Зовнішньополітичний провал Німеччини

Чи має Німеччина зупинити газогін "Північний потік-2"? Цього вимагає все більша кількість німецьких політиків. "Зелені" роблять це вже давно. Останнім часом все більш чути голосів з лав ХДС. Обурення новим порушенням міжнародного права російськими військами є дуже великим. З того моменту, як українські кораблі були піддані обстрілу в Керченській протоці, а українські моряки та морські піхотинці взяті в полон, багато хто запитує – чи треба відповісти Росії та як саме це зробити?

Зупинити "Північний потік-2" було б дуже чітким сигналом. Цей газогін, який будується навпростець через Балтійське море від Петербурга до Грайфсвальда, є улюбленим проектом Володимира Путіна. Він має транспортувати щонайменш 55 мільярдів кубометрів газу на рік. Це трохи більше, ніж половина того, що Росія надсилає сьогодні до Європи через Україну. Отже, "Північний потік-2" може доправляти значну частку газу, який досі приносив Україні транзитні гроші в мільярдних розмірах.

Досі – жодного кубометру, але багато спротиву

Сьогодні дехто з берлінської коаліції бажав би, аби ті російські труби ніколи не отримали б підтримки. Вони ще не принесли Німеччині жодного кубометру газу, натомість – дуже багато спротиву та критики. Польща, Єврокомісія, балтійські держави та Україна використовують будь-яку нагоду, аби обуритись "Північним потоком-2". США готують санкції проти газогону та проти німецьких підприємств. Вони поводяться ворожо, а Берлін все одно виявляється порушником. Федеральний уряд змушений вислуховувати звинувачення в дружбі з Путіним, в тому, що віддає Україну на поталу Росії та розвалює єдину енергетичну політику ЄС. З точки зору зовнішньої політики, "Північний потік-2" є провалом для Німеччини.

Втім, перш, ніж кричати "Стоп!", слід перевірити, чи це взагалі ще можливо. Газпром вже розпочав будівництво й каже, що частина труб вже вкладена вздовж балтийського дна. Депутати від "зелених" – як, скажімо, Райнгард Бютікофер, наполягають, що Берлін просто має дати все зробити критичній до газогону Єврокомісії й таким чином відвернути його будівництво. Звучить просто, насправді це важко. Федеральний уряд протягом років аргументував, що Єврокомісія не має на подібні речі повноважень, тому не може нічого заборонити. Правова експертиза Ради Європи підтримує це твердження. Всі дозволи на "Північний потік-2" були видані, всі судові позови проти – відхилені. Якщо федеральний уряд раптом захоче тепер зупинити "Північний потік-2" - він не лише завдасть удару по власній позиції, а й ще, можливо, має розраховувати на дуже дорогі вимоги компенсації.

З іншого ж боку, американські санкції проти німецьких компаній можути також завдати чималої шкоди. Провал берлінських "газогонних" дипломатів полягає в тому, що дуже багато європейців обурилися"Північним потоком-2", в той час як інші країни тихенько та цілеспрямовано втілюють в життя свої газові мрії.

Наприклад, Польща: уряд у Варшаві особливо гучно протестує проти ПП2, але за цією шумовою завісою здійснює власні проекти. Щойно був ухвалений газогін Baltic Pipe, який має доправляти норвезький газ через Данію в Польщу – в обхід Німеччини. Варшава має в цьому досвід. Вона більш ніж десять років поспіль отримує від Росії транзитні гроші за великий газогін, який теж обходить Україну. Планується також прокладення нових газогонів до південного сходу Європи. Польща бажає сама стати країною-розподілювачем газу.

Наприклад, Туреччина: ще з дев’яностих років газогін "Блакитний Потік" доставляє російський газ до Анатолії. Тепер росіяни тягнуть нову гілку, яка веде з Росії через Чорне море до турецько-болгарського кордону. "Турецький потік" має дві третини потужності ПП-2 й має постачати газ до європейського ринку. Обходячи кого? Правильно –Україну. Але про це не згадує ніхто. Президент Ердоган бажає перетворити свою країну на розподільну й проголосив розбудування інфраструктури в Чорному морі.

Зупинка ПП-2 мало чим допоможе Україні

Отже, Україну буде обійдено не лише "Північним потоком-2". Росія роками поспіль розбудовує альтернативи Україні, яка давно вже не купує більше газ в Росії, але бажає й далі отримувати транзитні гроші за російський газ.

Зупинка ПП-2 мало чим допоможе Україні зберегти це виключне становище. Томущо тоді Газпром просто прокладе нові труби в Чорному морі. Або збудує додаткові термінали для скрапленого газу. Або знайде нових партнерів у Європі. Путін в будь-якому разі змінить нинішню позицію України, як головної транзитної країни до Європи. Якщо Україна й далі бажає залишатися важливою експортною країною для російського газу, вона має порозумітися з Москвою. Чого Київ потребує – так це переговорів у Мінську з Євросоюзом та Росією про газовий експорт.

Німецький уряд навесні цього року зробив з цього приводу пропозицію. Вона, щоправда, запізнилася на два роки, але все одно – дуже непогана. Консорціум західних фірм модернізує стару українську ГТС за допомоги європейських кредитів. Київ обіцяє, в жодному випадку не переривати газопостачання через політичні мотиви. Москва гарантує прокачку фіксованих мінімальних обсягів газу через Україну. Так звучить німецька пропозиція. На доповнення, Україна має отримати гарантії компенсації або за збудування ПП-2, або за втрату транзитних грошей за німецький газ – в якості інвестицій в українську інфраструктуру.

Чому Путін міг би дотримуватися цього? Дуже просто: тому що йому це буде недорого й тому, що чим більше газогонів – тим краще для Газпрома. Так само, як і для Європи, яка багато років поспіль інвестує в труби та газові термінали – й тому не залежить більш від жодного газового монополіста.

Міхаель Туманн, Die Zeit

Переклад для 24 каналу: Борис Немировський