"Тотальне цькування всіх неугодних": як припинити війну влади проти громадськості
Останні два тижні країну лихоманить від сюрреалізму та цинізму навколо розслідування нападу на херсонську активістку та керуючу справами Херсонського міськвиконкому Катерину Гандзюк. 31 липня невідомий чоловік чекав активістку біля її під'їзду, а коли вона вийшла – виплеснув їй в обличчя літр концентрованої сірчаної кислоти. Дівчина опинилась у лікарні з тяжкими опіками.
Через три дні правоохоронці затримали нібито підозрюваного в замаху на вбивство Катерини. "Підозрюваним" виявився громадянин Микола Новіков – людина із залізним алібі, яка на момент скоєння злочину перебувала на відпочинку.
Читайте также: Чому муніципальні варти перетворились в міські армії для тиску на громадян
У відповідь на обурення громадськості таким недбалим ставленням до розслідування резонансного злочину, керівники правоохоронних органів зажадали вибачень. Втім, сьогодні Національній поліції довелось вибачатись самій. Виявилось, що реагуючи на резонанс справи та протести, правоохоронці затримали “цапа-відбувайла".
Миколу Новікова відпустили на волю і запропонували вимагати грошову компенсацію за три проведених у СІЗО тижня. Тепер слідство називає справжніми злочинцями зовсім інших людей… Мій прогноз – попри усі дії правоохоронних органів, довіри до результатів розслідування цього злочину не буде. Йому до останнього не довірятимуть ані громадськість ані родичі та друзі Катерини.
І причина зовсім не в тому, що суспільство помічає лише "провали" влади. І навіть не у неефективності тих чи інших відомств. Причина в тому, що люди, які взяли на себе сміливість керувати правоохоронними органами, самі того не помічаючи, нас зрадили.
Катерину Гандзюк облили кислотою
Коли я кажу "нас" – я маю на увазі не лише пересічних громадян, а в першу чергу тисячі своїх колег-журналістів та активістів по всій країні. Ще п’ять років тому ті самі керівники та їх політичні партнери скромно стояли на сцені Майдану і боягузливо підтакували вимогам людей берегти свободу слова, свободу зібрань та громадянське суспільство. Але пройшло зовсім небагато часу – і спочатку вони дуже несміливо почали війну проти ЗМІ, створюючи бази даних "зрадників", розділяючи "своїх" та "чужих" журналістів.
Ще через якийсь час вони бездоказово почали таврувати "колаборантами" і "агентами Кремля" цілі редакції, не розуміючи навіть, що тим самим визнають свою власну імпотенцію. А ще через кілька місяців вони вже почали воювати з громадянським суспільством. Більше не прикриваючись і прирівнявши молодих активістів до злодіїв-мільярдерів, які тримаються своїх посад, як таргани.
Коли над ними відкрито сміється весь світ, вони від безсилля перед викривальними матеріалами журналістів вигадали закон про наклеп.
Активіста Шабуніна облили "тільки" зеленкою
Паралельно по всій країні – починаючи від Харкова, Одеси, Рівного, та закінчуючи Києвом – різні люди від імені влади та прикриваючись нею відкрито і масово б'ють активістів і підпалюють редакції. Зрештою вони починають обливати активістів зеленкою, потім кислотою.
Війна проти суспільства, громадськості та журналістів стає нормою, від якої ми так болісно тікали п’ять років тому. А коли люди вийдуть на вулицю, щоб висловити свій протест, можновладцям нічого не залишиться, окрім як ховатися в кабінетах, закривати метро і звинувачувати всіх у зраді, колабораціонізмі і істериці.
Але може так статися, що буде вже пізно. Тому що потім люди відмовлять їм у праві бути владою, називатися владою і прикриватися владою. Тому що люди вимагатимуть лише розправи над тими, хто відкрито посміхався, коли били, плював в обличчя, коли захищали мажорів і ігнорували їх крики, коли відпускали на свободу вбивць і злочинців.
Син політика скоїв ДТП і погрожував журналістці, проте він – на свободі
Звичайно, сьогодні вони можуть дивитися на рейтинги і заспокоювати себе тим, що хтось їх ще пам'ятає і навіть підтримує. Але є один нюанс. У кризові моменти все вирішує не більшість, а ті, кого найбільше дістало, кому набридлі відмовки, лицемірство, маніпуляції, кому найбільше страшно і хто готовий діяти.
Погано, коли мовчить совість. Злочинно, коли мовчить мораль. Але зовсім страшно, коли відмовляє пам'ять. Пора згадати помилки минулої влади і зупинити цей танець на граблях. Цими днями, мені здається, ми все ближче і ближче до межі, за якою буде складно один одному щось пояснювати і виправдовуватися. Війну з громадянським суспільством власної країни можна зупинити.
Що б я зараз робив на місці тих, хто приймає рішення? Почати треба з елементарного. Визнати, що раніше під час розслідувань таких справ були допущені помилки і перекваліфікувати всі кримінальні провадження за фактами нападів на журналістів і активістів у відповідність з логікою і розумом. Тобто, не "хуліганка і відпустити на поруки або під особисті зобов'язання", а у відповідності зі статтями Кримінального кодексу за фактом перешкоджання журналістській діяльності, нанесення середніх і тяжких ушкоджень, замовних вбивств і терактів.
У Кримінальному кодексі є відповідна стаття – її лише треба використовувати
Визнавши помилки, треба створити єдиний координаційний центр у складі всіх правоохоронних органів з розслідуванням всіх випадків щодо нападу на журналістів і громадських діячів. Не тільки резонансних. А і тих, про які відомо лише на місцевому рівні, в невеликих містах та обласних центрах.
Ще один крок – негайно припинити використовувати чинних і колишніх співробітників правоохоронних органів для залякування під час мирних акцій протестів. І демонстративно покарати – звільнити і почати кримінальні провадження стосовно тих, хто був причетний до таких інцидентів.
І найважливіше: припинити тотальне цькування всіх неугодних, хто вказує на злочини, корупцію і зловживання владою. Адже все почалось саме з цього – коли у відповідь на резонансі та гучні розслідування журналістів та активістів система почала захищатися кримінальними провадженнями, ботами у інтернеті та брехнею з телеекранів.
Це стосується всіх: Президента, Міністра внутрішніх справ, Генпрокурора, суддів, і тих, хто злочинно йшов у них на поводу – починаючи від рядових поліцейських і закінчуючи генералами СБУ, які організовують стеження і прослуховування громадянського суспільства. І, зрештою, мені здається, нам вже давно не вистачає чіткої, адекватної та зрозумілої публічної позиції влади щодо подібних подій.
Читайте также: Як прокурори влаштовують своїх дітей-мажорів на посади держслужбовців
Якщо ви вже там, керуєте цими арміями слідчих, оперативників та прокурорів – візьміть на себе відповідальність і відкрито продемонструйте за що ви і проти чого. Не треба вдавати, ніби все нормально і ви не причетні. Інакше саме так і може статися – і ви дійсно будете непричетні: ані до влади, ані до права чимось керувати.