Дострокова передвиборча тривога: пейзаж перед "битвою"

Пейзаж перед битвою

Принагідно корисно буде нагадати, що дострокові парламентські вибори намагалися організувати і минулого року, проте у прихильників цієї ідеї не вистачило ресурсу – насамперед депутатського. Певної пікантності ситуації додає той факт, що політичні сили, які бачили панацею у достроковому переобранні Верховної Ради, були ідеологічними опонентами та нараховували разом не більше сотні парламентаріїв, тоді як для спроби включити питання до порядку денного законодавців потрібно не менше 150 депутатських голосів. Технологія "обнуління списку" сьогодні не працює, а представники коаліції – БПП та "Народний фронт" – з різних причин у дочасних виборах не зацікавлені.

Читайте також: Про дострокові вибори та діалог із населенням: хто, коли і чому

Втім, це не завадило окремим виданням, серед яких найбільш поінформованим стала Strana.ua, повідомити про переговори Петра Порошенка та Юлії Тимошенко, метою яких начебто мали стати дочасні парламентські вибори. Звісно, у політиці немає постійних ворогів та друзів, є лише постійні інтереси, проте відносини Порошенка та Тимошенко з 2005 року можна назвати постійно складними, і шукати їм можливість для діалогу складно. Навіть у ситуації, коли чинний президент перебуває під регулярними інформаційними атаками в українських та закордонних медіа з метою примусової корекції образу.

Єдиний резон для Петра Порошенка говорити про прискорення виборів до парламенту – подати сигнал Володимиру Гройсману, політичні амбіції якого набувають все більшої ваги, про наявність альтернативних кандидатур на посаду прем'єра. Тимошенко ж, яка до Верховної Ради у 2014 році потрапила з невеликою фракцією у 20 "багнетів", сьогодні вигідно демонструвати готовність вести переговори ледь не з усіма, адже це дозволяє розмивати спогади про "політичний роман" з Віктором Януковичем у 2007 – 2009 роках, який супроводжувався спільними голосуваннями "регіоналів" та "сердечників". Про цей епізод політичного життя Тимошенко, за законами жанру, нагадають під час виборчої кампанії.

Єдність та протилежність проблем

Справді, у БПП та "Народного фронту" сьогодні немає можливості швидко створити єдину політичну силу – заважає різновекторність інтересів та амбіції лідерів. Втім, не думаю, що Юрій Луценко говорив про єдину центристську партію лише заради заповнення інформаційного вакууму – очевидно, робота у цьому напрямі ведеться. Оскільки для умовної партії влади є важливою консолідація та об’єднання зусиль, тому доведеться домовлятися не лише з Володимиром Гройсманом, але і з Віталієм Кличком, який зберіг на чорний політичний день власний "УДАР". Ефективні комунікації з громадянами, спроможність переконувати та утримуватися від спокуси застосування адміністративного ресурсу – це запорука успіху партії влади, який втілити у життя непросто.

Читайте також: Сценарій дострокових виборів, або Як "любі друзі" Порошенка "Шатун-2" проголосили

Юлія Тимошенко також готується до виборів, проте у дещо іншому форматі. Лідер "Батьківщини" тверезо оцінює власні можливості та добре знає політичне життя, у якому функціонує вже понад 20 років. Тому наголошує, що її партія не стане ні з ким об'єднуватися під час виборів, створювати ситуативні союзи. Втім, це не виключає можливості залучення окремих лідерів громадської думки локального масштабу під біло-сердечні прапори.
Подібна позиція Юлії Тимошенко підштовхує інших опозиціонерів до пошуку алгоритму висування єдиного кандидата. Дев'ять політичних партій, які засудили реадмісію Міхеїла Саакашвілі, не зуміли (у всякому разі, публічно) вийти на наступний етап політичного діалогу, проте це не означає, що переговори між ними не тривають. Носіїв президентських амбіцій серед їх лідерів немало. Заради справедливості відзначу, що спроможність знаходити спільну мову з іншими учасниками політичного процесу навряд чи можна віднести до сильних сторін українських політиків.

Соціологічні дослідження групи "Рейтинг", які віддають перевагу Юлії Тимошенко та пророкують поразку Петра Порошенка, мають один помітний недолік: їх оприлюднено за рік до дня виборів. У ситуації, яка стрімко змінюється, робити настільки довготривалі прогнози – справа невдячна. До того ж добра половина українських виборців нині не визначилися зі своїми політичними симпатіями або зовсім не збираються брати участь у виборах. Очевидно, що для будь-якого переможця президентських виборів показник у 20-30% не є таким, до якого варто прагнути, тому агітаційна кампанія буде розгортатися з підвищеною інтенсивністю вже навесні 2018 року.

Читайте також: Прес-конференція Порошенка: приховані сигнали Президента

Заручники формату

У 2019 році мають пройти президентські (у березні) та парламентські (восени) вибори, і послідовність, яка склалася на сьогодні, визначає логіку політичного процесу. У штабах головних претендентів на перемогу у боротьбі за президентську булаву робитимуть ставку на роботу у виборчих округах, щоб сформовані штаби функціонували і під час парламентської кампанії. Тоді ті, хто добре попрацює на перемогу президента, зможе отримати його підтримку у парламентській кампанії, а невдаха президентських перегонів спробує взяти реванш восени наступного року. Ці розрахунки роблять сумнівною реалістичність розгляду 4400 поправок до другого читання Виборчого кодексу, який передбачає перехід до відкритих партійних списків. Схоже, змішана система виборів збережеться і на ще один виборчий цикл.
Проте парламентарії повинні вже у березні змінити склад Центральної виборчої комісії, більшість представників якої працюють з літа 2007 року, а оновлений ЦВК, у свою чергу, обиратиме власне керівництво та готуватиметься до проведення виборів. Перехідний період у Центрвиборчкомі – ще один аргумент, який заперечує проведення дочасних парламентських перегонів.

Рік виборів для України буде непростим, адже завершення конфлікту на Донбасі очікувати не випадає, а Росія не приховує зацікавленості в отриманні у Києві більш договороспроможних керівників нашої держави. Турбулентність української політики суттєво виросте, і протидіяти їй можна та потрібно не лише громадянською активністю, але і кристалізацією національних інтересів. Без їх чіткого визначення є значний ризик перетворити вибори на фактор посилення суспільно-політичної кризи.

Читайте також: Дострокові парламентські вибори неминучі: три питання для влади