Фактор Вороненкова. Як Україні уникнути подальших убивств і терактів

З огляду на шквал емоцій в інформаційному просторі, напевно, є сенс сконцентруватися на аналізі причин і наслідків цього злочину, аби спробувати уникнути їх надалі. Важливо знайти найвагоміші складові, що призвели до критичної ситуації у Києві і запропонувати рішення, які дозволять локалізувати поширення проблеми. Адже ми певні, що ворог не збирається спинятися. Свідчення цього – обстріл польського консульства у Луцьку. А попереду в України – "Євробачення", міжнародні спортивні турніри, інші заходи...

Тож маємо максимально знизити ризики повторення брутальних убивств і терактів. Для цього треба усвідомити причину і вагу вже допущених помилок.

Попри певну одіозність персони Дениса Вороненкова, якому російська пропаганда навіть в Україні навішала ярликів "спецслужбіста-комуніста-рішали", слід визнати, що він був для нас справді ключовим свідком. Причому не стільки у справах Януковича, окупації Криму чи агресії РФ на Донбасі, як у внутрішньо російських розкладах.

Зі слів іншого втікача з РФ – Іллі Пономарьова – дізнаємося, що на допиті в ГПУ (який, між іншим, відбувся лише у січні цього року) Вороненков розповів, що перші російські спецназівці прибули до Києва ще у грудні 2013-го, які "чи то були серед снайперів, які вбивали на Майдані, чи тренували їх" (дивіться відео на 9:40). Вже навіть ці свідчення про історію російського сліду у злочинах на Майдані варті дорогого.

Водночас Пономарьов визнає, що Вороненков у питаннях політичного борсання Януковича після втечі до РФ, не сказав нічого ексклюзивного. Але він був колодязем ексклюзивної інформації щодо фінансових злочинів і офшорних оборудок російських топ-чиновників. Як колишній офіцер спецслужби він знав, як смикати за ці нитки максимально ефективно для України, адже був людиною системи і мав знайомства на вищому рівні: від силовиків і прокурорів, до очільника Служби Служби зовнішньої розвідки РФ Наришкіна і кремлівського куратора "Новоросії" Суркова.

Вже після убивства Вороненкова стало відомо, що той планував створити власний центр розслідувань і був готовий посісти посаду у прокуратурі чи МВС. Такий центр міг стати суттєвою допомогою України в ідеологічному та юридичному протистояннях із Кремлем, зокрема у внутрішніх та міжнародних судових процесах. Цінність Вороненкова була ще й у тому, що він міг переманити на український бік інших цікавих інформаторів, обізнаних із ситуацією.

Очевидно, що українська правоохоронна система мала активно взятися за інформацію Вороненкова і одразу після його прибуття в Україну забезпечити йому надійну державну охорону. Натомість виглядає, що цінного свідка банально проґавили.

Про це свідчить процес його переїзду до України. Ще чинний депутат Держдуми Вороненков у вересні 2016-го вперше приїхав до України у справах еміграції. Після того планував втечу з РФ із іншим російським екс-депутатом. Далі знову переїхав в Україну вже на постійне проживання. На початку грудня отримав паспорт громадянина України. Як стверджується, – у рамках процедури міграційної служби після двох місяців розгляду заявки. І виглядає, що увесь цей час правоохоронні та слідчі органи України не цікавилися Вороненковим так, як заслуговувала фігура такого калібру.

Зрештою, навіть ідею дати свідчення слідству Вороненкову підкинув все той же Пономарьов. У січні поточного року.

Денис говорив: хочу бути корисним Україні, виконувати тут роботу, яку робив у Росії. Хочу бути слідчим: тих гадів, яких я ловив у Росії – вони ж відмивали гроші, за кордоном, частина цих грошей йшла через Україну – я хочу їх дістати, працювати тут із місцевими правоохоронцями, – розповідав Пономарьов в інтерв’ю ATR. – Я йому запропонував: давай я тебе познайомлю із головним військовим прокурором Матіосом. І ми з ним разом прийшли до головного військового прокурора. Денис вже був громадянином України. Це був січень місяць. Під час розмови виникла думка: а чому б йому не дати свідчення по Януковичу? Так “з коліс” народилася ця ідея. І він дав ці покази...

Таким чином, схоже, що українські спецслужби від самого початку програвали російським опонентам "справу Вороненкова". І убивство стало фінальної крапкою цієї болючої професійної поразки.

Після того, як у військовій прокуратурі взяли свідчення у Вороненкова, йому мали забезпечити охорону, як важливому свідку. По суті це – виконання процесуальних норм, автоматичних і обов’язкових у такому випадку. Треба було не лише видати постанову, але й організувати охорону в частині виконання своїх службових функцій. Це передбачено законами України, так само, – як і відповідальність за невжиття заходів щодо безпеки осіб, взятих під захист службовою особою відповідного органу.

Але виявилося, що Вороненков, зрештою, сам попросив собі охорону. Вірніше, змушений був просити.

Вороненков пішов на початку лютого в Адміністрацію Президента України і сказав, що йому погрожують. Ось ці люди – генерал Феоктістов. Він вже робив на мене замах, коли я був у Росії. ...І він попросив захист, – розповідає Пономарьов.

Офіційна заява про те, що двоє російських депутатів дали свідчення українській прокуратурі у справі Януковича, виявилася шоком для Вороненкова. Він сподівався, що у Росії про його співпрацю із українськими правоохоронними органами дізнаються пізніше. За цей час планував вирішити деякі справи, зокрема із власним майном в РФ. Відтак, Вороненков автоматично потрапив в РФ у категорію "зрадників", із відповідними потоками бруду, осуду і погроз. І саме його офіційна легалізація в Україні, як свідка, по суті стимулювала кремлівський апарат виписати своїм "опричникам" ліцензію на ліквідацію.

Очевидно, російські спецслужби реалізували для убивства екс-депутата Держдуми складну оперативну комбінацію. Її кульмінацією стала термінова зустріч-приманка із наразі невідомою особою у "Прем’єр-палаці", що належить іншому екс-депутату Держдуми Бабакову. Пономарьов припускає, що заманив Вороненкова на зустріч хтось із знайомих силовиків, яким він раніше довіряв, і який прибув із Москви.

Натомість Вороненков, вирушивши екстрено на ризиковану зустріч, порушив усі можливі правила безпеки, вийшовши у людне місце та лишивши одного охоронця із дружиною. При тому, що правила охорони не дозволяють об’єкту втручатися у процес безпеки. Надана Вороненкову державна охорона має власне підпорядкування і управління.

Спонтанну поведінку кіллера можна пояснити швидкою організацією зустрічі. Цілком можливо, що йому дали команду в останню секунду, і він "працював з коліс". Цим, власне, може пояснюватися наявність у нього документів, недолугість під час стрільби, пересвідчення, чи справді попереду нього ішов "об’єкт"...

Історія Дениса Вороненкова є яскравим свідченням нашої недооцінки підступності ворога і загалом – складності геополітичної ситуації. Це також – і нехтування вимогами щодо охорони ключових свідків. Водночас – це приклад самовідданості й мужності українських військовослужбовців. Якби офіцер військової розвідки не застрелив кіллера, ця справа за перспективою розкриття нагадувала би убивство Павла Шеремета.

Головний висновок полягає у тому, що наразі критично важливо не виправдовуватися і не шукати винних чи крайніх. Треба усвідомити, що Україна перебуває в стані війни із жорстоким та цинічним ворогом. Тож маємо консолідувати зусилля, аби уникнути таких болючих помилок у майбутньому.

Автор: Андрій Воропаєв

Читайте також: Журналісти відвідали таємний похорон кілера Вороненкова: з'явилися фото, відео