всій худобі хліб, крім свиней. Казав так: "жеби була така ситна, повна, як той житний колос з зерном".

Йордан ("водокщі", "водощі")

Свято Водохреща, яке відзначають лемки 19 січня, завершує цикл різдвяно-новорічних свят. Напередодні – 18 січня – всі постилися, відвідували церкву і приносили звідти освячену воду. Через те надвечір'я 18-го називають Голодною кутею, на столі відповідно мають бути пісні страви. Перед вечерею всі випивають свяченої води. Цей день ще називають Богоявленням, бо проявився Бог у трьох іпостасях Бог-Отець (у голосі), син Божий (у плоті) та Дух Святий (у вигляді голуба).

Є теорія вчених фізиків, яку духовенство не заперечує, що у Всесвіті випромінюються хвилі певної частоти, які у ніч з 18-го на 19 січня досягають землі. У результаті вода в усіх водоймах набуває цілющих властивостей, воді повертається її чистота і сила, і кожен струмочок на цей час стає Йорданом.

У давні часи 19 січня воду святили на потоці, на ріці робили великий хрест, приносив хто мав в руках і пускав голубів. "Над водою молився священик, опускав у воду хрест, а ми всі тримали в руках павіси, свічки – "трійци". Після освячення її чиряли (набирали) з проруба, з потока, усі наливали в долоню і тричі упили, умивалися тою священною водою, щоби були здорові, чисті, аби нечистий дух не господарював над челядником, і не мав діла до живої душі. Челядь набирала воду в канти, тепер воду кожен приносить у храм з дому і так святять.

Освячена вода стоїть "за гуд" (рік) в кожній хижі, нею користуються від усякої біди і неприємностей: ци дитя маленьке плаче у хижі – покропили, дали попити. У селі немає такої хижі, де не було би свяченої води".

"Коли був великий сніг, то святять лем у церкві, а лем била гарна погода, тоди ідут на ріку. Бували сніги великі, що приступити до ріки не мож. В цей день, лише у цей день віталися один з другим: "Христос охрещається", а відповідали: "В ріці Йордані".

"На Водокщі виносили снуп, бо хижа була єдна, стул єдин, челяді много і не могли то так все в хижі тримати, бо дітиська бавляться – їх много, а місця в хижі мало".

20 січня – свято Івана Хрестителя

Кінець зимових свят і початок сезону весіль. "Прийшов Предтеча – забрав свята на плечі!"

Від Івана лемки повертаються до роботи, уже дозволялося засилати сватів і справляти весілля.

"Влітку ми відзначаємо народження Івана Хрестителя, а 11 вересня – його смерть (Усікновення голови святого Івана Хрестителя), а тепер його діяння".

Тетянин день

25 січня християни відмічають день великомучениці Тетяни.

Стрітення Господнє (Стрітеніє, Стрітенє)

Основним святом в лютому вважається в народі свято – Стрітення Господнє, яке святкується 15 лютого. Для молоді по селах закінчувалися вечорниці – це залишило свій слід і в народному прислів'ї: " Прийшли громниці – прощай вечорниці".

Під час цього свята по церквах освячувались свічки, які кожен називав "святая свічка", її здавна було наділено великою божою силою, яка лікує, захищає житло, оберігає від хвороб як душу, так і тіло людини і тварини, допомагає молодим дівчатам прояснити свою долю. ЇЇ берегли і протягом року часто використовували для різних потреб. "Покійнику в руки давали сукану довгу воскову тонку і довгу свічку ( від рук аж до ніг завдовжки). Вона цілий час горіла і її увесь час підтягували. Догорає близько до рук і знову підтягують".

Прийшовши з нею після служби в церкві її запалювали перед ворітьми і обходили все подвір'я, вірячи в те, що вона захистить все живе в дворі від поганих очей і невидимих надприродних руйнівних сил. Нею випалювали хрещики (хрести) над вхідними дверима, над вікнами, в хаті на геренді ( сволоці).

Дівчата-відданиці на тій свічці ворожили – щоб "з полум’я взнати з якого боку сватача (сватів) чекати". Або топили віск – щоб по застиглому скапуванні у холодну воду в мисці прояснити свою долю.

Коли на сім'ю "нападали різні нещастя" або траплявся падіж на худобу, тоді свічкою – громницею обкурювали все довкола: хату, стайні, увесь двір.

Коли помираючи хтось довго не міг відійти в той світ, йому в руки давали цю свічку – "щоб муки зцілила і душу з грішним тілом розлучила".

Під час сильних злив, буревіїв, щоби вітри не знищили достиглі поля і не спалила їх блискавиця запалювали її в хатах. Нею або гранню ( жаром ) з печі обкурювали запряжених биків в плуг, коли йшли на першу оранку, – "щоб її тепло у борозни лягло і рясними сходами проросло". Інколи, як писав Ю.Чорі (краєзнавець), "виряджаючи когось із рідних чи близьких у далеку дорогу давали освячену громничну свічку потримати в руці; відламували від неї шматочок воску й клали до кишені – щоб у дорозі була на підмозі".

СВІЧКИ СВЯТИЛИ НА ІОРДАН, ТРІЙЦЮ, МАКОВІЯ, В ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР.

Можна було святити одну і ту ж свічку на всі свята. Добре святити свічку 12 раз, вона тоді дуже помічна. Кропильце для освячення свяченою водою робили з вівсяного снопа.

Після Стрітення вже можна було починати роботу в садах: обрізати гілки, прочищати дерева, кущі, щепити дерева, обрізати річні молоді пагінці, щоби пізніше в травні їх прищепити. Відгрібали сніг від стовбурів, щоби сонце обігрівало дерево. А на ті ділянки, де снігу було мало під деревами його переміщали, щоб була волога, там, де було багато вологи прокопували канавки, щоби лишня волога відійшла. Діти разом з дідусями починали готувати для пташок різні годівнички і починали розвішувати їх в своїх садках.

Старші люди говорили так: "Стрітення повертає птиць до гаїв, а орача – до плуга". Ґазди приступали до ремонтування сільськогосподарських знарядь, очищали від різного сміття поля під оранку.

На Стрітення люди придивлялися до багатьох природних прикмет, тому що людині хотілося пришвидшити весну, тепло, мати в наступному році гарні врожаї. Про це свято в народі складено багато прикмет, приповідок, приказок, бо ще вірили, що в цей день весна зустрічається із зимою.

Вважали, що коли грім гримів раніше, то треба чекати якоїсь біди. Тому свято Стрітення в народі ще називають Грімницями. "Стрітення – Грімниці – весни провідниці". Якщо на Стрітеніє снігом (крупою) сіє то навесні будуть вчасно дощі. Якщо на Стрітеніє відлига – скоро на ріці скресне крига.

Читайте також: Дивовижну виставку святкових hand-made ляльок відкрили у Сумах