14 вересня 1812 – Наполеон входить до Москви: чому це стало початком кінця Великої армії

Натомість на Наполеона чекала моторошна тиша, яка невдовзі перетворилася на апокаліптичний рев полум'я. А далі наймогутніша військова машина XIX століття добровільно ступила у смертельну пастку, і 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чому омріяний тріумф Наполеона перетворився на попелище?

Коли французька кавалерія під командуванням маршала Йоахіма Мюрата обережно увійшла на звивисті вулиці Москви, загартовані у боях ветерани були шоковані. Місто, яке за своїми розмірами, архітектурою та накопиченим багатством цілком могло конкурувати з Парижем чи Лондоном, виявилося привидом. З майже чверті мільйона постійного населення залишилося заледве кілька тисяч, і то переважно іноземні гувернери, важкопоранені солдати та кримінальні елементи, випущені з в'язниць.

Наполеон був глибоко дезорієнтований цим фактом. Його глобальна стратегія завжди базувалася на зрозумілому принципі – розгром армії супротивника у генеральній битві (яку він вважав виграною під Бородіном) та негайне підписання вигідного мирного договору у захопленій столиці. Та все пішло за геть іншим сценарієм – і вже у ніч на 15 вересня почалося те, що французький генерал, свідок тих подій, Філіпп-Поль де Сегюр описував так: "Ми йшли по вогняній землі, під вогняним небом, між двох вогняних стін".

У різних кінцях Москви одночасно спалахнули пожежі. Досі є суперечки щодо цього, та все ж найімовірніше, що підпал був не випадковістю, а ретельно спланованою диверсією. Адже були завчасно вивезені всі пожежні помпи та інструменти, а підпалювачі передовсім взялися за легкозаймисті торгові ряди, склади з провіантом та дерев'яні садиби. За кілька наступних днів неконтрольований вогонь знищив понад три чверті міської забудови.

Для багатонаціональної Великої армії (Grande Armée), де окрім французів служили поляки, італійці, німці та голландці, це означало абсолютну катастрофу. Наполеон втратив не лише символічний політичний трофей, але й життєво необхідну інфраструктурну базу для безпечної зимівлі.

Армія, у якій на той час було десь 100 тисяч вкрай виснажених солдатів (із близько 600 тисяч, що тріумфально перетнули річку Німан у червні), опинилася посеред згарища без шансів на поповнення запасів їжі та фуражу. Логістична артерія, розтягнута на тисячі кілометрів через ворожу спустошену територію, була фактично розірвана.

Чому Наполеон взяв Москву, але не захопив всю Росію: дивіться відео bazovana_istoriya

Як місяць очікування знищив наймогутнішу армію Європи?

Найбільшою стратегічною помилкою Наполеона став, звісно, не сам похід углиб континенту, хоч він і був ризикованим, а вперте рішення залишитися на згарищі. Імператор провів у вцілілому Кремлі 35 довгих днів, з 14 вересня по 19 жовтня. Він став психологічним заручником власної ілюзії, свято вірячи, що цар Олександр I, який перебував у безпеці у Санкт-Петербурзі, ось-ось зламається і надішле дипломатів благати про перемир'я.

Цей згаяний місяць став смертним вироком для Великої армії. Прусський офіцер Карл фон Клаузевіц, який залишив безцінні спогади про ту кампанію, зазначав, що армія вторгнення почала гнити зсередини ще до початку холодів. Поки Наполеон марно диктував листи Олександру, дисципліна у французьких та союзних військах стрімко деградувала – елітні підрозділи перетворилися на зграї мародерів, які нишпорили серед руїн, абсурдно обмінюючи знайдені картини, шовк та срібло на шматок черствого хліба чи ковток чистої води.

Також французькі інтенданти у своїх рапортах звітували про катастрофічну нестачу фуражу – коні гинули тисячами щодня. Це паралізувало кавалерію, яка втратила здатність до розвідки, та артилерію, гармати якої довелося просто кидати. А без коней армія втратила свою головну тактичну перевагу – мобільність.

Коли 19 жовтня Наполеон нарешті усвідомив марність своїх сподівань і віддав наказ про відступ, було вже фатально пізно. Кліматичне та стратегічне вікно можливостей для безпечного повернення до баз постачання у Смоленську закрилося – попереду на Велику армію чекав безжальний клімат, а ще й реорганізована армія супротивника, яка перекрила південний, багатший на провіант шлях, та змусила французів відступати старою, вже дощенту розореною дорогою.

Справжні аномальні морози вдарили лише у листопаді, але армія Наполеона почала масово розпадатися ще до першого снігу. Голод, тотальне фізичне виснаження, дизентерія та епідемія висипного тифу вбивали солдатів ефективніше за ворожі кулі. Отже, Бонапарта зламала не геніальність російських генералів, і навіть не погода, а власний логістичний колапс, гординя та хибна політична оцінка супротивника.

14 вересня 1812 року Наполеон увійшов до Москви як тріумфатор, але саме цей день став точкою неповернення, початком кінця його імперії. Москва перетворилася на гігантський крематорій для амбіцій найвидатнішого полководця свого часу. З понад півмільйонної армії вторгнення кордон у грудні перетнули лише кілька десятків тисяч, і сам міф про абсолютну непереможність Наполеона згорів у московських пожежах.