Століття Соборності України: ми – непереможні!
100 років тому цей день був середою, але його оголосили вихідним. Софійську площу святково прикрасили, в церквах влаштували урочисті богослужіння, адже 22 січня 1919 року 5-мільйонна Західноукраїнська народна республіка, зі столицею у Львові, долучилася до Української Народною Республікою, що мала столицю у Києві.
Століття тому політикам вдалося домовитися між собою й використати шанс для об'єднання українців у єдину націю. Звісно, цей крок був вимушеним, переважно через загрозу з боку Москви, яка кинула свою більшовицьку армію на окупацію України – Кремлю вельми потрібен був український хліб, щоб себе прогодувати.
Читайте також: День Соборності: як українські землі об’єднались в одній державі
У 1919 році українці раділи об'єднанню Львова та Києва, вірили в те, що спільно зможуть вистояти проти усього світу. Але тоді ми, на жаль, програли Москві, адже Кремль мав більше ресурсів, чисельнішу та краще озброєну армію. Для України це все вилилося у багаторічну радянську окупацію, у намагання Кремля винищити українську націю Голодоморами, розкуркуленнями й висилкою у Сибір. Москва робила усе можливе, щоб ми втратили свою самоідентифікацію, забули, що ми українці, десятиліттями зумисно висміювали нашу мову і традиції, перетворивши на шароварщину.
Проте, не спрацював план Кремля. У січні 1990 року, 29 років тому, на вулиці вийшли три мільйони українців, вони вишукувалися у багатокілометровий живий ланцюг, тримаючись за руки, об'єднали Україну.
Роздумую про це зараз і просто не уявляю, як це вдалося організувати... На той момент СРСР існував вже сімдесят років і впродовж усього часу викорінювали українську націю. Дуже потужними тоді були спецслужби – КДБ, не було вільної преси, інтернету, соцмереж, а по телевізору чи в газетах розказували лише про успішне втілення у життя чергових рішень з'їздів КПРС. Як три мільйони українців змогли наважитися й вийти на вулиці утворювати ланцюг національної єдності? Чесно, я в захваті!
Натепер ці події сторічної давнини багато у чому повторюються. Ми знову маємо загрозу окупації від північного сусіда, який має більше ресурсів, більшу й потужнішу армію, як колись. У нас є окуповані Росією українські території та співгромадяни, які перебувають у тій окупації.
Ми прагнемо повернути все це. І повернемо, бо ми – українці, а те все наше – Донецьк, Луганськ, Крим. Щоби Москва не робила для перетворення наших території на свої – це приричене на невдачу, бо там живуть українці, які прагнуть повернення України. За 70 років радянської окупації Москві не вдалося викорінити українську націю, то не вдасться й зараз зробити на тимчасово окупованих територіях.
Рівно 100 років тому Україна об'єдналася в Соборну державу, 29 років три мільйони українців влаштувати живий ланцюг єдності, нині ми воюємо з Росією за свої землі. І я абсолютно впевнений, що ми переможемо, адже історія свідчить: ми – непереможні!
Читайте також: Жити в борг було легко, або Не заздрю наступному Президенту України