Як відбувались псевдореферендуми на Донбасі

До виборів нового президента України лишалося два тижні. З кожним днем спротив української армії та місцевого населення зростав. Єдине, що лишалося сепаратистам – це провести так званий "референдум" там, де це буде можливо.

Початковим планом росіян було захоплення значної частини України шляхом військового втручання і внутрішньої дестабілізації. Так, 6 травня неодноразово-битий українцями Олег Царьов заявив, що в "Новоросію" ввійдуть 8 областей – Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська, Харківська та Дніпропетровська.

Але на той момент в Дніпрі, Одесі та більшості бажаних росіянами міст уже було подолано сепаратистські осередки. Шансів на імітацію волевиявлення там не лишалось. І поки українська армія не перейшла в повномасштабний наступ, сепаратистам треба було негайно легалізовувати своїх ватажків.

Читайте также: Хроники необъявленной войны. Как создавались террористические "Л/ДНР"

Тому 11 травня скрізь, де було можливо, вони провели так званий "референдум". Він був настільки нікчемним з юридичної точки зору, що голова МЗС Британії сказав, що голосування на Євробаченні має більшу юридичну силу.

Подібне волевиявлення було б законним лише зі згоди офіційного Києва, якої, звісно, не було. Як не було і спостерігачів.

Часто псевдореферендум проводився на лавці біля дому, або в наметі на площі.

Одну з комісій на Луганщині очолювала відома сепаратистка Марія Ципко, яка до цього виконувала різні ролі для російського телебачення в інших містах. Бюлетені було надруковано на принтері. Проголосувати можна було за себе і родичів, заповнюючи цілу пачку.

Там, де російським каналам була потрібна картинка, явка на референдуми була високою. Уже тоді нові господарі Донбасу навчились наганяти і привозити натовпи людей, коли це було необхідно. Але камери були не скрізь. І явка на референдум була відповідною. Так це виглядало в Авдіївці.

Тим часом у Покровську референдуму не було, бо військові зайшли і заблокували міськвиконком.

Референдум відбувся там, де йому це дозволили. І найстрашніше, що частина міських голів, які його допустили, і досі знаходяться при владі. Назву лише тих, про кого були публікації у ЗМІ: Сергій Хортів, нинішній очільник міста Рубіжне, голосував за рішення, яким облрада залишала за собою право на запрошення російських військ у разі розгорання громадянського, на їхню думку, конфлікту. Міський голова Сєверодонецьку Валентин Казаков надавав сепаратистам оргтехніку і кабінети. Голова старобільської районної адміністрації Анатолій Гаркавий також активно сприяв проведенню псевдореферендуму. Андрій Аксьонов – міський голова Добропілля – активно підтримував і організовував "референдум". За даними ЗМІ, такою ж допомогою займався і нинішній голова Дружківки Валерій Гнатенко.

Читайте также: Хроники необъявленной войны. Как и почему началась АТО

Чому ці люди досі при владі – особисто для мене загадка. Але були й інші. Так, нинішній голова райдержадміністрації Сватівського району усіляко перешкоджав проведенню "референдуму" і заборонив місцевим на нього ходити. Але таких, як він, було мало.

На "референдум" прийде близько чверті населення східних областей, щоб приректи на війну і страждання увесь регіон.

Українські силовики обміняють так званого "народного губернатора Донеччини" Павла Губарєва на полонених альфівців. Потрапивши на волю, він одразу заявить, що дві третини сепаратистів фінансувалися українським олігархом Рінатом Ахметовим.

Війна набиратиме обертів. 14 травня "ДНР" заявить про створення власної армії, де-юре легалізуючи російські війська. 13 травня у Дебальцеве зайдуть донські козаки, а у Красний Лиман разом з сотнями так званих "козаків" зайдуть і 300 чеченців.

9 травня так званий "народний мер" Слов’янська Пономарьов скаже, що сепаратисти більше не будуть брати полонених і убиватимуть усіх українських солдатів.

Станом на 16 травня 2014 року в АТО загине 21 військовослужбовець: 18 із них будуть солдатами Збройних Сил і ще 3 – бійцями спецпідрозділу "Альфа".

Тимчасово буде тимчасово припинена робота Донецького аеропорту та прикордонного пункту пропуску Ізварине. Але це “тимчасово” затягнеться на роки. Аеропорт буде зруйновано боями, а через Ізварино почне ходити уже російська техніка та війська, коли наші хлопці будуть змушені його покинути.

Читайте также: Хроники необъявленной войны. Вторая неделя АТО – как это было

Українські політики будуть і далі робити дешеві спекуляції. Так, Олег Ляшко заявить, що очолить добровольчий батальйон "Україна", про який, особисто я, нічого не чув упродовж трьох років війни.

Частина українського суспільства проковтне ці та багато інших популістських гасел. Але будуть і інші, які струмками потечуть до військкоматів і добровольчих батальонів, щоб своїм тілом затулити усіх нас від жахів російсько-української війни 2014 – 2017 років.

Читайте также: Хроники необъявленной войны. Третья неделя АТО – как сепаратисты захватывали территорию Украины

Інша частина почне допомагати армії, піднімаючи її на ноги для вирішальних боїв під час літнього наступу, захисту Донецького аеропорту, рейду та захисту Дебальцевого. Так, 10 травня я напишу пост, який назавжди змінить моє життя. З нього почнеться історія фонду "Повернись Живим" і трьох років допомоги українській армії. Військові кажуть, що наша допомога і, особливо, 700 куплених тепловізорів врятували сотні життів. Але це не так. Їх врятували ви, звичайні люди, у яких є серце і яким не все рівно. Волонтерський рух став другим фронтом цієї війни і дуже неприємною несподіванкою для окупантів.

Наша боротьба продовжується. Ми не збираємось нікуди йти. Допоки ми не закінчимо свою справу остаточною і беззаперечною перемогою. У цій страшній війні за нашу незалежність.