Трамп і сірий Вулфф, або Люта правда про президента США

Хто читає? Всі, хто має цікавість до того, що відбувається за лаштунками великої політики.
Що читає? Книгу "Вогонь і лють. Всередині Білого дому Трампа" авторства журналіста Майкла Вулффа, перекладену видавництвом "#книголав" у 2018 році.
Чому читає? Тому що саме час підігріти інтерес до господаря Білого дому, до якого ми звикли за майже два роки його президентства, і який, тим не менш, ще здатен дивувати.

Читайте також: Homo Deus: за лаштунками майбутнього

Тепер вже зрозуміло, що Трамп досидить в своєму кріслі до кінця – принаймні, до кінця каденції. Хай його ім'я ще спливає раз-у-раз то в чисельних секс-скандалах, то в скандалах довкола Манафорта, "російського сліду" та російських грошей, замішаних в американських виборах, але слово "імпічмент" звучить все менш й менш переконливо.

Отже, якийсь час Трамп ще побуде з нами. Хай там як, а персонаж він нетривіальний, і книга Вулффа – тому підтвердження. На батьківщині автора його опус вийшов 5 січня 2018-го, й вже за три дні було продано понад мільйон екземплярів. До України бестселер Вулффа йшов кілька місяців – активні продажі "Вогня і люті" розпочалися наприкінці травня – початку червня. Зараз, коли нас всіх змагає осіння хандра, саме час дістати з полиці Вулффа й проглянути (або ж прочитати вперше) найбільш соковиті місця.

А їх у книзі чимало. Особливо, якщо насолоджуватися оповіддю Вулффа, не сприймаючи його писанину як серйозний нарис чи роман-викриття.

Як слушно зазначав The Economist, "стільки полум'я не було з часів виходу останнього Гаррі Поттера", й саме так – як до чергової новели про Гаррі Поттера – і слід ставитися до "Вогня й люті".

Не применшуючи при цьому заслуги автора, адже Вулфф, маючи доступ до команди Трампа протягом 18 місяців, ретельно зібрав усі чутки та плітки про дивацтва Трампа, його звички, забаганки, стиль поведінки і манеру спілкування з людьми.

Просто драми у Вулффа не вийшло. Вийшов в кращому разі фарс. Що теж непогано, адже не можна весь час налаштовуватися на катарсис, інколи слід побалувати себе й легким чтивом.

Отже, з книги Вулффа ми дізнаємося про те, що під час виборчої кампанії Трамп вважав учасників власної команди невдахами і заздрив штабу своєї суперниці Гілларі Клінтон. Меланія Трамп не хотіла, щоб її чоловік ставав президентом: вона боялася залишати комфортне та облаштоване життя в Нью-Йорку. І навіть плакала – замість радіти – коли обрання її чоловіка президентом Америки стало доконаним фактом.

А ще Трамп не любить читати, йому не дуже цікава класична політична діяльність. Наприклад, коли радник Сем Нанберг готував його до дебатів і переказував йому Конституцію США, Трамп втратив інтерес до цього "чтива" вже на самому початку. Коли йому повідомляли про проблеми через розслідування зв'язків команди Трампа з Кремлем, мільярдер відмахувався і говорив, що у його зятя Джареда Кушнера "все під контролем".

Читайте також: Трамп вибачився перед скандальним Верховним суддею США

Екс-голова президентської адміністрації Райнс Прібус, за твердженнями Вулффа, розповідав, ніби Трамп часто пропонував малознайомим людям посади, про справжнє призначення яких нічого не знав. Вулфф підсумовує: президент США не розбирається ні в чому, крім нерухомості, не здатний мислити логічно і не може ні на чому концентруватися протягом тривалого часу. Джерела в Білому домі повідомляли журналісту, що Трамп здатний тільки дві години на день дотримуватися наміченого робочого плану, а далі його діяльність перетворюється в хаос.

Хаос також панує й у голові містера президента: багато висловлювань Трампа у Твіттері та під час його спонтанних виступів часто не витримують банального фактчекінгу. Трамп – талановитий оратор, який вміє мотивувати людей, але він імпульсивний і, хоч й подобається за це своїм виборцям, президент часто припускається помилок. Як пише Вулфф з посиланням на колишнього прес-секретаря Білого дому Шона Спайсера, Трампу насправді глибоко начхати на те, що йому хтось не вірить. В його реальності правда – це те, у що він вірить сам, і переконати президента вкрай складно.

Книга-бестлеллер про американського президента Дональда Трампа

Трампу властиво й те, за що повсякчас лають його українських колег – кумівство в широкому розумінні цього слова. Так, Джаред Кушнер, чоловік доньки Трампа Іванки, втручається у політичні справи, в яких, схоже тямить так само мало, як і його тесть. Достовірно відомо як мінімум про декілька випадків, коли він чомусь брався налагоджувати відносини з політиками, яких Трамп лаяв у Твіттері.

Відразу після інавгурації це сталося з президентом Мексики Енріке Пенья Ньєто: Кушнер заповзявся наводити з ним мости в той час, коли Трамп вимагав від мексиканців заплатити за будівництво стіни на кордоні зі США. Приблизно те ж саме відбувалося й з Китаєм. Джаред займався налагодженням відносин з главою цієї держави Сі Цзіньпіном, хоча Трамп не раз вербально атакував Китай.

За ці промахи Трампа не надто толерують у Вашингтоні. Держсекретар США Рекс Тіллерсон, як стверджують численні джерела, одного разу назвав Трампа "чортовим кретином". А медіамагнат Руперт Мердок, за словами Майкла Вулффа, після бесіди з Трампом відгукнувся про нього як про "грьобаного ідіота". Радник Трампа часів передвиборної кампанії Сем Нанберг також якось назвав його ідіотом.

А Гері Кон, ще один ключовий радник в адміністрації Трампа, засвідчив буцімто таке:

Тут все гірше, ніж ви припускаєте. Ідіот в оточенні клоунів. Трамп нічого не читає – ані коротких записок-нагадувань, ані політичних брифів, нічого. Він йде з нарад зі світовими лідерами, тому що йому нудно. Його люди не кращі. Кушнер – дитина з титулами, яка нічого не знає. Беннон – самовдоволений хрін, який думає, що розумніший за мене. А сам Трамп – швидше, набір огидних якостей, ніж людина. (...) Я ненавиджу цю роботу, але відчуваю, що треба залишатися, тому що ніхто, крім мене, не розуміє, що відбувається.

Найбільше інтригують в книзі Вулффа моменти, котрі дозволяють оцінити Трампа в побуті. Автор "Вогня і люті" пише про те, що президент не був у захваті від інтер'єрів Білого дому. Офіційна резиденція здалася йому біднуватою та ненадійною. Перебравшись до Вашингтону, Трамп врізав замок у двері спалень (у них з Меланією окремі кімнати), чим викликав невдоволення Секретної служби. Крім цього, він заборонив підбирати сорочки з підлоги в його спальні ("Якщо моя сорочка лежить на підлозі, то це тому, що я хочу бачити її на підлозі", – цитує слова Трампа Вулфф), а також торкатися його особистих речей, а надто – зубної щітки. Давно відомо, що Трамп жахається мікробів і боїться, що хто-небудь його отруїть; вважається, що саме з цим пов'язана його любов до фаст-фуду і "Макдональдсу" зокрема.

Трамп рано встає – о четвертій-п'ятій ранку. Сам він каже про те, що для сну йому вистачає п'яти годин, не більше. Вранці читає Твіттер, пише повідомлення і кілька годин дивиться улюблені телепрограми на кабельному телебаченні. Трамп любить консервативний канал Fox, його твіти про ті чи інші події часто збігаються за часом з програмами, в яких про них йдеться.

Одна з глав книги Вулффа присвячена хімічній атаці у Сирії в квітні 2017 року і необхідності на неї відповісти, перед якою постав Трамп. Стів Беннон благав його взагалі не втручатися, а військові чиновники, навпаки, наполягали на тому, що президент повинен нанести удар по сирійським позиціям у відповідь на хімічну атаку, відповідальність за яку Штати покладають на сирійського лідера Башара Асада.

Трамп, як пише Вулфф, вагався. У нього давно не складалися відносини з силовими відомствами: військові звикли доводити свої викладки таблицями і графіками, але президент не любив у них вникати і тому не розумів таких аргументів. В результаті Іванка Трамп підготувала графічну презентацію з фотографіями загиблих і постраждалих після хімічної атаки дітей.

Глава Білого дому переглянув її кілька разів і лишився глибоко враженим. Після цієї презентації, стверджує Вулфф, він і вирішив завдати ракетного удару по сирійській авіабазі.

Цими історіями про Трампа монументальний труд Вулффа, звісно, не вичерпується. Але за рештою подробиць – welcome до першоджерела. Як-ні-як, а воно того варте.

Читайте також: Чому не можна розлучатись – нова книга Естер Перель