Жити в борг – легко! Але легкість ця присутня лише на початковому етапі. Вже за місяць, коли ейфорія від володіння, наприклад, сучасним ґаджетом проходить, а тобі доводиться викладати за нього чергову тисячу гривень – не такою геніальною здається ідея купити телефон в кредит.
Але дійсно гірко, коли той телефон вже розбитий, а платити за нього банку все одно доводиться – то ти вже себе клянеш останнім словами за те, що взагалі ця думка тобі прийшла в голову – купити щось у кредит.
Читайте також: Новий бюджет України направлено на скорочення боргів, – експерт
Мені дуже подобається один вислів про борги. Сформульований він таким чином: "Коли позичаєш, то береш чужі гроші і ненадовго, а віддаєш свої і назавжди". Моє покоління, на жаль, не вчили у школі фінансової грамотності, тому всі шишки нам доводилося набивати на власному досвіді: приховані банківські відсотки й комісії, обов'язкові щомісячні платежі, пільговий період – про все це українці дізнавалися, лише коли безпосередньо із цим стикалися, іноді, постфактум.
Коли сам вліз у 20-річний банківський кредит на квартиру, дуже часто згадував одну з книжок канадського письменника Артура Гейлі, автора бестселерів у жанрі так званого "виробничого роману". Всі хвалять його "Аеропорт" (це роман про внутрішню кухню та функціонування летовища), але мені більше до вподоби книга "Колеса" (про приховані від сторонніх особливості автомобільної галузі). В одному з епізодів описувалося життя некваліфікованих афроамериканських робітників конвеєру (йшлося про Детройт 1950 років). А саме про їх проблеми із потраплянням у кабалу до лихварів, в яких вони із зарплати купували собі меблі й побутову техніку, – не розуміючи, що насправді все те коштує в лихварів набагато дешевше, аніж в магазині лише тому, що це товари у кредит! І через брак освіти афроамериканці перший платіж за товар сприймали за його повну вартість – так і потрапляли в кабалу до лихварів, постфактум дізнавшись від колекторів-мафіозі, що винні вони тепер чималі гроші.
Мене вразило, що із фінансовими проблемами афроамериканців 1950-х років ми, українці, стикнулися лише у ХХІ столітті. Тож ми років на 50 відстаємо від цивілізованого світу.
Але якщо зі споживчими кредитами на побутову техніку ми вже більш-менш розібралися, якщо з кредитом на квартиру я тепер точно для себе вирішив, що "ніколи знову!", а про автомобільні кредити годі й говорити (бо три ціни зрештою доводиться за ту автівку віддавати) – це все ми вже знаємо, второпали на власному досвіді – то от у розумінні державних кредитів та боргів українці все ще "плавають".
Ми всі з теплотою згадуємо ті часи, коли долар був по 8. Але треба розуміти, що ті часи – наче перший місяць щастя, коли ти тільки узяв дорогий смартфон на виплат, але ще не осягнув розумом, що тобі за нього ще місяцями доведеться платити.
У 2008-му, коли наші тодішні чільники держави понабиралися міжнародних кредитів, як собака бліх, ми з вами жили у шоколаді. Але так не могло відбуватися вічно – позичені гроші завжди треба віддавати. І долар по 8, то було штучне нетривале щастя, й було те щастя від нерозуміння реальної ситуації – ми наче афроамериканці з 1950-х тішилися, що можемо мати "стабільне й сите життя", не розуміючи, що це "щастя в кредит" і за нього доведеться платити із відсотками.
Отже, не те погано, що кредити Янукович і Тимошенко брали в міжнародних інвесторів. Погано, що гроші вони мали спрямовувати на розвиток країни, а, натомість, витрачали на проїдання. І не було у нас болючих реформ, як у сусідній Польщі, до прикладу. А був долар по 8 – і завдяки цьому захмарний політичний рейтинг у Партії регіонів і "Батьківщини". От тільки Польща реформи пережила, зцілилася й тепер крокує у світле майбутнє, а Україна залишилися не тільки із нереформованою економікою й застарілим виробництвом, але ще й з шаленими боргами. Адже гроші, що країна проїла за часів правління Януковича і Тимошенко, тепер доводиться віддавати. 14 мільярдів доларів маємо виплати лише цьогоріч – це просто захмарна кількість грошей!
Важкі часи нас чекають, друзі. І я от відверто не заздрю наступному Президенту України, бо я чесно не розумію, як він впорається із цим фінансовим тягарем, що навісили на країну його попередники. Але і собі я не заздрю, адже саме з моєї кишені ті нароблені "папєрєдніками" борги наш наступний президент і виплачуватиме кредиторам.
Читайте також: Скільки мільярдів доларів Україна має виділити, аби погасити держборг: вражаючі цифри